Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тринадцять загадкових випадків 📚 - Українською

Читати книгу - "Тринадцять загадкових випадків"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тринадцять загадкових випадків" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 65
Перейти на сторінку:
здатна, аби допомогти тобі».

«Ніщо й ніхто мені не допоможе, — сказала Мейбл, і в голосі її прозвучав розпач. — Окрім смерті».

«Тобі потрібно більше віри в Провидіння, моя люба, — сказала я. — Отже, Мейбл, тепер я абсолютно переконана в тому, що ти ще маєш щось, у чому не хочеш мені зізнатися».

Я завжди знала, навіть іще тоді, коли Мейбл була дитиною, сказала вона мені чи не сказала всієї правди. Мені довелося згаяти чимало часу, але зрештою я про все таки дізналася. Того ранку вона пішла до аптеки й купила трохи миш’яку. Звичайно ж, вона мусила розписатися за це в книзі. І, природно, аптекар не став мовчати.

«Хто твій лікар?» — запитала я.

«Доктор Ролінсон».

Мені доводилося його бачити. Якось Мейбл мені показала його. Якщо висловити це максимально простою мовою, то я б описала цього чоловіка як типового старого недоумка. Я мала надто великий життєвий досвід, щоб вірити в непомильність лікарів. Деякі з них люди розумні, а деякі — ні, але в половині випадків навіть найкращі з них не знають, що з вами таке. Тому я волію не мати жодних стосунків ані з лікарями, ані з їхніми ліками.

Я добре обміркувала ситуацію, а тоді надягла капелюшок і пішла до доктора Ролінсона. Він був достоту такий, яким я його собі й уявляла — приємним старим чоловіком, доброзичливим, неуважним і таким короткозорим, що мені стало його шкода, глухуватим, а до того ж неймовірно вразливим і дратівливим. Він відразу ж сів на свого коника, коли я згадала про смерть Джофрі Денмена, й довго розбалакував про гриби, їстівні та неїстівні.

Він допитав кухарку, і вона зізналася, що один або два серед тих грибів, які вона зготувала, мали трохи «дивний вигляд», та оскільки їх було доставлено з крамниці, то вона подумала, що з ними все має бути гаразд. Але чим більше вона думала про них потім, тим більше приходила до висновку, що вони мали не зовсім нормальний вигляд.

«У цьому немає нічого дивного, — сказала я. — Спочатку вони були для неї цілком нормальними грибами на вигляд, але в кінцевому підсумку стали оранжевими та вкритими червоними плямами. Немає нічого такого, чого люди з цього стану не можуть пригадати, якщо докладуть відповідних зусиль».

Я зрозуміла, що Денмен уже втратив дар мови, коли лікар прийшов до нього. Він був неспроможний ковтати й помер за кілька хвилин. Лікар, здавалося, був цілком упевнений у тому діагнозі, що його записав у свідоцтві про смерть. Але яка частина в тому діагнозі була від упертості, а яка від щирої віри, я не могла збагнути.

Я відразу повернулася додому й попросила Мейбл сказати мені щиру правду про те, навіщо вона купила миш’як.

«Ти, певно, мала щось на думці», — сказала я.

Мейбл залилася слізьми.

«Я хотіла заподіяти собі смерть, — заскиглила вона. — Я була надто нещасна. Хотіла з усім покінчити».

«Ти ще маєш миш’як?»

«Ні, викинула».

Я довго сиділа, обмірковуючи становище з усіх боків.

«Що сталося, коли він почув себе зле? Він тебе покликав?»

«Ні. — Вона похитала головою. — Він подзвонив — і дзвінок був дуже гучний. Певно, він дзвонив кілька разів. Нарешті Дороті, покоївка, почула дзвінок, розбудила кухарку, й удвох вони спустилися вниз. Коли Дороті побачила його, то перелякалася. Він марив і бурмотів щось незрозуміле. Вона залишила з ним кухарку й прибігла до мене. Я підхопилася з постелі й пішла до нього. Звичайно ж, я відразу побачила, що йому дуже погано. На лихо, Брустер, котра доглядає старого містера Денмена, була відсутня тієї ночі, тож ніхто з нас не знав, що робити. Я послала Дороті по лікаря, а ми з кухаркою залишилися біля нього, однак через кілька хвилин я вже не могла витримати; це було надто жахливо. Я побігла назад до своєї кімнати й замкнула двері».

«Це було дуже егоїстично й погано з твого боку, — сказала я. — І немає сумніву, що така поведінка дуже погано тобі прислужилася. Кухарка, безперечно, розпатякала про це повсюди. Так, так, погані твої справи».

Далі я поговорила зі служницями. Кухарка хотіла розповісти мені про гриби, але я зупинила її. Я вже стомилася від цих грибів. Натомість я розпитала обох дуже прискіпливо про стан їхнього хазяїна тієї ночі. Обидві погодились на тому, що він був у страхітливій агонії, не міг ковтати, а говорити міг лише здушеним голосом, і коли говорив, то це було безладне белькотіння — нічого такого, що мало б сенс.

«А ви розчули бодай якісь слова?» — поцікавилась я.

«Він белькотів щось про рибу, чи не так?» — сказала одна з них, обернувшись до другої.

Дороті заперечувати не стала.

«Купа риби, — сказала вона, — якась нісенітниця, схожа на це. Я відразу побачила, що він не при своєму розумі, бідолашний джентльмен».

Я теж не побачила в усьому цьому ніякого глузду. Останнє, що я могла зробити, — це піти до Брустер, яка була кощавою жінкою середнього віку, десь років п’ятдесяти.

«Шкода, що мене не було там тієї ночі, — сказала вона. — Ніхто, схоже, навіть не намагався допомогти йому, доки не прийшов лікар».

«Думаю, він марив, — сказала я із сумнівом у голосі. — Але ж маячня не належить до симптомів харчового отруєння, чи не так?»

— Не належить, — підтвердила Брустер.

Я запитала, як почувається її пацієнт.

Вона похитала головою.

«Він у дуже поганому стані», — сказала вона.

«Кволість?»

«О ні, фізично він досить міцний — лише бачить дуже погано. Його зір із кожним днем слабшає. Він може пережити всіх нас, але його розум тепер швидко занепадає. Я вже казала їм обом, і містерові, і місіс Денмен, що його треба віддати до спеціального закладу, але місіс Денмен і чути про це не хотіла».

Я завжди знала, що Мейбл має дуже добре серце.

Ось такими були обставини. Я обміркувала їх з усіх боків і в кожному аспекті й, зрештою, вирішила, що тут можна зробити лише одне. З огляду на чутки, що дедалі більше поширювалися, треба буде просити дозволу на ексгумацію тіла, зробити його розтин і взяти аналізи, які примусять замовкнути злі язики раз і назавжди. Мейбл, звичайно, запротестувала переважно із сентиментальних міркувань — потривожити мертвого в його мирній могилі, і таке інше, і таке інше, — однак я була непохитна.

Я не стану розтягувати цю частину історії. Ми одержали дозвіл, і вони зробили розтин трупа, чи як там вони це називають, але результат не був

1 ... 22 23 24 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять загадкових випадків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тринадцять загадкових випадків"