Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Необдумана Міловиця 📚 - Українською

Читати книгу - "Необдумана Міловиця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необдумана Міловиця" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 44
Перейти на сторінку:
свого сина Тимка. Надіялася вона на те, що колись настане в світі лад. А тоді її син додому й повернеться, і стане він жити у своїм селі господарем.

«Бо ж хіба Тимко сирота якийсь, аби вештатися по світах?» – казала.

І шкода було матері сина, і плакала вона за ним, і благала Бога про те, щоб ще колись побачити свого Тимка, і вірила, що побачить.

Бо й хіба ж могло бути, Міловице, інакше? Хіба ж могло бути таке, щоб мати не побачила своєї рідної дитини більше ніколи, коли та була, нехай і не близько, але ж десь у цьому світі була!

І ще плакалась тобі, Міловице, твоя мати Горпина, що мала б вона тепер гроші, аби не її чоловік! І аж сичала на батька твого Кіндрата зі злості, і не пропускала нагоди йому дорікнути.

«Дарма дав син гроші батькам на сохранєніє! – казала. – А гляди, як скоро приїде Тимко, а в нас руки зовсім порожні?! І спитає тоді син: а де діли мої гроші?»

«Не тринди мені й не каркай! – оборонявся як міг твій батько Кіндрат. – Гроші лежать в Умані, як треба буде, то піду та й візьму! Оно-го бумага за образами є, і там написано, що гроші наші лежать у банку, написано там, хто клав і скілько! Хоч зараз їдь і бери собі, як дуже треба! Що ж ти від мене тепер хочеш?!»

Хоч і казав так твій батько Кіндрат, Міловице, але й він десь, мабуть, боявся, що не бачити йому більше синових грошей ніколи. Але й не хотів дурнем ставати перед жінкою! Та й хоч і невеличка, але все ж була у твого батька Кіндрата надія на те, що гроші можна буде з банку назад забрати.

«Візьмеш, от побачиш, як візьмеш! – аж сичала на чоловіка твоя мати Горпина. – Казала ж дурневі: замастімо гроші в стіну, а тоді, коли треба, то й візьмемо! А ти що?! Віддав! То ж тебе чистісінько підманули! Бо де це ще є на світі такі дурні, щоб отакого просто віддати живісінькі гроші чужим людям до рук?! Син вислав батькові та й думає, що золото буде лежати десь у сховку! Лежить! Та тільки не в батька, а в хитрих людей у кишенях!»

«То ж не одному чоловікові я давав гроші до рук, були ж свідки! – оправдувався батько. – Як же це мені скажуть, що грошей нема? Та й люди ж приходили до нас поважні, государственні, з портфелем! Я ж не куркуль якийсь, я в колгосп на роботу ходжу. Як щось буде не так, то я ще й можу до суду пожалітися!»

«Кому й на кого, дурний, ти будеш жалітися? А син…»

«Та й не вернеться до нас більше Тимко… – махав рукою твій батько, Міловице. – Багато он із тих, що їхали після Тимка, назад повернулося?! Не їдуть назад у село, бо мають розум! А ті, що рвалися додому? Та й що з ними стало?! Що?! Стали куркулі! Гребуть комуністи все рівно з подвір’я геть усе у колгоспи! В чиї руки?! От побачиш, Горпино, позабирає в тих розумних господарів нова влада й те, що мають. А в нас будуть гроші, бо лежать у держави в банку!»

«Лежать… – бурчала мати. – Я знаю таке: що сховаєш від людей, то воно і є твоє. А у нас нема тепер грошей, бо лежать не в нас, а в держави!»

І йшла далі твоя мати Горпина робити свої справи, досадуючи на увесь світ. Була ж вона жінкою завбачливою. Ще її мати, а твоя, Міловице, баба так колись її вчила: що попало до рук – тримай міцно. Але що мала тепер тримати твоя мати? Із таким своїм чоловіком…

І як потрапляли до рук твоєї матері які гроші тепер, то тиснула вона їх до себе й не витрачала даремне. Купувала по найменшій потребі твоя, Міловице, мати, що було необхідніше, а всю решту потайки зав’язувала у вузлик… А тоді йшла, як ніхто не бачив, твоя мати Горпина до клуні, коли в неї з’являлися гроші, та й ховала їх там.

І як назбиралося у матері грошей вже чимало, взяла вона глиняного гладущика, переклала в нього всі гроші приховані й полізла на хатнє горище, бо собі колись була твердо вирішила: буде сама, тайно від усіх збирати гроші для свого сина Тимка, бо він у неї єдиний син… А з дівчат що візьмеш?

І складала твоя мати Горпина щоразу гроші приховані у видовбану в глині ямку за хатнім комином.

«От приїде Тимко з Америки, – розказувала онучкові, Макарові, бо він ще був дитина й баба думала, що нічого не розуміє, – куплю йому воли! Я куплю, сама, бо я його мати!»

«А де ж ви, бабко, гроші візьмете? – дивувався твій синок Макар. – Мама казали, що у вас грошей нема!»

«Є в мене, сину, гроші! Я ж не така дурна, як твій дід Кіндрат, він віддав Тимкові гроші чужим дядькам до Умані! А я, сину, знайду, де свої гроші заховати, я нести грошей в Умань не буду!»

Частина 3

І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?

І дивувалася ти все, Міловице: куди ж тільки той час так швидко збіг? Бо вже й менші твої сестри попідростали. Вже й найстарша Ярина була дівкою. Вечорами, мати розказувала, аж тини тріщали від хлопців, висвистували вони Ярину попід вікнами.

А Ярина, байдуже, що вутленька та маленька собі, але як прибереться, як вибереться, та й чкурне собі з дому, то до півночі й не чекай її.

Твоя мати Горпина на Ярину сердилася. Бо боялася, щоб не втнула вона чогось такого, як і ти, Міловице.

«Дивись мені, Ярино, хоч ти й думаєш, що вже велика, але все ж іще дитина! – повчала твоя мати Горпина чи не щодня твою меншу сестру, Міловице. – Гляди мені, щоб у пелені дитя не принесла!»

«Що ви таке, мамо, кажете!» – червоніла на такі слова Ярина.

«Он і Міловиця у нас була тиха, та й бачиш, як гарно вийшла заміж – втекла від вінчаного чоловіка, не послухала матері, а я ж їй добра хотіла! Так тепер через непослух свій бачиш, якого щастя має?»

«Рано мені ще заміж, мамо, – на такі слова сміялася Ярина. – Нікого я ще не полюбила аж так, щоби йти з ним розписуватись!»

«Дивись,

1 ... 22 23 24 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необдумана Міловиця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необдумана Міловиця"