Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

11 Розділ.

Аріель.
Я не знала з чого почати і що казати. Що взагалі я могла пояснити Алексу, коли у мене самої було стільки питань без відповідей? Так, мене тягнуло до Лео, але між нами нічого не було. Чи було це зрадою? Ця незрозуміла пауза у стосунках.. Все було так сильно заплутано.

— Як би ти сказала, що у тебе зʼявився інший, я б не приїхав сюди, як ідіот, - першим почав Алекс, ми сиділи на залізничному вокзалі, в очікуванні його потягу.

Мою пропозицію хоча б переночувати у нас від відкинув і я розуміла його.

— Пробач, Алекс, - відповіла я тихо. — Я й сама не можу все пояснити. Мені дуже шкода.

Він легенько кивнув, опустивши погляд. Здавалося, що він прийняв це з мудрістю, яка завжди була його частиною.

— Ти впевнена, що Лео — це те, що тобі потрібно? - запитав він, і в його словах не було ні злості, ні осуду, лише щире запитання.

Я не знала, що відповісти, бо, якщо чесно, я не була впевнена ні в чому. Лео був цілковитою протилежністю того, до чого я звикла. Алекс був тихим гаванню, спокійним берегом, а Лео... Лео був шаленим штормом, що готовий був поглинути мене.

— Ми могли б залишитися друзями? - запитала я, намагаючись приховати свій страх, але розуміючи, що моє бажання виглядало егоїстичним.

— Завжди, сонечко, - він обійняв мене, і я відчула, як до очей підступили сльози.

Часом здається, що прощання має більше сили, ніж зустрічі, але я більше не могла ховатись від того, що коїлось у моєму серці. Алекс був правильним вибором, але не моїм. Лео був суцільною небезпекою, але саме він був тим, до кого мене тягнуло.

Я відчувала, як потяг під'їжджає, і раптом зловила себе на думці, що на душі важко не через те, що Алекс їде, але через те, що залишається Лео. Це була безодня, в якій не було дороги назад.

Лео.
Я дав Аріель день, щоб вирішити усе. Не можу описати, скільки зусиль коштувало мені утримати себе від того, щоб не поїхати до неї одразу, але я знав, що Аріель потребувала часу. Вчорашня сцена, як її колишній цілує її в щоку перетворювала мене на психа. Блять, я хотів убити його прямо там, але навряд чи мій Янгол зарахувала б за це додаткові бали.

Я хотів все розгромити, відчував, як кожна секунда віддаляє мене від контролю. І все ж я стримався, лише надіслав їй коротке повідомлення про те, що приїду і заберу її на вихідні в котедж.

Коли вона сіла в машину, то навіть не подивилася на мене. Очі червоні, видно, що плакала. Невже через нього? Це думка мучила мене всю дорогу до котеджу, і я з кожною хвилиною відчував, як втрачаю терпіння.

Ми вийшли з машини, і я одразу підійшов до неї, не в змозі далі стримувати себе. Пальцями торкнувся її обличчя, нахилився ближче і м’яко поцілував її спочатку в одну щоку, потім в іншу. Тихий видих, що вирвався із неї, відбивався чимось дивним в середині мене, бо цей звук, цей легкий трепет належав мені.

— Янголе, - я намагався виглядати спокійним, — Чому ти плакала?

Вона поглянула на мене, і в її очах було стільки безпорадності, ніби Арі не знала казати чи краще промовчати. Нарешті вона заговорила, тихо і зломлено:

— Я так заплуталась...

Її голос розбивав мене, і одночасно викликав бажання зробити все, щоб вона більше ніколи не відчувала такого болю. Внутрішній голос шепотів, що вона моя, і я не дозволю їй піти до когось іншого. Відпустити її було неможливо.

— Я приготую тобі гарячий шоколад, що скажеш? - Арі легенько посміхнулась і це вже був хороший знак.

Я обережно взяв її за руку, ведучи в бік котеджу. Вона на мить завагалась, але потім стисла мою долонь. І чорт забирай, чому такі маленькі жести мали таку неймовірну силу?

— Ох, ще нікого немає? - запитала вона, коли я допоміг їй зняти куртку, пропускаючи вперед.

— Інші приїдуть через годину. Ти голодна?

— Ні, але хотіла б помити руки. Де тут вбиральня?

— Прямо і наліво, останні двері, - відповів я, проводжаючи її поглядом, після чого попрямував на кухню, щоб зварити гарячий шоколад. Ще вчора я привіз усе необхідне, щоб котедж був готовий до нашого приїзду. Зазвичай ці дрібниці завжди організовував Ашер, але його одержимість Евелін перетворила його на повного ідіота. Хоча, хто я такий, щоб його судити?

Аріель повернулась через декілька хвилин, і я попросив її почекати на дивані. Коли гарячий шоколад був готовий, я налив його в кружку й підсів поруч.

— Він ще гарячий, будь обережна, - тихо сказав я, залишаючи м'який поцілунок на її лобі.

Не торкатись до неї було важче, ніж я міг уявити. І тепер, коли вона почала хоч трохи відкриватися до мене, я не міг не скористатися цим моментом.

— Йди до мене, - я вказав на свої коліна, простягаючи руку.

— Лео… - вона ледь помітно зашарілася, і цей невинний рум’янець зводив мене з розуму.

— Сміливіше, Янголе, я не кусаюсь, - я хитро посміхнувся, а вона закотила очі, але все ж сіла.

Мої руки опустились на її талію, притягуючи моє кошенятко ще ближче. У моїх обіймах вона виглядала такою маленькою, справжнє кошеня. Я нахилився ближче, вдихнувши знайомий, теплий аромат карамелі, який завжди нагадував мені про неї.

— Не наказуй мені більше, мені це не подобається, - першою порушила тишу Арі, напружено зітхнувши.

Очевидно, що вона мала на увазі вчорашню ситуацію з її колишнім. Якби вона тільки знала скільки сил мені вчора коштувало не розбити йому обличчя.. Я знав, що це неадекватно так поводити себе з нею, але коли справа стосувалась мого Янгола будь-які рамки зникали.

— Для цього тобі достатньо не провокувати мене, - я поцілував її в волосся, відчуваючи, як моя лють розчиняється в її близькості.

— Якщо тобі потрібен хтось, хто буде мовчки виконувати твої накази, то ти не за адресою! - її очі палали непокорою, і я не міг не усміхнутися.

— Проблема у тому, Янголе, що ти єдина, хто мені потрібен, - я провів пальцями по її обличчю, ніжно торкаючись.

Вона бачила лише поверхню моїх почуттів. В реальності, я прагнув абсолютного контролю над нею, мені хотілося захистити її від світу, заховати, але таке вона точно не зрозуміє. Арі все ще іноді лякається мене, і я планував змінити це. Вона повинна побачити, що я можу бути не лише пристрасним, але й безпечним.

—Якщо ми переспимо, то ти залишиш мене в спокої? - Аріель запитала це абсолютно серйозно.

Якого біса? Їй так сильно хочеться позбутися мене? Я був певен, що у неї є почуття до мене, можливо, мій Янгол боялась сама собі зізнатись у цьому, але її останні слова.. Чорт, Лео, візьми себе в руки, не зірвись.

— Це те, що ти хочеш? Щоб я трахнув і залишив тебе? - мої пальці ледь торкнулися її шиї, де пульс тепер бився швидше, наче вона знала, що мої слова не просто запитання.

— Я лише запитала.. - Її тон зм'як, і це полегшення. Вона цього не хоче, а з усім іншим я впораюсь.

— Не варто. Якби я справді планував просто затягнути тебе у ліжко, то скористався моментом на вечірці, тому не запитуй більше подібне, бо я планую ніколи не залишати тебе, - я притягнув її за волосся ближче, впиваючись поцілунком у її губи.

Аріель здивовано видихнула, відкриваючи рота, і цієї секунди було достатньо, щоб я міг поцілувати її повністю, вриваючись у її солодке тепло язиком. Я намагався взяти повільний темп, щоб дати їй звикнути, і це спрацювало. Через декілька секунд мій Янгол почала відповідати на поцілунки, опустивши свої долоні на моє обличчя.