Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Я втратила рівновагу і ледь не впала, але Олександр швидко підхопив мене. Я поглянула на нього, і мене охопило бажання дати йому ляпаса, але руки не слухалися. Я фиркнула, намагаючись вирватися з його рук, але рівновага була не на моєму боці.

— О, такий ти турботливий! — саркастично прокоментувала я. — Може, ще й розклад моїх походів до туалету скласти?

Він з усмішкою похитав головою.

— Ти просто неймовірна, Дано, — він підняв мене на руки, і я відчула, як світ навколо мене почав крутитися ще швидше.

— Ти... ти мене не зупиниш, — промовила я, намагаючись виглядати грізною.

— Звичайно, Дано, — сказав він з тією самою усмішкою, яка тепер була відвертішою.

— Олександре! — я майже закричала, впираючись йому в груди пальцем і ледь не впала. — Ти! Ти… — я намагалася згадати, що хотіла сказати, але думки розтікалися, як розтоплений шоколад.

— Самовпевнений йолоп? — запитав з усмішкою, дивлячись на мене.

— Так! — вигукнула я. — Ти самовпевнений йолоп, який думає, що може робити що завгодно за моєю спиною!

Він трохи похитав головою, але продовжував тримати мене, підводячи ближче до дверей.

— Заходь, Дано, поговоримо про це вранці. Зараз ти потребуєш відпочинку, — його голос звучав м'яко, навіть турботливо, що ще більше дратувало мене.

— Ні, ми поговоримо зараз! — я наполягала, намагаючись вирватися від нього. — Я не дитина, яку можна просто відправити спати, коли тобі зручно!

Олександр закотив очі і відчинив двері, ведучи мене всередину.

— Ти говориш, що це весь цей час я був холодним. А як щодо тебе? Ти бігала від мене.

Коли це я бігала від нього? Не пам’ятаю такого.

Олександр взяв мене за руку і обережно підвів до дивана, саджаючи поруч.

— Чого ти тут? — запитав він, нахиляючись до мене. Його обличчя було дуже близько, і я відчула його тепло.

— Тому що ти... ти… — намагалася згадати для чого я тут. — Ти купив мені цей розкішний перстень, тому я подумала, що маю право трохи похвалитися перед тобою.

Він розсміявся, тихо, майже ніжно.

— І це причина, через яку ти прийшла сюди в нічній сорочці?

— Сукня, — виправила я його з удаваною серйозністю. — Це сукня.

— Залишайся тут, я принесу води, — сказав він, і в його голосі я почула турботу.

Вода? Та нащо мені та вода?

Олександр повернувся з склянкою води і присів поруч.

— Дана, пий, тобі стане краще.

— Краще? — я пхикнула, приймаючи склянку. — Та що ти знаєш про те, що мені краще?

Він терпляче чекав, поки я вип’ю воду. Можливо, він навіть трохи сміявся в собі, бачачи, як я борюся з кожним ковтком.

— То що, це той самий момент, коли ти просиш вибачення? — жартома запитала я, дивлячись йому прямо в очі.

— Мабуть, ні. Але це момент, коли я пропоную тобі випити склянку води і лягти спати.

— Вода? Спати? — я скривилася. — Це нудно.

— Ти просто не уявляєш, наскільки зараз це необхідно, — знову усміхнувся він.

Я різко встала, але похитнулася, намагаючись триматися на ногах, і випадково обхопила його за стегно, намагаючись знайти рівновагу. Моє пальці відчули щось тверде, і я здивовано підняла очі. Він рвучко вдихнув, і я швидко відсмикнула руку.

— Це що, ліхтарик у тебе? — невинно запитала я, явно не розуміючи, що трапилося.

Олександр злегка кашлянув, і його очі заблищали з розвагою.

— Ні, Дано, це не ліхтарик, і тобі краще не чіпати його, коли ти п'яна. Ти навіть ще не моя дружина, щоб робити таке.

— О... оу…— я знову почервоніла, намагаючись відвести погляд. — Це що...?

— Ого, він такий... великий, — сказала я, несподівано чесно, і одразу ж закрила рот рукою.

Олександр тихо розсміявся, його сміх був ніжним і трохи глузливим.

— Пустунка, — зітхнув Олександр, підіймаючи мене на руки.

Він обережно поніс мене до своєї спальні, а я дивилася йому в очі, відчуваючи як моє серце трохи заспокоюється.

— Ти не відпустиш мене, правда? — запитала я тихо.

— Ні, Дано, — його голос звучав м'яко і впевнено. — Я не відпущу тебе. Але зараз тобі потрібен відпочинок.

Він поклав мене на ліжко, накривши ковдрою, і я відчула, як мої очі починають закриватися.

— Завтра ми поговоримо про все це знову. І знай, що я не буду мовчати, — прошепотіла я, відчуваючи, як сон починає огортати мене.

— Домовилися, — відповів він, ніжно проводячи рукою по моєму волоссю. — А зараз спи.

Я не встигла відповісти, бо сон миттєво переміг мене.