Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Хлопець затримався біля них на якусь мить, підслуховуючи, як а-Чжань розгортає шахи і, сміючись, каже, що не дасть принцу виграти. У відповіді принца не звучить жодної нотки радості…

А-Сюань знав, що робити. Він не збирався іти гуляти. Він прямо зараз повинен перевірити а-Чжаня.

А-Сюань увірвався в їхню спільну спальню й тут же зачинив двері. Затія, котра виникла в його голові, була дуже ризикованою. Але хлопець знав, що мусить це зробити. Він уже давно підозрює а-Чжаня… цей хлопець надто загадковий… принц може вдавати, що нічого не відбувається, але він, Лю Сюань, більше не може чекати.

Із такими думками а-Сюань підійшов до тумбочки поруч із ліжком а-Чжаня. Одним махом руки він відчинив верхню шухляду.

Свічки, пергамент, якісь металеві дротики… знову шматки металу… і все не те. А-Сюань перебирав хлам руками, намагаючись знайти хоча б що-небудь, що могло б дати йому хоч якусь інформацію про а-Чжаня. Прокляття, та він навіть не знав його прізвища! Постійно а-Чжань і а-Чжань… вони два роки служать принцу, а він не знає прізвища свого напарника! Може… може він і не а-Чжань зовсім? Що, якщо це фальшиве ім’я?! Що, якщо…

У тумбі не виявилось нічого, окрім всякого старого хламу. Ненароком а-Сюань впустив кілька залізних шурупів. Один із них закотився під ліжко, тож хлопець знехотя опустився на коліна, аби просунути руку і дістати його. І тут… його рука щось нащупала. Хлопець тут же зрозумів, що це якийсь блокнот. Потягнув і… дивно, немає пилу. А-Сюань зазирнув під ліжко. Там лежав тільки залізний шуруп.

«Як дивно, ― подумав хлопець, розгортаючи блокнот. ― Блокнот не запилюжений, хоча під ліжком повно пилу. Вочевидь, його часто дістають звідси».

Тремтячими руками хлопець взявся гортати блокнот, котрий одразу ж скинувся йому на особистий щоденник. Так, спочатку в ньому були записи на кшталт: «Так чудово! Я ніколи не думав опинитися в такому палаці! Чжан Сяо Вей ― неймовірний. Він дав мені це все, хоча я все життя був жебраком. У мене ніколи не було даху над головою, але це… я не міг про це навіть мріяти!»

― Пф, ― хмикнув вголос а-Сюань. ― А мені казав, що уявляв, як ночуватиме в подібному місці.

Хлопець перегорнув іще кілька сторінок, у яких йшлося про те, як Чжан Сяо Вей показував йому кроликів і кольорових карпів в серединному дворі, а також згадав про знайомство із імператрицею, відмітивши її прекрасну посмішку і теплу енергетику.

«Чорт візьми, ця штука… щоденник? Пф, та це якийсь блокнот для підлизування! Нащо ж він це все писав? Сподівався, що імператор і імператриця візьмуть це, прочитають, як він розхвалює їхню сім’ю, і підвищать йому зарплату? Ха-ха-ха», ― подумав а-Сюань.

Перегортавши половину блокнота, хлопець уже хотів були закинути його назад під ліжко, однак… на останніх сторінках мелькнуло щось кольорове, а ще… із блокнота миттєво випала засушена трава.

А-Сюань схилився, аби підняти її, паралельно відкриваючи блокнот на останніх сторінках.

І тут же шок відобразився на його обличчі мертвою гримасою.

Екстракт сивурії лісової…

Сивурол.

Паралізуючий ефект.

Активується під дією сонячного проміння, осліплює, спричиняює страх і дезорієнтацію, після чого жертву поступово паралізує…

Прочитавши це, а-Сюань миттю впустив блокнот із тремтячих рук. «Що ж це… сивурол… паралізуючий ефект… не може бути!» ― прозвучало в голові хлопця.

І в ту ж мить, як блокнот торкнувся підлоги й відкрився на тій самій сторінці, позаду а-Сюаня прозвучав небезпечний голос:

― Неввічливо ритись у чужих речах, а-Сюань.

Хлопець різко розвернувся. У дверях стояв а-Чжань, тримаючи руки складеними на грудях. Погляд його віддавав холодом і нотками небезпеки, будучи злегка насупленим. Попри все це на обличчі у нього і досі була та сама загадкова посмішка.

А-Сюань розумів ― віднікуватись немає сенсу. Блокнот лежить під його ногами, а в руках він тримає ту саму траву ― сивурію лісову, із якої було виділено екстракт, здатний паралізувати!

І в ту ж мить хлопець налетів на а-Чжаня, моментально збиваючи його з ніг і притискаючи до підлоги.

― То був ти?!!! ― заричав Лю Сюань. Обличчя його було сповнене неймовірною злістю.

Натомість лице а-Чжаня навіть не затремтіло. Посмішка зникла з обличчя і він здивовано запитав:

― Що я? А-Сюань, для чого ти рився в моїх речах? Я думав…

― НЕ ПРИКИДАЙСЯ!!! ― заволав а-Сюань, притискаючи йому ліктем шию. ― Я все знаю! Це ти отруїв коня! Ти подбав про те, аби Сяо Вея паралізувало! Це все ти! ТИ! ТИ МЕРЗОТНИК! Я всім… я всім розповім!

― А-Сюань, зажди! Вислухай мене! ― прокричав а-Чжань, щосили намагаючись звільнитись.

Та в нього не було і шансу протистояти вдвічі сильнішому за нього Лю Сюаню. Будучи ошалілим від злості, хлопець закричав:

― Не смій виправдовуватись! Не смій! Не смій обманювати мене! Це все дурацькі вимисли… я давно знав, що ти не чистий! Але тепер… тепер у мене є докази… тепер…

І стиснув міцніше шию а-Чжаня. Обличчя худорлявого тут же налилось кров’ю. На лобі виступили вени, а сам він застогнав: