Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Відлуння: від загиблого діда до померлого 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння: від загиблого діда до померлого" автора Лариса Володимирівна Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 86
Перейти на сторінку:
досліджував? Ти робив які-небудь запити, намагався дослідити це в архівах?» – «Ні, Марто. Не намагався. Я займався іншим, робив кар’єру, і в мене це виходило. Треба займатися тим, що в тебе виходить, а не гнатися за ілюзіями. Я розробляв тести задля того, щоб перевірити кваліфікацію суддів та адвокатів НДР, не думаю, що ти про це забула. Принаймні це тобі завжди було цікаво, і, мені здається, цією моєю діяльністю ти пишаєшся і вважаєш доволі корисною для суспільства, хіба ні? Мовчиш? Правильно. Зіпсовані нерви, інформація про живого батька-нациста, ще й навіженого, могли мені зашкодити. Зашкодити всім вам. Звичайно ТАМ про це знали, але що не набуло суспільного розголосу – не є таким уже реально існуючим, чи не так?

І я наполегливо прошу тебе облишити це. Історію цю було поховано значно раніше, ніж поховали діда. Тож нехай усе лишається там. У землі. В іншому вимірі. Де завгодно. Я не хочу, щоб ти тягла це в нашу родину». – «Воно вже у нашій родині, як ти не розумієш? Я повірити не можу, що ти його зрадив! А раптом його можна було реабілітувати? Раптом він зрозумів, що ідеї Гітлера були хибними, і його зробили навіженим?»

«Не верзи дурниць, Марто. Батько був ідейним офіцером. Утім, офіцерство тут ні до чого, він був ідейною людиною. Я читав листи, що він писав матері. Вони збереглися в Ельзе. Треба, щоб ти їх прочитала». – «Можеш не сумніватися – прочитаю. А ти і далі збираєшся не казати про смерть діда сестрі?» – «Я б утримався від цього. Сама подумай, навіщо їй це потрібно, чи полегшить це її життя?» Батько тримав нас усіх укупі. На собі, під собою, біля себе. Його суддівське прізвисько було «Підтяжки», це тому, що він був переконаний, що тільки на ньому тримається правосуддя, процес. Собі він не зраджував і в родині.

Троль втомився від наших балачок, позіхнув і почав розглядати свої коротенькі лапки. Я так само дивилася на свої коліна, мені було цікаво, чи не погладшали вони, який їхній рельєф, чи не дуже стирчать, чи не забагато м’яса над ними нависає, чи шкіра на них не засмагліша за шкіру на нозі. Мої коліна завжди виглядають чорнішими, мов наліпки у гравців у бейсбол.

«Ви можете чинити так, як вважаєте за потрібне, – зрештою розпочала я. – Я не хочу тиснути на вас. Але попереджаю, що буду шукати, досліджувати, збирати всю можливу інформацію». – «Марто, не треба витягувати це…» – почав батько втомлено. «З хасидського капелюха! Ти не ілюзіоніст», – радо продовжив Манфред. «Звичайно, я не ілюзіоніст, це ви ілюзіоністи, бо не хочете дізнатися правду, вас влаштовують ваші ілюзії».

«Марто, а що поганого в тому, що нас влаштовує наше життя? І ми не хочемо ніяких змін?» – розпочала мати. Ну, звичайно. «Якщо тобі подобається жити на грані, це не значить, що це має подобатися всім, моя люба». – «Не треба розхитувати дерево, на гілці якого сидиш», – додав батько. «А якщо це не дерево, а шибениця?» – «Марто!» Два голоси. Манфред криво усміхнувся. Бріг перелякано блимнула очима. «Я так розумію, що зважати на нас ти не збираєшся», – промовив до мене батько з докором. Спина його вже не виглядала такою неприродно прямою, як на початку розмови, вона виглядала наче гумовий матрац після того, як на ньому полежав товстун. «Я принаймні відкрита до спілкування. Навіть можу оголосити вам план моїх подальших дій». – «О, яка щедрість, сестро», – зауважив Манфред.

«Доню, хочу тобі сказати, що ти дуже засмучуєш цим мене та батька. Невиправдана жорстокість, невиправдана впертість. Коли я спостерігаю подібну поведінку, мені дуже хочеться, щоб ти якомога швидше знайшла собі чоловіка і розчинилася в ньому», – мати не змогла стриматися. Я глипнула на неї недобрим оком. Не часто батьки бажають тобі розчинитися, особливо ті з них, хто не є хіміками. Я подивилася на їх пару. Вони зараз нагадували одне фото, зроблене в ті часи, коли Агнес та Йохан тільки почали зустрічатися. Мати тоді звала його Ханні, а він її – Найсі. Думаю, що це був вплив тодішньої моди на англійське. Зараз вони так одне одного не називають. Її рука на одному його плечі, її підборіддя – на іншому. І очі примружені, незважаючи на те що задоволення від цієї розмови і від мене вона не отримує. Натомість вона отримує задоволення від того, що торкається свого чоловіка.

Я згадала, як вони познайомилися. Це відбулося в кав’ярні, зазвичай батько призначав там побачення дівчатам і жінкам, бо колись кохався з дружиною господаря цього закладу і вона досі готувала для нього суміш молока з корицею, а також його улюблений ванільний крем. У той день він також поспішав на побачення, але в Лізи, його вагітної заміжньої подружки, цілий день паморочилася голова, тому на побачення вона не прийшла. Мати ж зустрічалася в кав’ярні зі своїм одруженим коханцем Гельмутом. У нього також щось запаморочилося, а може, в його дружини, а може, його дружину і звали Ліза, і вона була вагітною – цього ніхто вже не розповість. Манфред недарма звав наших батьків соромітниками. Агнес сиділа сама, зітхала і пила третю філіжанку кави. Йохан смакував спеціально для нього приготоване молоко і гортав сторінки книжки.

Загалом, батькова Ліза була мамцею двох гладких близнюків і зараз розмірковувала, народжувати їм родича чи ні. До Лізи батько зустрічався з розлученою красунею Марією, в якої був син. Син звав батька «У-гугу-ууу» і махав руками, з чого той зробив висновок, що Марія розповіла малюку про Йохана як про льотчика або як птаха. А до Марії в нього була Аніка-Антонія, що сама виховувала доньку. Колишнім чоловіком Аніки був відомий порноактор, а сама вона займалася класичною музикою. Батько жартував: «Він любив класичні пози, а вона – класичну музику, тому вони й не зійшлися характерами». Ще батько любив розповідати, що найбільш естетським враженням і задоволенням тих часів для нього було спостерігати, як Аніке-Антонія підсувала доньці цицьку і розспівувала кантати Дітриха Букстехуде[6]. Мені здавалося, що після цього ритуалу і дотепер донька Аніки-Антонії обов’язково починає наспівувати класичну музику, як тільки бачить молоко або цицьки. «Дурненька! Немає нічого прекраснішого за оголених жінок, що годують немовлят, у поєднанні з північнонімецьким музичним бароко!»

Оскільки з самого дитинства мене цікавили міжстатеві стосунки, я часто запитувала батька, чому він зустрічався з жінками, що мали дітей, чи не тому, що йому подобалися жінки, старші за нього? Або

1 ... 22 23 24 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння: від загиблого діда до померлого"