Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

Кіра

      Здивування на лиці Гліба відбилося в моменті. Новина про те що в дідуся стався інфаркт, і він лежить в реанімації вбивала мене. Але зараз головне знайти гроші на лікування. І мені здається я знаю як. Погодитися на пропозицію нахаби було найдурнішим вибором, за який мені здається будуть наслідки. Гліб взяв мій телефон та вручив мені.

-Розблокую,- наказує. Я швидко розблоковую і бачу, що хлопець також витягнув свій. Він забирає мій смартфон та щось на ньому клацає.

-Що ти робиш?- запитую не розуміючи, що відбувається.

-Записую свій номер тобі на телефон,- спокійно відповідає. Потім на його смартфоні висвітлюється мій номер й він збиває.- Я наберу тебе пізніше, щоб повідомити де ми зустрінемося.

-Гаразд,- відповідаю. Нахаба повертає мій смартфон та приєднується до розмови. Дивно, але я себе почуваю наче вдома. Двоюрідні брат та сестра, дівчата, нахаба та нові знайомі. Але сьогоднішні події добряче мене вимотали. Знов втрата свідомості лякає мене. Бляха, я справді забула про вітаміни! Зовсім вилетіло з голови. 

-Віола, а на кого ти навчатися будеш?- запитує в сестри Єгор. Він зацікавлено проходить поглядом по сестрі, і я напружуюся. Що цей погляд означає? Вона одразу переключає свій погляд на хлопця. Розслаблено сідає, і відповідає.

-Ландшафтний дизайнер,- я й не сумнівалася. 

     Все-таки ми з сестрою вирішили піти по стопах своїх матерій. Тітка Агата ландшафтний дизайнер. Вона жила перше в Лондоні, але років напевно 8 тому переїхала у Швецію. Мушу признатися, я потайки від двійнят дивилася її роботи. І вони неймовірні! Я завжди в дитинстві захоплювалася малюнками тітки, і видно, що талант та гени передалися двійнятам. Даня та Віола дуже гарно малюють. Вдома на горищі, в бабусині скрині лежать ще їхні малюнки. Там навіть є мої два портрети. Пам'ятаю тоді вони змагалися хто гарніше намалює. 

      Ще коли ми були в Лондоні Віола завжди щось малювала, а особливо ландшафтний дизайн. Сестра захоплюється квітами. Тому бабуся має цілу оранжерею, за якою вони обидві доглядають.

-Виходить, що наші аудиторію будуть знаходитися разом,- радісно сказала Діна. Сестра щиро посміхнулася та кивнула. Вони так вже сильно здружилися? Якщо так, то це радує.

-Пощастило вам, а я одна між цими надувними ляльками, навіть не маю з ким поспілкуватися,- розчаровано каже Мая. Дівчина так мило надуває свої щічки. Дівчата переглядаються й починають сміятися.

-Не смішно,- буркнула подруга. Запитаєте в мене чому я називаю її подругою? Я відповім. Тому що вона справді стала мені подругою. Так ми знайомі з нею тільки пару днів, але я вже зробила деякі висновки про неї. 

         Ми ще трішки посиділи в хлопців, а потім піднялися до себе. Вже був вечір, тому я збиралася сісти за вивчення нового матеріалу, але несподіваний дзвінок перервав мене. На екрані висвітлилося ім'я ,,Коханий❤️". Що? Який в біса коханий? Але я вже напевно знаю хто це. Беру смартфон в руки та відповідаю на дзвінок.

-Колючку, відчуваю, що ти не задоволена як я підписав себе,- чую глузливі нотки в його голосі. Придурок!

-Нахаба, ти зовсім здурів?- я капець як не задоволена! Він зовсім знахабнів? 

-Гаразд, я по справі. Спускайся на низ я чекаю тебе, пройдемося і поговоримо,- переходить одразу до справи. 

      Хочу сказати дещо, але він скидає виклик. Нахабисько! Підіймаюся та підходжу до шафи. Одягаю зверху свою сіру кофту на замок й виходжу. Зараз на вулиці прохолодно, по дорозі заплітаю гульку на низу й витягую деякі прядки. Дівчата взяли всю справу на себе та пішли показувати все Віолі тут. За це я їм дуже вдячна. 

      Коли спускаюся на перший поверх бачу Гліба на дивані, а біля нього надувну ляльку. Гнів пробирає мене до кісточок. Вперше таке. Складаю руки на грудях та очікувально дивлюся на нього. Сказав чекає мене, а сам тут з цією. Бляха, Кіро! Яке тобі діло до них? Сидить собі то нехай сидить. Він напевно відчуває мій погляд, бо одразу повертає свою голову в мій бік. Махаю йому рукою та фальшиво усміхаюся. Він прощається з компанією та підходить до мене. 

-Ну що йдемо, колючко?- запитує. Нічого не відповідаю, а просто направляюся в бік виходу. Відчуваю, що нахаба йде ззаду, і трішки зменшую швидкість. Бачу в його руках якісь папери, але не звертаю уваги.

-Куди ми йдемо?- запитую. Гліб вже зрівнявся зі мною, і я можу побачити в його руках якісь папери. 

-В парк,- спокійно відповідає. Далі ми йдемо мовчки, поки не доходимо до місця, де ростуть ромашки. -Ну що почнемо?

-Давай,- спокійно відповідаю та сідаю поруч з хлопцем. 

-Як я вже сказав. Я хочу запропонувати тобі пропозицію,- почав говорити. - На яку ти вже погодилася. Ми укладемо з тобою угоду до кінця квітня. Тобто 8 місяців ми граємо щасливу пару на публіку, але не більше. В кінці договору є сума грошей, які я переведу тобі в кінці. Одразу попереджаю в угоді є умови, якщо хочеш можеш ознайомитися.

     Забираю з його рук копію договору, і починаю все уважно вивчати. А нахаба так добре постарався.

-Умови,- починаю зачитувати в голос.- Перше і найголовніше, не закохуватися! Не занадто самовпевнено, нахаба?

-Думаю ні,- спокійно з усмішкою на вустах відповідає. Закочую очі й продовжую далі читати.

-Друге, нікому не розповідати про угоду, навіть після закінчення договору,- це було очікувано. Але я думала, що перед друзями ми не будемо прикидатися.- Навіть дівчатам?

-Навіть дівчатам,- різко відрізає.- Про це ніхто не повинен знати.

-Гаразд. Третє, не влаштовувати сцени ревності,- від цієї умови мої повіки знову закочуються.- Сцен ревності точно не буде, я не схильна до такого.

-Це добре, не люблю такого.

     Далі були ще було 4 умови, яких я вже не читала в голос. В кінці справді є сума, яка навіть дуже велика. Думаю на лікування дідуся має вистарчити. Прочитавши все ще раз я повертаю голову до нього.

-Мені все підходить, але тут не хватає деякої умови,- говорю. Він запитально дивиться на мене.- Ти не торкаєшся та не цілуєш мене без моєї згоди!- хлопець вагається, але все ж таки киває.