Читати книгу - "Англійський пацієнт"

Пілот говорив незв’язно і зводив слідчих з розуму, залишаючи їх без чіткої впевненості, хто він — зрадник чи союзник.

Минуло кілька місяців, і зараз він лежить на віллі Сан-Джироламо у гірському містечку на північ від Флоренції у перетвореній на альтанку кімнаті, схожий на статую мертвого лицаря у Равенні. Уривками він оповідає про оазу, про пізні роки династії Медічі, про стиль Кіплінґової прози, про жінку, котра вгризалася у його плоть. Геродотова «Історія», видана у 1890 році, стала його записником — тут були карти, щоденні спостереження різними мовами, вирізані з інших книжок абзаци. Не вистачало лише його імені. Пілот і досі не має жодної здогадки, ким він є насправді, не має відомостей про ранг, батальйон або ескадру. Усі посилання в його записнику стосуються довоєнного періоду, пустель Єгипту й Лівії в тридцятих роках, густо пересипані згадками про печерне наскельне мистецтво, про картинні галереї й журнальні статті. Усі записи зроблені його дрібним почерком.

— Немає жодної брюнетки, — сказав пілот, коли Хана нахилилася до нього, — серед флорентійських Мадонн.

Книжка в його руках. Медсестра обережно забирає її від сонного тіла і кладе на тумбочку. Не згортаючи щоденника, вона стоїть, опустивши погляд, і читає його. Обіцяє собі, що не перегортатиме сторінку.

Травень 1936

— Я прочитаю вам вірш, — каже офіційним голосом Кліфтонова дружина, котра і так завжди здається офіційною, якщо тільки не стояти дуже близько до неї. Ми всі сидимо довкола багаття на південному боці табору.

Я сунув пустелею.

Слізно благав:

«Господи, змилуйся і порятуй!»

І голос був мені, він сказав:

«Це не пустеля».

«Стривай-но, Господи, —

я закричав, —

Ця спека, піски, міражі».

І голос був мені, він сказав:

«Це не пустеля».

Вона сказала:

— Це написав Стівен Крейн. Він ніколи не бував у пустелі.

— Він бував у пустелі, — заперечив Медокс.

Червень 1936

Зради на війні здаються просто дитячими пустощами порівняно зі зрадами мирного часу. Новий коханець перебирає звички старого. Усе змішується докупи, постає в новому світлі. При цьому ми нервуємося або кажемо якісь ніжності, хоча серце — орган, де ніколи не згасає полум’я.

Історія кохання розповідає не про тих, хто втратив свої серця, а про тих, хто знайшов, про тих відлюдників, котрі, якщо вже про це зайшла мова, знають, що ніким і нічим не обдуриш тіло — ані мудрістю сну, ані дотриманням світських манер. Тіло — суть людини і її минуле.

У зеленій кімнаті вже майже темно. Хана повертається і відчуває, як затерпла від нерухомості шия. Вона так зосередилася на цьому кострубатому письмі у бортовому щоденнику, повному мап і текстів на тонкому папері. Він навіть вклеїв туди маленький пагінець папороті. Історія. Вона не згортає щоденник, взагалі не торкається його, відколи поклала на тумбочку. Тихо йде геть.

Кіп знайшов на полі північніше від вілли потужну міну, його стопа — він уже майже наступив на зелений дріт, минаючи фруктові дерева, — підвернулася, і сапер впав на коліно. Підняв і натягнув дріт, пішов вздовж, виписуючи зиґзаґи між деревами.

Хлопець присів біля вибухівки, поклав на коліна полотняну торбу. Міна шокувала його. Вони ґрунтовно заховали її. Заклали вибухівку, а потім обліпили мокрим бетоном, щоб замаскувати дивний механізм. За чотири ярди направо стирчало сухе дерево. Ще одне росло ярдів за десять звідси. Бетонна куля обросла двомісячною травою.

Хлопець відкрив торбу і зрізав ножицями траву. Потім сплів невеличку мотузяну сітку навколо кулі, перекинув мотузку через гілку дерева й обережно підняв бетон у повітря. Два дротики збігали від кулі і губилися в ґрунті. Хлопець присів під деревом, роздивляючись конструкцію. Поспішати зараз не було сенсу. Сапер дістав із торби детекторний приймач і підніс до голови навушник. За кілька хвилин його вуха заповнила американська музика зі станції військово-повітряних сил. Кожна пісня чи танцювальний номер тривали в середньому дві з половиною хвилини. Він може вирахувати, як довго перебуває тут, згадавши пісні, котрі підсвідомо запам’ятав, — «A String of Pearls», «C-Jam Blues»[41].

Шум йому не заважав. Такий тип бомби не видавав жодного попереджувального сигналу, жодного цокання чи клацання. Музика відволікала хлопця, допомагала прояснити думки, зрозуміти можливу форму внутрішньої структури цієї міни, уявити людину, котра сплела з дротів ціле містечко, а потім вкрила його мокрим бетоном.

Бетонна куля туго напнулася в повітрі, підтримувана ще однією мотузкою, значить, дротики не надірвуться, хоч як сильно сапер атакував би бетон. Він встає і починає вивільняти вибуховий механізм, здуваючи найменші відколоті зерна, змітаючи пір’їною шматочки бетону. Відволікається від свого заняття лише на мить, коли зникає музика і він мусить знову відшукати в ефірі радіостанцію, додати чіткості свінґовим мотивам. Дуже повільно розчищає клубок дротів. Усього їх виявляється шість — усі сплутані, зв’язані докупи, пофарбовані чорним.

Сапер здуває пилюку зі схеми, на якій лежать дроти.

Шість чорних дротів. Коли він був дитиною, тато обхоплював пальці однієї руки другою і, показуючи лише пучки, пропонував вгадати, котрий з них найдовший. Він своїм власним маленьким пальчиком тицяв в обраний, а тато, розкриваючи кулак, радісно вказував на помилку. Звісно ж, можна було позначити червоним негативний дріт. Але його опонент не лише забетонував своє дітище, а й пофарбував усі дроти чорним. Кіп спробував зрозуміти психологію ворога. Він зішкрябав ножем чорну фарбу з дротів і побачив червоний, синій і зелений кольори. Може, його опонент також поміняв їх місцями? Тоді доведеться зробити додаткову петлю, використовуючи чорний дріт як перемичку, і перевірити, який з кабелів негативний, а який — позитивний. Потім йому треба перевірити згасні коливання, щоб визначити, де небезпека.

Хана несе коридором високе люстро, тримаючи його перед собою. Час від часу вона зупиняється, бо ноша справді важкенька, а потім продовжує ходу, і в дзеркалі відбиваються рожеві коридорні стіни.

Англієць захотів подивитися на себе. Перш ніж увійти до кімнати, дівчина обережно повертає дзеркальну поверхню до свого тіла, щоб світло з вікна не віддзеркалилося йому просто в обличчя.

Чоловік лежить, його шкіра абсолютно чорна від опіків, єдина бліда пляма — слуховий апарат у вушній раковині, а подушка взагалі контрастує своєю білосніжністю. Чоловік відштовхнув руками простирадла так далеко, наскільки вдалося, і Хана допомогає стягнути їх і покласти біля ніг на ліжку.

Вона стає на стільчик з іншого боку постелі й повільно