Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Машина часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Машина часу"

338
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Машина часу" автора Герберт Уеллс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 47
Перейти на сторінку:
машин, тим паче що більшість із них була для мене загадкою і я міг тільки робити припущення стосовно їх призначення. Мені здавалося, що коли я зумію розібратися в цих машинах, то в моїх руках буде могутня зброя проти морлоків.

Раптом Уїна пригорнулася до мене. Це було так зненацька, що я навіть здригнувся. Якби не вона, то я б, імовірно, навіть не помітив, що підлога тут була похилою, й опускався вниз.[8] Той кінець галереї, у який ми ввійшли, ще був над землею й освітлювався кількома вузькими вікнами. Але в міру нашого просування земля немов підіймалася знизу й затуляла вікна, так що зрештою біля кожного вікна залишався тільки колодязь (ніби подвір’я біля наших лондонських будинків) із вузькою щілиною вгорі для світла.

Я повільно рухався вперед, розглядаючи машини, і так цим захопився, що не помітив поступового згасання світла, поки дедалі більша тривога Уїни не змусила мене звернути на неї увагу. Тільки тоді я побачив, що галерея стала тонути в густій пітьмі.

Я нерішуче зупинився й, озирнувшись, відзначив для себе, що шар пилу тут був уже не такий товстий і місцями лежав нерівно. Далі, у напрямку до темного кінця галереї, на цьому пилу можна було чітко бачити численні сліди вузьких ступень.

Відчуття близькості морлоків знову охопило мене. Я зрозумів, що тільки марную час на це наукове дослідження машин. Адже день уже вечорів, а в мене не було ні зброї, ні притулку, ні засобів для видобування вогню! А звідтіля, із віддаленого темного кінця галереї, лунали ті самі дивні звуки й удари, які вразили мене того разу, коли я спускався в колодязь…

Я взяв був Уїну за руку, але негайно ж відпустив її. Раптова думка осяяла мене, і я попрямував до машини, з якої стирчав важіль, схожий на ті, що використовуються для повороту сигнальних ліхтарів. Піднявшись на підставку й схопившись руками за важіль, я наліг на нього всією вагою.

Раптом я почув плач Уїни: вона залишилася сама в центральному крилі будинку. Але я правильно розрахував міцність важеля: після хвилинного зусилля він зламався, і я повернувся до Уїни з палицею в руці, яка цілком годилася для того, щоб при нагоді розкраяти череп будь-якому морлокові.

Я жадав зустрічі з морлоками або як їх там… Мабуть, вам може здатися нелюдським таке прагнення до вбивства нащадків людини. Але, правду кажучи, до цих істот не можна було ставитися по-людськи. Тільки небажання залишати Уїну саму й острах, що може постраждати Машина часу, стримали мене, і я не пішов негайно ж у темний кінець коридору, щоб почати лупцювати огидних потвор, які там ховалися.

Отже, з палицею в одній руці й Уїною в другій, я переходив з однієї галереї в іншу й, нарешті, потрапив до великої зали, яка на перший погляд здалася мені схожою на військовий собор, обвішаний роздертими в клоччя прапорами. Але незабаром я впізнав у цих коричневих і обвуглілих лахміттях, що висіли всюди, рештки зруйнованих книг. Вони вже давно-предавно розпалися на клапті, і на них годі було знайти бодай якісь сліди друку. Але місцями ще збереглися зморщені корінці та зламані металеві застібки, досить красномовні.

Якби я був письменником, то почав би, мабуть, міркувати про марність усілякого честолюбства. Але мене, чесно кажучи, найбільше вразила колосальна втрата праці, про яку свідчили ці сумні купи зотлілого паперу. Я мушу зізнатися, що мимохіть подумав при цьому про «Праці Фізичного товариства» і свої власні сімнадцять статей з оптики…

Ми піднялися широкими сходами й увійшли в приміщення, що, імовірно, було колись галереєю технічної хімії. У мене залишалася невелика надія на те, що я зможу зробити тут які-небудь корисні відкриття. Галерея ця добре збереглася, за винятком одного краю, де обвалився дах.

Я ретельно оглядав кожен уцілілий ящик і нарешті в одному з них, по-справжньому герметично закупореному, знайшов коробку сірників. Квапливо чиркнув одним: сірники були в чудовому стані й навіть анітрошки не відволожилися. Я обернувся до Уїни й крикнув її мовою:

– Танцюй!

Тепер ми мали зброю проти жахливих підземних істот, яких ми боялися!

І ось тут, у занедбаному, напівзруйнованому музеї, на товстому м’якому килимі пилу, на величезну радість Уїни, я почав урочисто виконувати якийсь складний танок. При цьому я насвистував веселу пісеньку «Країна чесних людей». Мій танець являв собою почасти скромний канкан, частково полонез, частково серпантин (наскільки дозволяли фалди мого сюртука), почасти – танок мого власного винаходу. Адже ви знаєте: я від природи досить винахідливий!

Коробка сірників, яка уникла руйнівного впливу часу, звичайно, була найдивовижнішою й водночас найщасливішою знахідкою для мене. Ще більш несподіваним стало те, що мені вдалося знайти одну добре відому нам речовину, а саме камфору. Я знайшов її в запечатаній банці, яка, теж випадково, виявилася герметично закупореною. Спочатку я подумав, що це парафін, і розбив банку. Але запах камфори був безсумнівним. Ця летка речовина, вцілівши серед загальної руйнації, пережила, можливо, багато тисяч століть.

І я згадав один малюнок – колись я його бачив: він був зроблений сепією, а сепія виготовлена з викопного белемніту,[9] що загинув і перетворився на скам’янілість, імовірно, мільйони років тому. Спочатку я хотів викинути свою знахідку, але потім згадав, що камфора запалюється й горить прекрасним яскравим вогнем. Вона могла правити мені за чудову свічку, і я запхав її в кишеню.

Однак я не виявив жодних вибухових речовин і взагалі нічого такого, що могло б зруйнувати бронзові двері. Найкориснішою річчю, яку мені вдалося знайти, був залізний уламок важеля, проте я з дуже гордим виглядом вийшов із галереї.

Не можу розповісти вам усього, що бачив я упродовж цього тривалого дня. Треба було б дуже сильно напружити пам’ять, аби послідовно розповісти вам про всі свої пригоди.

Пам’ятаю довгу галерею із заржавілою зброєю та свої вагання: чи не взяти мені замість ломаки сокиру або меч? Узяти із собою і те й те я не міг, а мій залізний прут міг виявитися кориснішим під час злому бронзових дверей. У цій галереї були рушниці, пістолети, гвинтівки. Більшість із них, звичайно, перетворилася на купу іржі, й лише кілька предметів, зроблених із якогось нового металу, прекрасно збереглися. Але від набоїв і пороху давно зостався тільки пил. До речі, один кут галереї обгорів і зруйнувався – можливо, внаслідок вибуху набоїв, які зберігалися тут.

В іншому місці на очі мені натрапила велика колекція ідолів – полінезійських, мексиканських, грецьких і фінікійських.

1 ... 22 23 24 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Машина часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Машина часу"