Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Я з усіх сил намагалася тримати себе в руках, коли їхала. Мене просто трусило від злості та образи, як ту мавпу, що впала у відро з льодом. Здавалося, що в голові хтось грає важкий метал, а на серці колюче морозиво. Я несамовито закрила за собою двері, коли зайшла до квартири Уляни. Мої подруги вже повинні чекати мене, приготувавши пляшку червоного напівсолодкого. Уляна вийшла з кухні, витираючи руки рушником, і одразу помітила мій похмурий настрій.

— Дано, що трапилося? — запитала вона, дивлячись на мене з тривогою.

— Ох, Улько, де почати…

Я лише мовчки впала на крісло в вітальні і схрестила руки на грудях. Варвара вже була тут, розкинувшись на дивані зі келихом вина в руці.

— Ви що почали без мене?

— Ми і збиралися без тебе. Ти ж тепер у нас жінка не вільна.

Я фиркнула.

— Ви не повірите, що цей придурок зробив, — почала я. — Він вже місяць тому подав заяву на одруження і навіть не сказав мені про це! Ви уявляєте? І я, як дурна, підписувала договір, не знаючи, що він все вже вирішив за мене.

Варя підняла брови, а Уляна застигла на місці.

— Ого, — тільки й вимовила Варвара. — І що тепер?

— Я була така зла! — вигукнула я, трясучи руками від обурення. — Я сказала йому, що ненавиджу його. А він... Він просто сказав, що у мене немає вибору, тому що я вже підписала договір.

Уляна і Варя переглянулися. Вони часто це робили, і я їх ніколи не розуміла.

— Ви знову спілкуєтесь поглядами? Мені не подобається, коли ви так робите. Я вас зовсім не розумію.

— Але хіба це не фіктивний шлюб? Яка тобі різниця, коли він подав ту заяву? — Уля сіла поруч і налила вина у мій келих.

— Та справа не тільки в заяві, — сказала я, намагаючись опанувати себе. — Це просто остання крапля. Спочатку був милим, а потім, наче хтось вимкнув цей режим і включив холодний і відстороненим. І цей його погляд... Він дивиться на мене, як на об'єкт, а не на людину.

Варвара лукаво подивилася на мене.

— Так що тебе більше образило те, що він подав заяву без твого відома, чи те, що він став холодним до тебе?

Що? Я задумалася. Що насправді мене образило? Щось у його поведінці справді мене зачіпало, і я не могла зрозуміти, чому. Раніше мене не хвилювало, коли він ставився так до мене.

Варя підняла келих, спостерігаючи за моєю реакцією.

— Можливо, тобі це не так байдуже, як ти хочеш визнати, — промовила вона. — Щось змінилося між вами, і це тебе дратує.

— Але це не змінює того, що він зробив, — зітхнула я.

— Звісно, що ні, але… — Уляна глибоко вдихнула і вилила нам ще по келиху вина. — Може, він просто не вміє виражати свої почуття? Ну, ти знаєш, чоловіки такі. Вони ж як діти.

— Діти, які подають заяву на шлюб без дозволу. Так, дійсно діти, — саркастично промовила я, підіймаючи келих.

Я спробувала зробити ковток, але рука затремтіла. Уля вже простягла мені серветку.

— Може, ти драматизуєш? — вставила Варвара. — Це ж фіктивний шлюб. Ми всі б так зробили.

— Ви точно мої подруги? Чи можливо його? — я відчувала, що дратуюся ще більше.

— А що ти хотіла від свого суворого, але до біса гарненького та сексуального боса, який запропонував тобі фіктивний шлюб? — Уляна усміхнулася.

— Я просто ненавиджу, коли люди брешуть та роблять щось за моєю спиною, — я налила черговий келих вина і випила до дна.

— Ми розуміємо, — сказала Варя. — Але може його також можна зрозуміти.

— Так, він можливо теж переживає, — додала Уля.

— Переживає? Може, він взагалі не вміє бути щирим? — заперечила я.

— Ну, ти ж не знаєш всіх його мотивів, — зауважила Варя.

— Може, він хоче все зробити правильно, але не знає, як це висловити, — запропонувала Уля.

— Або він просто йолоп, — я знову наповнила келих. — Що я йому до речі і сказала!

— Оце так! — Уляна стиснула губи стримуючи сміх. — І як він на це відреагував?

— Він просто стояв і здивовано дивився на мене, явно не очікуючи цього.

Я зітхнула і протерла правою рукою очі.

— О, ні! — драматично вигукнула Уля, закрила очі та зробила вираз обличчя, ніби її щойно вдарили по голові. — Що це мене засліпило? Це ж твоя обручка!

Я поглянула на свою руку, на якій сяяла розкішна обручка, неймовірно красива. Варвара і Уляна одразу ж нахилилися ближче, щоб роздивитися блискучий діамант.

— Ага, знали б ви, яка вона дорогезна.

— Дано, яке ж воно гарне! Ти тільки поглянь на ці камінці, — захоплювалася Уля, обережно торкаючись обручки.

— Олександр явно не поскупився, — додала Варя, прискіпливо оглядаючи діамант.

— Та ну вас, — я тільки махнула рукою. — В мене є ще одна штука, що вас здивує. Сьогодні з Олександром купили весільну сукню, — я дістала телефон і показала фото в весільній сукні.

— Ну все, тепер я точно впевнена, що це фіктивний шлюб! — саркастично зазначила Уля, подивляючись на мене. — Бо інакше я б ревнувала.

— Дано, ти в цій сукні просто королева, — захоплювалася Варя. — Я вже уявляю, як всі будуть дивитися на тебе на весіллі. Хоча, з таким кільцем і сукнею, вони можуть і подумати, що це справжнє весілля.

— Ой, перестаньте, — я ледве втримала усмішку. — Це все тільки декорації. Нічого справжнього тут немає.

— Ну добре, добре, — сказала Уля, піднявши руки в знак капітуляції. — А що ми, будемо одягати на весілля? Ми ж повинні виглядати не гірше за наречену!

— Можливо, щось блискуче і відверте, щоб затьмарити всіх інших гостей? — з хитрою усмішкою запропонувала Варя.

— Точно! Я вже бачу себе в довгій сукні з розрізом до стегна, — додала Уляна, підморгуючи. — І тоді всі погляди будуть на нас!

— Дівчата, ви не забули, що я все ще тут? — з сарказмом зауважила я. — І це до речі все ще моє «весілля», якщо так можна його назвати.

— Звісно, ми про це не забули, — відмахнулася від мене Уля. — Але ж і нам треба виглядати відповідно!

— І не забувай, — додала Варя, стукнувши мене по плечу. — Що справжня дружба проявляється в підтримці!