Читати книгу - "Карбід"

Тим часом майбутній історик геть забув про свій факультет, навчання і власні справи. Увесь час він крутився довкола Марічки: знав, що в неї сьогодні чотири пари — і ніби випадково якраз після четвертої йшов вулицею, якою вона поверталася в гуртожиток. «О, — вигукував він, — ти мене вже переслідуєш, куди не піду — скрізь ти!». І сміявся сам із своїх жартів. Заливався реготом так, що й їй ставало смішно. «Дурник, дурник, який же ти в мене дурник», — з ніжністю в голосі казала Марічка, і це були його найулюбленіші слова. Або приходив до неї в кімнату, заважав готуватися до занять, повторюючи, що тихенько сидітиме собі в куточку, тільки б на неї дивитися. Бо така гарна!

Якось вони поверталися пізно ввечері великою компанією, і Марічці захотілося перевірити, чи справді ж він її любить. Або, можливо, їй захотілося показати подругам свою всевладність, своє абсолютне панування над цим у душі все ще хлопчаком. Попереду був Уж і міст через нього, тож вона вголос і гучно — а їй найбільше йшлося про те, щоб ці слова почули всі — розпорядилася: «Михайлику, милий, давай зробимо так: ми пройдемо по мосту, а ти підеш просто через річку. Якщо ти мене любиш, звісно. Якщо ж не любиш, то можеш не йти». Тис нічого не перепитував, не здивувався, просто закоханими очима глянув на неї, немов дякуючи, що так шляхетно й щедро дозволила йому показати свою любов. Компанія затамувала подих, коли хлопець підійшов до річки і як був, не роздягаючись, увійшов у неї. Вони йшли мостом, а він під ним, раз у раз задираючи голову й весело викрикуючи: «Люблю!». У найглибшому місці вода досягла йому грудей — і він поплив уперед. Коли закоханий мокрий хлющ виліз із Ужа, кумедно ковзаючи по слизькому камінню, всі вже чекали на нього. Радісний і піднесений, але безталанний Тис біг до Марічки, хлюпаючи водою в черевиках і залишаючи по собі мокрий слід, щоб обійняти й поцілувати її, а вона примхливо виставила вперед руку й промовила: «Фу, який ти мокрий, не торкайся мене!». Дівчина знала, що в цей момент усі подруги заздрять їй. Адже це була любов — нещадна й дурна, на все готова, справжня.

А одного разу він ні сіло ні впало попросив її лягти з ним на землю. Вони поверталися з кінотеатру, місто було порожнім, гарним і сонним, а вони — розчуленими і зворушеними побаченим фільмом, і тоді Тис просто посеред якоїсь вулички несподівано обійняв Марічку, шепочучи їй на вухо: «А давай ми зараз ляжемо просто тут, на землю, і будемо лежати вдвох, тільки ми двоє і небо». Сама собі здивувавшись, дівчина погодилась, і вони лягли на прохолодну бруківку, поруч один одного. Він узяв її за руку, і вони дивилися в небо, оперезане кронами старих дерев. Небо крутилося. Ніхто б у це не повірив, але Марічка чітко бачила, як небо крутиться, як кружляють, немов під час віхоли, зірки, як вітер хитає густолистими гілками, як весь світ пульсує разом із її серцем. Якби Тис у цю мить сказав хоча б слово, якби порушив цю тишу і позбавив чарів цей театр небес і дерев, якби хоч затнувся про те, що зараз подарує їй зірку, то Марічка б розлюбила його й пішла назавжди. Але він мовчав, бо йому теж було добре. Їхня розмова точилася через руки, і кожен відчував тепло, що переливається між ними.

Лише закохані вміють так промовисто мовчати. Цей найостанніший тест любові — порозуміння без слів — відкриває перед людьми таку глибоку рідність, що після неї з'являється довіра. Йому було добре, він мовчав, дивився в небо, і здавалося, що це небо — в ньому, що це він такий повний, наповнений по вінця прозоро-темною глибиною, в якій лиш де-не-де сяють блискітки теплі, як доторки. Марічка була неймовірно вдячна цьому на щодень надміру активному, кумедному й такому милому чоловікові, який так раптово стався в її житті, який сам — хай навіть помилково, але всі справжні любові випадкові! — знайшов її, не відступив, аж доки вона не здалася, який ось тут, посеред принишклого міста, лежить з нею і ділить небо, тишу і доторк руки. Мовчання. Небо. Рука в руці. Безмежна вдячність, що вони знайшли одне одного. Марічка аж легенько закусила губу від насолоди, яка переповнювала все її єство — і тут раптом почула тихе, але впевнене хропіння! Цей телепень хропів, він заснув! У такий момент, коли вона вважала, що він лежить, насолоджується й мовчки думає про неї! А він хропів! Після цього вона не розмовляла з ним чотири з половиною дні, хоча Тис так і не зрозумів через що.

Можливо, найбільш потішною у характері Тиса була його справжня серйозність, що несамовито контрастувала з його діями, словами і навіть виглядом. Він вірив у те, про що говорив, а всі навколо за животи від сміху трималися. Особливо він любив розповідати про свої подвиги, вміння й навички. Одного разу він прийшов у Марійчину кімнату і заявив, що зараз її та співмешканок нагодує. Спеціально для цього й м'ясо з собою приніс. Звільнив стіл, вийняв з кишені піджака замотаний у газету великий тесак і заходився готувати.

Супроводжував цей процес двогодинний монолог, в якому Тис хвалькувато розповів, що: а) у його сім'ї споконвіку різали свиней, а він змалку в цьому процесі допомагав, причому приблизно з п'ятирічного віку вже все робив самотужки, а у сім років зарізав стокілограмову льоху з одного удару, коли ж йому сповнилося дев'ять, за ним бігали всі сусіди з проханням відтяти голову курці чи заколоти кабанчика; б) він особисто ніколи не вважав це вбивством, просто життя жорстоке, і комусь треба це робити; в) якби не їли ми, то з'їли б нас; г) займатися м'ясом мають тільки чоловіки, адже в них на Генетичному рівні закладено інстинкт готування цього продукту; ґ) чоловіки ще в праісторичні часи бігали за мамонтами, здобуваючи їжу для племені, у наші ж часи у чоловіків ця звичка іноді раптово вигулькує з глибин підсвідомого, і, наприклад, він