Читати книгу - "Казкові пригоди Грайлика"

І все — твоє. Бери, володій! Грайся, як то кажуть, од пупа.

І Грайлик, звичайно, про все на світі забув. Грається-забавляється, тішиться-потішається. Одну іграшку бере, за іншу хапається. Бо ж такі, шо очей не одведеш. Від одного атракціону до іншого перебігає… Бо ж такі, що аж дух од захвату забиває. М’яч йому під ноги попався. Вдарив він його ногою. І тут… згадав раптом Романа-Отамана, найкращого у Дитиндії футболіста. Ой!..

Що ж це таке?

Вони там усі по кутках сидять, нудяться, світа Божого не бачать, а він тут грається-забавляється.

Зрозумів раптом Грайлик— той, хто у Веселяндію-Забавляндію потрапляє, про все на світі забуває. Крім розваг-забав, ні про що думати не може. Стає наче ігровим автоматом якимось.

Чи ж для того він вирушив у небезпечну мандрівку, щоб гратися?

Ні!

Та несила самому одірватися від усього цього казково-іграшкового свята.

Ну несила, хоч ти вмри.

Сунув Грайлик руку в кишеню, вихопив таблетку, вкинув у рота: «Хочу, щоб усе це зникло!»

У роті зробилося солодко-пресолодко, а потім гірко-прегірко.

Блись!

Зникло усе вмить. Стоїть він на безлюдному березі біля свого літачка, а на крилі Сорока Скрекекулія хвостом смикає.

Зітхнув Грайлик, згадавши усі ті іграшки та атракціони, сів у літак.

І знялися вони в небо.

РОЗДІЛ VI

Пригода-перешкода четверта.

Порожляндія-Нічогонемандія

На цей раз летіли вони довго.

Летять-летять, а внизу безмежний море-океан. І ні тобі натяку на якусь землю.

Уже й Сорока Скрекекулія ледь крилами махає.

І їсти хочеться Грайлику — аж у животі терпне і в голові дзвенить.

Летять-летять…

Летять-летять…

Та от нарешті на обрії темна смужка з’явилася.

Земля-а-а!

З останніх'сил рвонули вони туди. Сорока Скрекекулія першою на посадку зайшла. За нею Грайлик на літачку.

Сіли.

Сорока Скрекекулія від слабості на ногах не встояла, впала. Лежить, лапки догори, дзьоба роззявила, хекає.

Грайлик з літачка вийшов. Озирається.

Ніхто не зустрічає, не вітає, не кричить «Ура!», «Слава!», «Хай живе!». Бо нема нікого. Пустеля, колючки якісь, тільки вітер гуляє.

Посеред пустелі стоїть стовп скособочений і на ньому табличка на одному гвіздку теліпається. А на тій табличці напис:

«Порожляндія-Нічогонемандія.

Вхід вільний».

Сорока Скрекекулія відхекалася, підвелася. Роздивилася, табличку теж прочитала.

— Отаке! Скрекеке! — скрушно головою похитала. — Полечу подивлюсь. Може, все-таки щось знайду. Бо ж їсти дуже хочеться.

Полетіла Скрекекулія.

Грайлик лишився чекати.

Довго чекав.

Нарешті прилітає сорока. Веселенька, очі блищать.

— Не горюй! — каже. — Жити можна. Сама наїлася і тобі принесла. їж на здоров’я! На!

І кладе перед Грайликом на крило літачка щось у дзьобі принесене.

Дивиться Грайлик здивовано:

— Що це?

— Як — що? Жучки-хробачки! Смакота!

Скривився Грайлик з огидою:-

— Я цього їсти не можу. Люди цього не їдять.

— Диваки… твої люди! На жаль, нічого більше у цін країні нема. Сам же бачиш — «Порожляндія-Нічогонемандія».

А їсти хочеться — аж пече!.. Хоч плач.

— Нема — так буде! — рішуче сказав Грайлик. Сунув руку в кишеню, вихопив чарівну таблетку, кинув у рота і подумки скоромовкою: «Хочу, щоб з’явилося швидше і їсти і пити, — все, що я люблю!»

У роті зробилося солодко-пресолодко, а тоді враз гірко-прегірко.

І на літачковому крилі, де лежали жучки-хробачки, з’явилося вмить усе-все, що так любить Грайлик, — і борщ з пампушками, і вареники з вишнями, і коряча ніжка, і яєчня з салом, і морозиво крем-брюле, і цукерки «Пташине молоко»… І пляшки з «пепсі-колою», і мандариновий сік.

— О! Це інша справа! — потер долоні Грайлик і почав їсти.

Коли людина голодна, їй здається, що вона безперервно їстиме три години. А насправді через п’ятнадцять — двадцять хвилин уже й все — наївся.

Ліг Грайлик на пісок голічерева, відпочиває. Думає.

Потім питає у Сороки Скрекекулії:

— А довго нам іще летіти?

Дивиться на нього Скрекекулія насмішкувато:

— Ми скільки земель пролетіли? Чотири. А нам куди треба? У Тридесяте Царство. А воно Де? За Тридев’ятою Землею. От і рахуй. Не маленький.

Задумався Грайлик: «П’ять чарівних таблеток я вже використав. Лишилося дві. А пригод-перешкод ще може бути на тих землях хтозна-скільки. Вихід один — за допомогою чарівної таблетки опинитися у Тридев’ятому Царстві, минаючи решту земель з їхніми пригодами-перешкодами. І чого я раніше до цього не додумався? Було б у запасі ще стільки таблеток!»

Підхопився Грайлик.

— Ану сідай, Скрекекуліє, зі мною на літак швиденько. Бо залишишся назавжди у цій Порожляндії-Нічогонемандії. Зараз будемо вмикати надзвукову космічну хуткість.

Сів Грайлик, Сорока Скрекекулія за ним у літак стрибнула. Грайлик дістав таблетку, у рота вкинув і з усією рішучістю: «Хочу без посадки-пересадки прямісінько у Тридесяте Царство прилетіти! Якнайшвидше!»

У роті зробилося солодко-пресолодко, а потім ураз гірко-прегірко.

Загуло-завило — закрутило…

Блись!

РОЗДІЛ VII

Тридесяте Царство. Мордань-Здоровань.

Лисий Карлик

Прочумався Грайлик після блискавичного перельоту з космічними перевантаженнями, дивиться — приземлилися вони перед могутньою брамою. Над нею вивіска барвиста: «Тридесяте Царство». А внизу меншими літерами: «Вхід платний».

При вході стоїть височенний Мордань-Здоровань. В одній руці рушниця, у другій — гострюща шаблюка.

А збоку віконце — каса. Сердита касирка визирає. Поряд з віконцем об’ява: «Вхідний квиток для дорослих — п’ять тридесятників, для дітей — сім тридесятників. Чужоземні птахи й тварини не пропускаються».

От тобі й раз! Виходить, Скрекекулії зовсім вхід заборонений. 1 що це за гроші — тридесятники? І чому це для дітей квиток дорожчий, ніж для дорослих. Всюди навпаки, а тут…

— Що це за порядки?.. Де це бачено… — почав був Грайлик, та Мордань-Здоровань сердито перебив його:

— Будеш балакати, і з квитком не пущу!

Довелося прикусити язика.

Розгубився Грайлик, засмутився.

Що робити?

Де узяти оті тридесятники? Та ще й аж сім?

І чарівна таблетка лишилася всього лише одна. А ще ж і додому вертатися треба.

Ех, нащо він так нерозумно витрачав ті таблетки! На вареники з вишнями, на крем-брюлеї Не міг потерпіти трохи. Але того вже не вернеш.

Стоїть Грайлик, руки опустив.

Раптом чує — хтось гукає до нього стиха:

— Гей! Іди сюди!

Обернувся Грайлик.

З-за товстелезного дерева, що росло неподалік, висунулася чиясь маленька рука, пальцем йому накивує, підкликає.

Підійшов Грайлик, зазирнув за дерево. Бачить — стоїть Карлик, одне око примружене, друге лупате, беззубий рот розтягнувся в усмішці, Довгий ніс підборіддя торкається, блискуча лисина сонячні зайчики випромінює. Одягнений у подертий халат — латка на