Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Грішниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Грішниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грішниця" автора Олена Печорна. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 76
Перейти на сторінку:
холод у ній не було. Золотаве волосся її робило, скоріше, схожою на маленьке курча або жовту кульбабку навесні. Вона так само підвела очі, якось злякано подивилася на мене й знову заховала обличчя в подушку. Я не втрималась і запитала:

– Ти чого?

Вона, проковтнувши сльози, прошепотіла:

– А ти чого?

Жодна з нас на питання так і не відповіла, але плакати вдвох було вже нецікаво, і ми відірвалися від своїх подушок.

– У тебе очі червоні, – втішила я.

– У тебе теж, – констатувала сусідка.

Я запропонувала піти вмитися до ванної кімнати, вона погодилась і попросила показати, де та знаходиться. З тієї миті в мене з’явилася нарешті тут близька людина. Так почалася наша дружба. Уже через півгодини ми сиділи на ліжках одна навпроти іншої й розповідали кожна свою історію, спочатку поверхово, проте пізніше знали одна про одну практично все.

Сніжана потрапила до інтернату вперше, як і я, їй було одинадцять років, як і мені, і навіть дні народження в нас були одного дня – першого листопада. Однак на цьому наша схожість закінчувалась, оскільки всі ці роки вона жила в сім’ї, тільки справжній, де мама пекла святкові торти, тато брав із собою на риболовлю і вчив їздити на велосипеді. Усе було так, як і має бути в дитинстві, до одного страшного дня, що розмежував життя на «до» і «після».

Вони всі втрьох переходили дорогу у визначеному для цього місці, коли п’яний водій на шаленій швидкості скерував машину прямо на пішоходів. Основний удар прийняв на себе тато, інстинктивно затуливши собою свою сім’ю, тому й помер миттєво, прямо на чорно-білій смузі пішохідного переходу. Маму намагалися врятувати в реанімації, однак не встигли – відкрилася внутрішня кровотеча. Сніжана практично не постраждала, якщо можна, звичайно, так сказати. Там, у лікарні, вперше усвідомивши, що батьків нема, вона запитувала, не знаючи в кого, чому залишилась. Сиділа на ліжку біля вікна, розхитувалась, немов маятник годинника, і чекала, що ось-ось на лікарняному подвір’ї з’являться тато й мама, помахають їй рукою й нанесуть купу смачного й корисного, як робили це завжди до того, як…

Водій тієї машини вижив, назавтра був тверезий, як скло, і переляканий, однак це вже не могло повернути Сніжані батьків. Від пережитого бабусю паралізувало, а дідусь почав бачити те, чого інші не бачили, тому й потрапив у психіатричне відділення. Ось і вийшло, що Сніжана опинилася сам на сам зі своїм болем, і коли симпатична молода дівчина, що працювала психологом при лікарні, попросила його намалювати, то отримала альбомний аркуш, старанно затушований чорною фарбою. Такого кольору був тепер її світ.

Коли ж я розповіла свою історію, Сніжана замовкла й мовчала весь день, відмовляючись говорити навіть зі мною. І лише пізно вночі, коли сусідки вже спали, тихенько спитала:

– Невже таке буває?

Я кивнула. Очевидно, вона була надто дитиною, щоб допустити бодай на мить, що у світі існує таке.

– Цей світ – неправильний.

Невдовзі я привела подругу до своєї схованки, і тепер ми удвох дивилися на землю з висоти пташиного польоту. Часом приносили сюди сховані цукерки, печиво, вмощувалися на старих матрацах, затягнутих нами сюди, і розмовляли. Розмовляли про інтернат, дітей, вихователів, погоду, прочитану книгу й побачений сон, часом сміялись, іноді сумували, просто мовчали, але робили все це вже удвох.

* * *

Останнім часом у Лариси з’явилася нова розвага. Коли раніше жінка практично нікуди не виходила, то зараз, після поїздки до міста, часто відвідувала крамницю в центрі села. Для Ніни то також був знаковий день, вона знайшла в собі сили жити далі й працювати. Господар магазину був нетутешній, проте Ніну знав добре і з радістю повернув їй місце продавця.

Вона працювала через день, покупців зазвичай було небагато, а то й узагалі не було, тому Ніна сумувала серед поличок з яскравими етикетками, ось і запрошувала час від часу Ларису скласти їй компанію. Останнє значно спростило життя Марії Степанівни, адже тепер вона писала списки потрібних продуктів, а купувала їх Лариса.

У магазині було прохолодно, пахло солоною рибою й шоколадом. Для Лариси поставили стілець у кутку, так, що покупці могли побувати в магазині й навіть її не помітити. Вона вже могла спокійно дивитися на людські обличчя. Деякі з них викликали зацікавленість, деякі ж говорили за свого власника майже все, інші ж нагадували невдало змайстровану маску. Незабаром Лариса знала в обличчя практично всіх жителів села, хоча й не була знайома ближче. Ніна ж відпускала товар і вислуховувала кожного. Люди ділилися радістю й бідою, хоча про перше завжди чути було приємніше. Більшість клієнтів були старенькі люди, може, тому й радості в них були такі прості: вдалося дістати якийсь особливий сорт квітки, дзвонили діти, мають провідати на канікулах онуки. Лариса слухала й розуміла, що всі ці дрібнички і є справжньою цінністю, а все решта – суєта-суєт. От тільки щоб прийти до усвідомлення цього, потрібно було прожити довге життя.

У середу випав сніг, освіживши знову біле простирадло. До Нового року залишалося менше ніж десять днів, тому можна було сподіватись, що він долежить до свята. Лариса сиділа у своїй схованці, роздивляючись ялинкові прикраси, що завезли для сезонного продажу. Раптом хтось підійшов і, схопивши руку, міцно її стис у своїх теплих долонях. То була тітка Дуся. З очей безупинно текли сльози, та вона навіть не намагалася їх стримати.

– Дякую за онучку. Якби не Ви, Господи не доведи, що могло статися. Маринка вже майже оговталася після операції, лікарі запевняють, що прокляту хворобу вдалося зупинити. Та це ж ще не все! Коля поїхав до Каті та дочки в Київ, знайшов там роботу, він же в мене столяр – золоті руки, та головне, що оковитої в рот не бере. Я до кінця життя молитимуся за тебе, дочко, нехай здоров’я пошле міцного.

– Такого в мене вже не буде, краще – за прощення гріхів помоліться.

Старенька розгублено витерла сльози:

– А хіба ти, дитино, не свята?

– Ні, грішна.

* * *

Тієї весни бузок розцвів так шалено, що все навкруги потонуло в хмільному ароматі, від чого в небо злетіли не тільки птахи, але й люди.

Усе сталося швидко й несподівано. Був сонячний день. Сонця було так багато, що майже всі мешканці інтернату висипали на подвір’я, щоб відігрітись. Верхній одяг уже був непотрібний, і дітвора ганяла, мов окрилена. Ми зі Сніжаною теж залишили свою запилену схованку на горищі й пірнули в

1 ... 22 23 24 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грішниця"