Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Уляна і Варвара лише усміхнулися, а я, випивши ще один келих вина, відчула, що починаю неабияк п'яніти.

— А що ти хочеш від цього шлюбу? — запитала Варя.

— Може, просто спокою.

— І ти думаєш, що він дасть тобі це? — саркастично запитала Уля.

— Навіть не знаю, — я зітхнула.

Варвара оглянула мене з ніг до голови.

— Ти вже сильно напилася, Дано.

— І що? — але через кілька секунд відчула, як вино починає діяти сильніше, і не втримавши келих.— Дідько! — я вигукнула, дивлячись на червону пляму, яка розтікалася по моїй сукні. Вино розлилося всюди, і я відчула, як воно просочується крізь тканину. Уляна швидко підскочила, витираючи мою сукню серветками.

— Дано, давай, знімай цю сукню, а я тобі дам щось інше, — сказала вона, поспіхом йдучи до своєї кімнати.

— Вона не занадто коротка? — запитала я, коли Уля повернулася з маленькою атласною червоною сукнею, яка виглядала більше як сорочка.

— Те, що треба, — відповіла Уляна, хитро усміхаючись. — Ти ж дуже зла на Олександра... як там його… Андрійовича?

— Так, — я п'яно кивнула, намагаючись зосередитися на її словах. Мої думки розпливалися, як і все навколо.

— Добре, тоді тобі потрібно зараз поїхати і все йому, — вона гикнула, — сказати. Що він... як ти його там називала...

В цей час Варя тихенько добавляла вино в наші келихи.

— Йолоп! — рішуче вигукнула я, підіймаючи келих вина, який вже був наполовину заповнений чи наполовину порожній, і випила його залпом.

— Ось і чудово! — захихотіла Варвара, піднімаючи келих. — За йолопів!

Уля допомогла мені зняти залиту вином сукню і натягнула на мене коротку червону сукню. Я відчула, як тканина ледь доходить до середини стегна, і засміялася.

— Вона точно не занадто коротка? — знову запитала я, дивлячись на своє відображення у дзеркалі.

— Точно! — впевнено сказала Уляна. — Саме те, що треба для такого випадку. Варя скажи їй!

— Кажу. Ти просто бомба, — та почала імітувати руками вибух.

Уля підморгнула мені.

— Олександр точно збентежиться, коли тебе побачить.

— Ви серйозно думаєте, що це гарна ідея? — запитала я, відчуваючи, як п'яне збудження й обурення зливаються у чудернацький коктейль емоцій. — Я ж зовсім не в такому стані, щоб їхати до нього.

— Саме тому ти маєш це зробити зараз, —додала Варя, наливаючи собі ще вина. —Ти повинна показати йому, що з тобою не варто жартувати.

— Так, покажи йому, хто тут головний, — рішуче відповіла Уля.

— Гаразд, — я зітхнула, відчуваючи, як рішучість в мені зростає. — Тоді я їду.

Мої подруги допомогли мені вийти з квартири і посадили в таксі, яке вони викликали. Водій, літній чоловік з сивими вусами, дивився на нас зі змішаним виразом обличчя — то недовірливо, то з цікавістю.

— Слухай сюди, — почала Уля, нахилившись до вікна водія. — Ти повинен довезти нашу подругу до цієї адреси, — вона показала йому щось там на телефоні. — І переконайся, що вона добереться в безпеці.

— І якщо щось трапиться з нею по дорозі... — додала Варя, загрозливо піднімаючи палець. — Ти матимеш справу з нами.

Водій лише кивнув, мабуть, розуміючи, що сперечатися з двома п'яними дівчатами безглуздо.

— Добре, дівчата, не хвилюйтесь. Довезу її куди треба, — сказав він, обережно рушаючи з місця.

Я відчула, як мій світ знову починає хитатися, коли таксі рушило вулицями міста. Вино і емоції робили своє — я ледве могла зосередитися на навколишніх будівлях. Мої думки були заплутані і розмиті, але одне було чітко — я хотіла висловити все Олександру.

Поки їхала, думала про всі ті моменти, коли він був милим і привабливим, а потім перетворився на холодного і відстороненого. Як він маніпулював мною, не рахуючись з моїми почуттями. Я знову відчула хвилю гніву, і в ту мить таксі зупинилося біля його будинку.

— Ну що ж, — сказала я, вдихнувши глибоко. — Пора.

Я вийшла з таксі, трохи похитуючись, і попрямувала до його дорогих воріт. Я стояла на порозі квартири Олександра, намагаючись тримати рівновагу в короткій сукні, що більше нагадувала нічну сорочку. Натиснувши на дзвінок, я чекала, поки Олександр відкриє. Коли воріта відчинилися, я побачила його здивоване обличчя. Він був у домашньому одязі, явно не очікуючи побачити мене тут і в такому вигляді.

— Такий гарненький, — нахилила голову, здається я пливу.

Олександр уважно оглянув мене з голови до ніг, його погляд затримався на моїх стегнах, і він помітно ковтнув.

— Що це на тобі? — запитав він, намагаючись приховати свою розгубленість.

Я хитнула головою, намагаючись сфокусуватися на його обличчі.

— Це, мій любий, — розтягнула я слова. — Сукня. Дивно, що ти не впізнав. Це ж новий тренд.

Він підняв одну брову, ніби борючись між бажанням розсміятися і серйозністю ситуації.

— Ну що, принц з холодним серцем, зустрічай свою королеву! — проголосила я, намагаючись не впасти.

— Ти п'яна? — запитав він, роблячи крок до мене, щоб підтримати.

— Ні, — заперечила я, похитуючись. — Просто трохи весела.

— Ти п'яна, — констатував він, підхоплюючи мене за руку, щоб я не впала, але я убрала його руку. — Заходь, тобі треба відпочити.

— Ти... ти, старий тиран! — вигукнула я, спираючись на дверний косяк. — Думаєш, що можеш керувати мною? Ні, не можеш! Я сама собі господиня! Ти мені не диктатор!

Олександр спокійно подивився на мене, але я помітила, як куточок його рота трохи піднявся.

— Як моя майбутня дружина може так напиватися? — сказав він з удаваним занепокоєнням, але його очі блищали від стримуваного сміху.

— Твоя майбутня дружина... — почала я, відчуваючи, як слова заплутуються в моєму п'яному мозку, — твоя майбутня дружина робить те, що хоче! І не твоя справа, що я роблю!

— Думаю, мені треба дописати в договір, що ти можеш пити тільки при мені, — сказав він, відступаючи вбік, щоб я могла увійти.