Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

— Забирайся геть, Томе, інакше я знову розсерджусь. І спробуй принаймні один раз у житті поводитися, як належить. Ліків більше тобі не треба.

Том прийшов до школи перед дзвінком. Всі звернули увагу, що останнім часом це незвичне явище повторюється щодня. Сьогодні, як завжди, він тинявся біля шкільних воріт замість того, щоб гратися з приятелями. Він сказав їм, що хворіє, і справді мав хворобливий вигляд. Він вдавав, що дивиться куди завгодно, лише не туди, куди дивився насправді, — тобто на дорогу. Як тільки вдалині з’явився Джеф Тетчер, обличчя Тома засяяло. Він продовжував дивився в його бік, а потім сумно відвернувся. Коли Джеф зайшов у ворота школи, Том підійшов до нього і обережно завів розмову про Беккі, але цей розтелепа не зрозумів натяків. Том знову підійшов до воріт і став дивитися на дорогу, загораючись надією щоразу, коли віддалік з’являлася чиясь сукенка, і проймаючись ненавистю до її власниці, коли виявлялося, що це не Беккі. Нарешті сукенки перестали з’являтись, і Том зовсім занепав духом. Він зайшов до порожнього класу і всівся на своє місце, приготувавшись мовчки страждати. В цей час ще одна сукенка майнула у воротах, і серце Тома зайшлося від радості. Наступної миті він уже був у дворі й біснувався, як індіанець: кричав, бігав за хлопчаками, стрибав через паркан, ризикуючи зламати собі ногу чи голову, ходив на руках, перекидався. Словом, виробляв усе, що тільки міг вигадати, а сам весь час нишком косував на Беккі Тетчер: бачить вона це чи ні. Але вона начебто нічого не помічала і жодного разу не поглянула в його бік. Невже вона не знала, що він тут? Том переніс свої подвиги ближче до дівчинки: носився навколо неї з бойовими криками, зірвав з одного хлопця шапку і закинув її на дах, кинувся у натовп школярів, розштовхав їх врізнобіч і впав на землю перед самісіньким носом Беккі, ледь не збивши її з ніг. Та вона відвернулася, задерши носика, і промовила:

— Гм! Деякі тільки й те роблять, що ламаються; думають, ніби це комусь цікаво!

Щоки Тома спалахнули. Він підвівся з землі й понуро побрів геть — знищений, украй занепавши духом.

Розділ XIII

Нарешті Том зважився. Він був похмурий і готовий до всього. Друзів у нього немає, всі його покинули, ніхто його не любить. От коли побачать, до чого довели нещасного хлопчика, тоді, може, й пошкодують. Він намагався бути хорошим, він хотів робити добро — та ж ні, йому не дозволили. Добре, нехай, якщо всі вони тільки й думають, як його позбутися; звісно, він для них завжди в усьому винен. От і чудово! Хіба ж усіма покинутий хлопчик має право скаржитись?… Що ж, самі змусили! Доведеться вести злочинне життя. Іншого виходу немає.

Він дійшов уже до середини провулка, коли до нього долинуло ледь чутне дзенькання шкільного дзвона, що сповіщало про закінчення перерви. Хлопець схлипнув при думці про те, що ніколи-ніколи більше не почує цього знайомого дзенькання. Що поробиш — його до цього змусили; якщо його женуть блукати світом, то доведеться піти. Але він всіх пробачає… так, всіх. І схлипи стали частішими і сильнішими.

І ось саме в цей час він зустрів свого найліпшого друга Джо Гарпера — він ішов із заплаканими очима й теж, очевидно, був готовий до всього. Поза сумнівом, це зустрілися дві душі, які вела одна думка. Том, витираючи рукавом сльози, розповів, що вирішив утекти з дому, бо всі до нього кепсько ставляться і ніхто його не любить; краще він піде блукати світом і ніколи більше сюди не повернеться. На завершення він висловив надію, що Джо його не забуде.

Проте виявилося, що Джо теж збирався попросити свого друга про те самісіньке і, власне, прямував на його пошуки з цією метою. Мати вишмагала його за те, що він нібито випив якісь вершки, а він їх не зачіпав — навіть не знає, про що йдеться. Зрозуміло, що він їй набрид і вона просто хоче його позбутися, а якщо так, то йому не лишається іншого виходу, окрім як виконати її бажання. Може, їй без нього буде ліпше і вона ніколи не пошкодує, що вигнала свого нещасного сина блукати світом, поміж чужих людей, щоб він страждав і помер.

Обидва хлопчики попрямували далі, довіряючи один одному свої скорботи. Вони домовились, що будуть стояти один за одного, як брати, і не розлучатимуться до самої смерті, яка покладе кінець усім їхнім стражданням. Джо збирався стати самітником, жити в печері, їсти сухі шкоринки і зрештою загинути від холоду, голоду та злигоднів; проте, вислухавши Тома, він погодився, що в житті злочинців є певні суттєві переваги, тому вирішив і собі стати піратом.

За три милі нижче від Сент-Пітерсберга, в тому місці, де річка Міссісіпі трошки ширша за милю, є довгий, вузький, порослий лісом острів із великою піщаною відмілиною біля верхнього кінця — гарне місце для вигнанців. Острів Джексона, так він називався, був безлюдний і розташовувався ближче до протилежного берега, якраз навпроти густого лісу. Там втікачі й вирішили поселитися. Кого вони там будуть грабувати — про це хлопчаки навіть не подумали. Передусім «пірати» знайшли Гекльберрі Фінна, й він одразу до них приєднався, бо йому було байдуже, чим займатися; щодо цього він був дуже поступливий. Незабаром вони розсталися, домовившись зустрітися на березі річки вище міста в улюблений час, тобто рівно опівночі. Кожен мав принести рибальські гачки, вудки та щось із продуктів — ті, які вдасться поцупити, потайки і винахідливо, як і годиться піратам. І ще до того, як стемніло, вони встигли поширити по цілому місту чутку, що незабаром про них «почують дещо цікавеньке». Всі, кому вони зробили цей туманний натяк, отримували також вказівку «тримати язик за зубами й чекати».

Близько опівночі з’явився Том із вареним окостом і ще таким-сяким провіантом і засів у густому чагарнику на крутому пагорбі, трошки вище від домовленого місця зустрічі. Ніч була зоряна і дуже тиха. Могутня ріка простиралася перед ним, наче океан під час штилю. Том прислухався: жоден звук не порушував тиші. Тоді хлопець неголосно, протяжно свиснув. З видолинку пролунав такий само свист. Том свиснув ще двічі, і йому знову відповіли.