Читати книгу - "Тіні старого лісу, Юлия"

Марина повернулася до лісу, але щось змінилося в її внутрішньому світі. Ліс, який колись здавався їй абсолютним притулком, тепер не викликав того самого почуття спокою і задоволення. Вона і далі виконувала свої обовʼязки провідника, але думки часто тікали на узлісся, де вона вперше зустріла Олексія. Дівчина часто згадувала хлопця, його усмішку та розсудливий погляд. 

— Я повинна зосередитись на своїй ролі, – повторювала вона собі. Але кожного разу, коли в її памʼяті виникало імʼя Олексій, вона відчувала, як щось починає розхитувати її зсередини.

Пройшло кілька тижнів, але думки про хлопця ніяк не відпускали Марину. Одного разу на заході сонця вона вирішила знову піти на узлісся. Дівчина сховалася за деревами й почала спостерігати за стежкою, що вела до села. Вона сама не знала, чого саме чекала, але серце стискалося кожного разу, коли вона уявляла, що знову може побачити Олексія.

Аж тут Марина почула якийсь легкий шелест позаду. Озирнувшись, вона побачила Відьму, яка непомітно підійшла до неї. Її постать, як завжди, була огорнута серпанком таємниці, а в очах блищала мудрість та хитрість.

— Ти знову тут, – сказала Відьма, ніби наперед знала, що дівчина прийде сюди. – Навіщо ти сюди повернулася?

Марина відчула, як її охопив холодний дотик страху. Вона не хотіла, щоб Відьма дізналася про її думки та почуття.

— Просто… хотіла поглянути, – відповіла вона, намагаючись говорити спокійно.

Відьма зупинилася перед нею, склавши руки на грудях. Її погляд був важким і проникливим.

— Не бреши мені, – сказала вона тихо, але впевнено. – Я бачу більше, ніж ти думаєш. Ти не просто так прийшла сюди, ти шукаєш того хлопця, Олексія.

Марина знітилась, відчуваючи, як її обличчя червоніє. Вона намагалася заперечити, але Відьма вже знала правду.

— Ти повинна бути обережною, дитино, – продовжила Відьма і її голос набув застережливих ноток. – Ліс вибрав тебе не для того, щоб ти витрачала свої сили на людські почуття. Ти знаєш, що звʼязок із зовнішнім світом може бути небезпечним.

Дівчина мовчала, намагаючись зрозуміти, чому її так тягне до Олексія і чому це почуття стало для неї таким важливим.

— Але ж я просто хочу знати, як він там, – тихо сказала вона, не дивлячись на Відьму. – Це не більше, ніж цікавість.

— Це більше, ніж просто цікавість, і ти сама це знаєш, – заперечила Відьма. – Але ця привʼязаність до хлопця може завдати тобі болю і зруйнувати все, над чим ти так довго працювала.

— Але чому? – запитала Марина. – Чому я просто не можу знати його, спілкуватися з ним?

Відьма подивилася на неї з сумом і співчуттям.

— Ти не можеш бути одночасно частиною двох світів. Ти – провідник і твоє життя тут, в лісі. Люди можуть прийти й піти, та ліс залишиться назавжди.  

З цими словами Відьма зникла, залишивши Марину наодинці зі своїми думками.