Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Я, «Побєда» і Берлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Я, «Побєда» і Берлін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я, «Побєда» і Берлін" автора Андрій Кузьменко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 54
Перейти на сторінку:
гудки.

«То не була Mapro», — зробила висновок Аліса. До поїзда залишалося менше години. Можна було просто порвати і викинути квиток, але незрозуміла сила тягнула її на вокзал. Одягаючись, на ходу схопивши атлас, вона пробувала знайти місто, вказане у квитку. Його там не було! Вокзал був недалеко, і, в принципі, біля нього знаходився супермаркет, в якому Аліса часто купувала продукти. Холодильник був пустий — так що поїздка набирала вже якоїсь практичності. Дурнувата посмішка намалювалася на її обличчі, коли вона сідала у таксі. Розмова з шофером була б надто дивною, якби він запитався — куди вона збирається їхати. Але він не спитав. Він вів машину і встигав гавкати на всіх, хто в той час був на дорозі.

— Що ти їдеш, казліна, куда прешся, муділа! Такого плану крики супроводжували їх всю дорогу до станції. Аліса розплатилася і вийшла з машини, попрямувавши просто до віконця інформації. Там відповіли, що її поїзд відходить за двадцять хвилин, а шодо того, де знаходиться її пункт призначення, сказали, що найближчий дурдом через дві вулиці. Поїзд № 86 відходив з третього перону. Підійшовши до свого вагона, Аліса показала квиток провіднику і кинула погляд за його спину всередину. Нічого особливого і підозрілого. Якась бабулька тягнула величезний міх по сходах у тамбур, блокуючи вхід і вихід. Що вони завжди таскають у тих мішках? Провідник пропхав бабку разом з її крамом всередину, сплюнув під вагон і зі словами: «Звідки беруться такі барани на його сиву голову?» — віддав перерваний квиток і сказав, що її купе номер три. Аліса зайшла у вагон, по коридору вже у зворотному напрямку пролізала та ж сама бабка з тим самим міхом і запихала до свого купе, незалежно від волі всіх пасажирів, що були на коридорі і дивилися у вікно. Дівчина встигла заскочити в третє купе. Там було пусто. Без задньої думки — чого я сюди приперлася? — вона сіла і розірвала пакет з вагонною білизною. Видно, думки думалися надто повільно і ні про шо, бо, глянувши у вікно, вона помітила, що поїзд рушив. Перон набирав швидкості і разом з людьми втікав од Аліси і її вікна. Чомусь було таке враження, що вона тут останній раз…

До купе зайшов провідник, сів на поличку, зітхнув тяжко і попросив квиток.

— Вам виходити пів на першу ночі — я розбуджу.

— Що це за місто? — запитала Аліса.

— Хрен його знає — сьогодні перший раз йду сюдою. Я постійно на Крим, а сьо'дні кума міняю.

— Ясно. А коли станція буде?

— Буде за дві годинки.

«Там і вийду, — про себе подумала Аліса. — Ще дві годинки дороги назад — провітрю мозги трохи, задовбалася зводити кінці з кінцями». Ходячи по своєму великому сірому місту, вона і не помітила, що прийшла весна. Кругом понабухали бруньки і нагадували соски дівочих грудей, що тирчать під футболкою, коли ті думають про щось тільки їм відоме.

Знову прийшов провідник і, нічого не спитавши, поставив на стіл шклянку чаю і два кусники рафінаду.

— Печення будеш?

— А лимончик можна? — питанням на питання відповіла Аліса і перекреслила надію наварити на собі як мінімум півгривні.

— Можна Машку за ляжку, — по-солдафонськи зморозив вагоновожатий, заржав і вийшов з купе.

«Круто», — подумала Аліса. Виходить так, що більша частина людей навколо — такі ж хами, як і цей. Слава Богу, що не зустрічаєш їх всіх нараз.

Вона застелила поличку, вляглася на спину і тупо дивилася на стелю, намагаючись порахувати дірочки на вентиляційному люкові. Чай пройшов по всіх трубах з приємним теплом, змивши залишки ранішнього алкоголю і присмак зубної пасти. В купе постукали — зайшов німий, який на цьому відрізку дороги завжди продавав газети з кросвордами і календарики з голими тьотками. Аліса взяла в нього збірку тупих кросвордів — такого плану, що відгадуєш усі 100 процентів із запропонованого і відчуваєш себе як мінімум — Спінозою, до моменту, коли попадає кросворд зі старого журналу «Наука и жизнь» і ти нараз падаєш на землю з вершин свого інтелекту. Хлопнувши дешеву скандинавську головоголомку за швгодинки, рука з ручкою ковзнула вниз, очі заплющилися під вагою невиспаної ночі. Стук коліс заколисав молоду дівчину і зробив своє. Вона заснула. Було 31 березня.

В ту мить, коли вона розплющила очі, на сусідній поличці дрімав якийсь мужчина, відвернувшись від Аліси і цілого світу до пластикової стінки вагона, і добре йому так було. Часом так є, що відчуваєш себе дуже комфортно, притулившись до якоїсь зовсім непристосованої речі, але ти з нею сам-один, як з чимось рідним, і ніхто не має права перервати ваш інтимний контакт. За вікном пропливали сірі силуети нічного лісу.

«Я проспала цілий день!» — промайнуло в голові, а з грудей вирвався зойк, який і закінчив, власне, інтим того дядька із пластиковою перегородкою, і він незадоволено хрюкнув і повернувся до світу лицем.

— Ти що, з полички впала? — приязно звернувся він до дівчини, дивлячись кудись поза нею і шукаючи наступного після перегородки об'єкту для передачі йому на вічне збереження своїх глибоко схованих від чужого ока секретів.

— По-моєму, я впала з неба. Коли наступна станція?

— Не скажу точно. Тобі де виходити?

— Я заплуталася, зі мною щось ненормальне твориться. — Аліса починала боятися. Вже і давно пора було почати, видно, ситуація видалася настільки незвичною для простої урбанізованої молодої особи, що важко було реагувати на неї більш-менш адекватно.

В купе легенько постукали, і зайшла старша пані — напарниця хама-провідника, яка прийшла йому на зміну.

— Вам виходити через півгодини. Не забувайте речі. — І швидко вийшла.

Аліса вибігла за нею, і почуття страху поволі наповнювало її всю, від п'ят аж до кінчиків волосся.

— А що це за місто? Вибачте, може, це виглядає по-дурному, але дозвольте мені їхати далі. Я не хочу тут виходити.

— Мені ненормальних і без тебе хватає, — невдоволено відповіла стара провідниця. — Вийдеш — купиш білет, якщо встигнеш — знов сядеш. Інакше викличу ментів. Всьо понятно? — вона страшно вирячила свої вигорілі на сонці за довге одноманітне життя очі і перед носом зачинила двері службового купе.

— Курва мать, — прошипіла Аліса. — Курва ваша була мать! — на цей раз голосно сказала вона в бік зачинених дверей, за якими зі свистом хропів провідник-хам і де зникла хамка його напарниця. Вона підбігла до розкладу руху поїздів, але на стіні висів розклад із зовсім інакшим маршрутом, що часто буває на наших залізницях. Вона зайшла до купе — дядько знову

1 ... 22 23 24 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, «Побєда» і Берлін», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Я, «Побєда» і Берлін» жанру - 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, «Побєда» і Берлін"