Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Лео
Мені хотілося взяти Аріель за плечі, подивитися їй в очі й витрусити всі ці жахливі думки на мій рахунок. Вона настільки зациклилася на тому, що я її ворог, що навіть не бачила очевидного.

Я поняття не мав, що ще мені зробити, щоб вона зрозуміла: клятий договір був лише можливістю не втратити її. Її реакція на мене… цей переляканий погляд, її напруга поруч зі мною — це було боляче.

Не знайшовши кращого рішення, я залишив її з Евелін і пішов шукати Ашера. Мені потрібно було випити, інакше я б зірвався. Але мене зупинив один із наших нових інвесторів. Можливо, це було і на краще. Якщо я сконцентруюся на роботі, то зможу викинути з голови її обличчя, сповнене страху та розгубленості.

Але, як виявилося, це ніхрена не працювало.

Я постійно шукав її очима. Кожен її рух притягував мене, як магніт. Я не міг відвести погляду, навіть якщо хотів би. Це було настільки нав’язливо, що я навіть не помітив, як до нас підійшла Адель. Вона працювала у піар-відділі й зазвичай була досить корисною. Але зараз було точно не до неї.

— Лео, рада тебе бачити, — її голос звучав занадто солодко, і я відчув, як моє роздратування зростає.

Ми кілька разів трахалися на таких зустрічах. У туалетах, у закутках, де нас ніхто не міг побачити. Але це ніколи нічого не означало. Це було лише способом розрядити напругу, позбавитися зайвого.

Тим паче зараз.

Зараз, коли все, про що я міг думати, — це Аріель. Її рухи, її голос, навіть її мовчання були для мене важливішими, ніж будь-які розмови з інвесторами чи спроби здаватися привітним.

Адель поклала руку мені на коліно, і це стало останньою краплею. Якого біса? Усі тут знали, що я одружений. Що не так із цією жінкою?

Моє роздратування піднялося до межі, але замість того, щоб щось сказати, я просто відкинув її руку. Адель виглядала здивованою, але я не звернув на це уваги. У цей момент мій телефон завібрував від сповіщення. Я швидко глянув — повідомлення від банку.

Але коли я підняв погляд, щоб перевірити, чи Арі ще на своєму місці, її вже не було.

Чорт.

Я знав її. Знав, як чудово вона вміє накручувати себе, як легко втрачає спокій у таких ситуаціях. Це значило, що я мав знайти її негайно. Тим паче, залишати мого Янгола один на один із гієнами, які завжди шукають слабкість, точно не входило в мої плани.

Я обійшов усю кляту будівлю. Вітальню, залу, навіть вбиральні — ніде її не було. Напруга в моєму тілі наростала з кожним кроком.

Потім я почув голос Ашера на терасі.

Я попрямував туди, і переді мною відкрилася картина, від якої всередині все перевернулося.

Аріель стояла поруч із ним, її рука тримала його за зап’ястя, а вона щось розгублено йому розповідала. Її обличчя виглядало так, ніби вона от-от розплачеться.

Якого біса?

— Що за хрінь тут відбувається? — моя витримка тріщала по швах, і мій голос вирвався голосніше, ніж я планував.

Ашер обернувся, спокійний, як завжди, ніби нічого не сталося.

— Знайшов твою пропажу, — сказав він, спокійно, навіть з легким натяком на сарказм у голосі.

Моєму гніву не було меж, але я зберіг зовнішній контроль.

— Думаю, тобі варто було б знайти свою власну, — відповів я, мій голос став тихим, але кожне слово мало вагу.

Ашер знав мене як ніхто інший. Він не сперечався і не став з'ясовувати стосунки. Просто кивнув і пішов, залишаючи нас із Аріель наодинці.

Я не сумнівався в Ашері. Він із дитинства був зациклений на Евелін. Але те, як Арі торкалася його, як довірливо стояла поруч, було для мене нестерпним. Я перевів погляд на неї. Її обличчя було блідим, очі широко розкриті, і я бачив, як вона намагається знайти слова.

— Що це було, Аріель? — запитав я, стискаючи руки в кулаки, щоб не втратити контроль остаточно.

Вона відкрила рота, щоб щось сказати, але потім замовкла, і це мовчання тільки розпалювало в мені ще більше гніву.

— Я поставив тобі запитання, — повторив я, намагаючись тримати голос рівним, хоча всередині все кипіло.

— На що це було схоже? Ми просто розмовляли, — відповіла вона, її голос звучав різко, але я бачив, як вона намагається зберегти спокій.

— Просто розмовляли? — я зробив крок ближче, змушуючи її відступити до перил. — Ти торкалася його, Аріель.

Вона подивилася на мене, її очі палали гнівом.

— Серйозно? Це був дружній жест, Лео! Я не ти! — вона вигукнула, і її слова різонули мене. — О, і, звісно, я пам’ятаю про клятий пункт — жодних чоловіків, не хвилюйся! — додала вона, її голос тріщав від емоцій.

Вона спробувала піти, але я схопив її за руку, притягуючи ближче. Її тіло було крижаним, і я лише зараз усвідомив, що ми стояли на терасі посеред холодної зимової ночі.

— Чим ти думала, коли вийшла сюди без верхнього одягу? — запитав я, стискаючи її руку трохи міцніше, ніж потрібно. Її шкіра була холодною на дотик, і це мене розлютило ще більше.

Не чекаючи відповіді, я потягнув її за собою, ведучи у найближчу вільну кімнату.

— Відпусти мене! — викрикнула Аріель, коли я зачинив двері за нами.

Її голос лунав різко, а очі були наповнені люттю та розпачем.

— Відпустити тебе? — я нарешті повернувся до неї, стикаючись із її поглядом.

— Ти не маєш права так поводитися зі мною, Лео! — її голос здригнувся, але вона не відвела погляду, хоча я бачив, як її руки тремтять.

— Я не маю права? — я зробив крок ближче, і її спина торкнулася дверей. — Я маю всі права, Аріель. Я твій чоловік.

— На папері! — вона майже закричала, її очі блищали, і я не був певен, чи це від люті, чи від стриманих сліз.

— Чорт забирай, Аріель, — я провів рукою по волоссю, намагаючись заспокоїтися. Її слова різали мене, але я не міг дозволити собі зірватися. — Чому ти змушуєш мене відчувати, що я завжди на межі?

— На межі? Ти привів мене сюди, як якусь іграшку. Пів вечора витріщався на груди якоїсь хвойди, а потім зірвався на мені, тому що я торкнулася руки Ашера!?