Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

367
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 68
Перейти на сторінку:
вона простягла до мене руку. Я потиснув її.

— Це не означає, що я вам пробачила, — сказала вона. — Поки що треба помиритися. Ви припустилися негідного вчинку й дуже мене образили. Ви розумієте?

— Розумію, — відповів я.

Після того ми вечеряли. Я зварив плов із креветками та квасолею, приготував салат із оливок, помідорів та вареного яйця. Я пив вино, Юкі також трохи потягувала.

— Коли дивлюся на тебе — іноді згадую дружину, — сказав я.

— Дружину, яка у вас розчарувалась і втекла з іншим, — уточнила Юкі.

— Ага, — погодився я.

30

Гаваї…

Після того минуло кілька днів. Не те щоб райських, але мирних. Я ввічливо скасував наступний візит Джун. Сказав, що начебто застудився, маю гарячку, кашляю (кахи-кахи!) і найближчим часом не матиму охоти до розваг. І простягнув їй десятидоларову купюру — мовляв, для оплати таксі. «Як жаль! Як тільки одужаєте, подзвоніть, будь ласка», — сказала вона й добутим із сумки простим олівцем написала телефонний номер на моїх дверях. Потім сказала: «Бай!» — і пішла, погойдуючи стегнами.

Я кілька разів возив Юкі до її матері. І щоразу з одноруким поетом Діком Нортом прогулювався пляжем та купався в домашньому басейні. Плавати він умів чудово. Тим часом Юкі з матір’ю розмовляла наодинці. Про що вони балакали — не знаю. Юкі нічого про це не казала, а я особливо не допитувався. Просто возив її до Макахи на орендованому автомобілі, з Діком Нортом вів світські розмови, купався, розглядав серферів, дудлив пиво, справляв малу нужду, а потім відвозив Юкі назад у Гонолулу.

Одного разу я почув, як Дік Норт декламує вірші Роберта Фроста. Їхнього змісту я, звісно, не розумів, але їхній ритм і почуття він передавав майстерно. Я бачив також фотографії Аме — вологі, щойно після проявлення. Обличчя простих гавайців. Звичайні портрети, нічого особливого, але ці обличчя, які вона сфотографувала, оживали й, можна сказати, висвітлювали самі людські душі. Щирість і доброта жителів тропічних островів, їхня природна грубуватість, ба навіть жорстокість, їхнє вміння радіти життю — все це відбивалося на її фотографіях. Сильні й водночас спокійні знімки. «От що таке талант!» — подумав я. «Не те, що у мене або у вас», — казав мені Дік Норт. І це правда. З першого погляду зрозуміло.

Дік Норт піклувався про Аме так само, як я — про Юкі. Та, звичайно, він виконував свої обов’язки набагато грунтовніше. Прибирав кімнати, прав, готував їжу, купував продукти, декламував вірші, жартував, гасив недокурки, нагадував почистити зуби, поповнював запаси «тампаксів» (одного разу я з ним ходив по крамницях), розкладав у теки фотографії, друкував на друкарській машинці каталоги її творів… І все це робив однією рукою. Я навіть не міг собі уявити, як він після всього цього знаходить час для власної творчості. «От бідолаха!» — думав я. Та, якщо подумати, з якої речі я мав йому співчувати? В обмін на турботу про Юкі я отримав авіаквиток на Гаваї, оплачений номер у готелі й на додачу — повію. Як не крути, ми один одного варті.

* * *

У ті дні, коли не треба було їхати до матері, ми з Юкі вправлялись у серфінгу, купалися, валялися на пляжі, вешталися по крамницях або їздили сюди-туди по острову на орендованому автомобілі. Вечорами прогулювалися по місту, дивилися кіно й пили «Пінья-коладу» в барах готелів «Халекулані» або «Роєл Гаваян». Я мав удосталь часу, щоб готувати різноманітні страви. Ми добряче розслабились і прекрасно засмагли. У бутіку готелю «Хілтон» Юкі купила нове квітчасте бікіні і, коли його одягла, то, здавалося, не відрізнялась од дівчат, які народились і виросли на Гаваях. Досягла вона помітних успіхів і в серфінгу: навчилася сідлати навіть маленькі хвилі, на що я не спромігся. Ми купили декілька касет гурту «Rolling Stones» і слухали їх з ранку до вечора. Коли я відлучався від Юкі, щоб купити прохолодних напоїв, до неї на пляжі намагалися заговорити якісь чоловіки. Та вона відшивала їх од себе, бо не знала англійської мови. Коли ж я повертався назад, вони казали «sorry»[41] і зникали. Юкі засмагла, погарнішала й поздоровішала. Добряче розслабилась і тішилася кожним днем.

— Це правда, що чоловіки так сильно хочуть жінок? — раптом одного дня запитала вона, лежачи на пляжі.

— Так, а що? Хто сильніше, хто слабкіше — але, у принципі, фізично чоловіки хочуть жінок, у цьому немає сумніву. Що таке секс, ти, загалом, уявляєш собі?

— Загалом — уявляю, — холодно відповіла Юкі.

— Є така річ, як статевий потяг, — пояснював я. — Бажання спати із жінками. Цілком щось природне. Для продовження людського роду…

— Я не питаю вас про продовження роду. І не розповідайте мені про охорону здоров’я. Я питаю про статевий потяг. На що він схожий?

— Уяви собі, що ти — пташка, — сказав я. — І любиш літати високо в небі. Та через якісь обставини ти не можеш літати, коли тобі хочеться. Ну, скажімо, напрям вітру чи пора року не сприяють. Та коли довго не літаєш, нагромаджується багато невикористаних сил — і тебе охоплює роздратування. Тобі починає здаватися, ніби тебе несправедливо зневажають. І ти обурюєшся — чому ти літати не можеш. Тобі таке відчуття знайоме?

— Знайоме, — відповіла вона. — Я все життя тільки це й відчуваю.

— Ну, тоді розмова коротка. Ото і є статевий потяг.

— І коли востаннє ви по небу літали? Ну, перед тим, як тато купив вам жінку?

— Наприкінці минулого місяця, — відповів я.

— Було приємно?

Я кивнув.

— А це завжди буває приємно?

— Не обов’язково, — сказав я. — Бо коли збираються дві недосконалі істоти, то не завжди все складається добре. Трапляються й розчарування. Буває й так, що злетиш у небо, але від радості забудеш про все на світі — і вдаришся головою об дерево…

— Гм-м-м!.. — промимрила Юкі й задумалася. Напевне, уявила собі пташку, яка задивилася на щось збоку й ненароком налетіла на дерево. Я занепокоївся. Чи правильно я пояснював? Може, я навчаю дівчинку в такому юному віці зовсім не того, чого треба? А втім, байдуже. Як підросте — сама все зрозуміє.

— Однак із віком імовірність того, що все складеться добре, збільшується, — пояснював я далі. — Набуваєш потрібних знань. Як передбачити погоду, визначити напрям вітру… Але сам статевий потяг, як правило, із віком слабкішає. Ось така справа.

— Яка жалюгідність! — сказала Юкі, похитуючи головою.

— І не кажи, — погодився я.

* * *

Гаваї…

Власне, скільки вже днів я перебуваю на цьому острові? Саме поняття про час повністю

1 ... 22 23 24 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"