Читати книгу - "Молоко з кров'ю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та що ж це?!
Аж хтось малий за поділ спідниці — смик. Озирнулася — хлоп'я рочків семи.
— А ти хто такий? — всміхнулася.
— Мамо! — серйозно мовило маля. — Оце більше не бався і намиста не знімай.
Маруся хотіла присісти біля нього, та маля крутнулося й зникло.
Маруся розплющила очі та сіла на матраці.
— Дурне спало — дурне й наснилося! — прошепотіла сердито.
Німець слова дотримав — не поїхав до нової хати. Старостенко матюччя гнув, Тетянка у такі плачі вдавалася, що цікаві сусіди ставали під парканом Барбулякової хати, лузали насіння і билися об заклад, що, певно, німець почав жінку бити. Хоч тобі що! Уперся.
— Як хочеш нової хати, так будеш у ній сама жити, — сказав Тетянці. І як вона його не вмовляла, на переїзд не погодився.
Тетянка ридання облишила, щось собі покумекала.
— Оце як мене Стьопка любить, аж страшно! — понесла по Рокитному. — Я ж, дурна, думала, що він заради Старостенкових обіцянок дати нову хату зі мною оженився. А він каже: «Оце тобі, жінко, мій головний доказ, що люблю тебе, як скажений. Плескають люди язиками, що через хату з тобою оженився, так не переїду я до нової хати! Не треба вона мені! Краще візьму в колгоспі матеріалів і батьківську відремонтую, як палац!»
— Та може бути, — розмірковували рокитнянці, спостерігаючи, як рудий німець усе вошкається біля хати, — то одне підправить, то інше до ладу приведе.
Та за кілька місяців пліткувати про дивакуватого Барбуляка стало нецікаво, до того ж, коли осінь занесло снігом, відразу у двох жінок животи повипиналися.
— Марусю! Марусю! А ти кого хочеш? — запитала вагітна Тетянка вагітну Марусю, коли якось перестріла її на вулиці.
— Аби не руде, — відрізала Маруся, а Тетянка усе розуміла по-своєму:
— Дуже вже ти пихата, Марусько! — розсердилася. — Ну то й що, що ми із Стьопою не такі вже красені, як ти зі своїм Льошкою, а от дитинка у нас буде — найгарніша! От побачиш!
— Таке дурне скажеш, сміх та й годі! — сказала Маруся, і Тетянка ще більше розгнівалася.
— А у постелі ж який… Мамо рідна! Оце б і не відривалася від нього ні на мить, — цокала язиком. — Уже й живіт випирає, вже й незручно, а він ото припаде до мене: «Люба моя! Не можу без тебе! Давай останній разочок…»
— Ох і брехлива ти, Тетяно! — сумно всміхалася Маруся.
— Це я брехлива? — несло бібліотекарку. — Це ти — і брехлива, і пихата! Як ото на весіллі — люди добра бажали, а ти на мого Стьопку наплювала: мовляв, ні на що не здатний. Зараза! Зараза і все!
Маруся Тетянку оком зміряла та спокійно так:
— А чого ти бісишся, Тетяно? Мабуть, як ото німець з переляку в першу шлюбну ніч на тебе заскочив, так з тих пір більше й не заманиш до себе.
— Та що ти верзеш?! — аж задихнулася Тетяна. Та на живіт показує. — А дитинка звідки? Вітром занесло? Та ти заздриш мені, Марусько! Бо мене Стьопа так любить, що все село про це гуде, а твій Льошка як зранку з хати вискочить, так до ночі собі роботу шукає, аби тебе не бачити.
Заблищали залізом Марусині очі. Брови серпом вигнула.
— То й дякуй мені, дурна! Нащо ж ти мене багнюкою обливаєш, коли я тобі таке щастя дала?
— Ти? — Тетянка ротом повітря хапає, а нема повітря.
Нема.
— А хто ж? Старостенко?! — розсміялася — Іди вже, а то ще народиш рудого посеред дороги!
І пішла сама.
— Румунка пихата! — крикнула їй услід Тетянка. Та так крикнула — усі сили у той крик вклала. Ледь не впала, перелякалася: ще не вистачало, щоб дитинка довчасно вискочила через ту Маруську пришелепувату.
Після тієї розмови з Марусею Тетянка так-сяк відсиділа до сьомої у бібліотеці й гайда додому. На диван всілася і так просиділа, поки Стьопка з бригади не повернувся.
— А що це ти? — здивувався, побачивши урочисту, мов на партійних зборах, дружину.
— Сідай, Стьопочко, — мовила Тетянка демонстративно кволо. — Сідай… Бо нема у мене сил до тебе підвестися.
Стьопка насупився, на дружину з тривогою глянув.
— Слаба? Давай по лікаря збігаю.
— Не треба, — ще тихіше відповіла Тетянка.
— А чого треба?
— Ні, — вперлася, — спочатку сядь біля мене.
Сів Навіть грубою долонею по Тетянчиній руці тонкій провів.
Ти як? Що з тобою? Дитина штовхається?
— Та ні! — заплакала. — Серце розривається.
— Чого це? — зовсім заплутався.
— Маруську Льошчину сьогодні перестріла… — замовкла, на чоловіка — зирк. Сидить супиться.
— Ото диво! Це якби ти у Рокитному слона перестріла чи мавпу якусь, — каже.
— Краще б слона! Бо так ця Маруська нас із тобою образила, що аж жити не хочеться! Оце чекала тебе, чекала і думала собі — краще вдавитися, ніж таке…
— Та яке? — Стьопка голову опустив, геть посірів.
Тетянка йому в очі заглядає.
— Сказала, що наказала тобі на мені оженитися! Та ні! Не те… Якось так сказала, ніби від себе відірвала і мені віддала.
Підвівся важко. Рукою махнув.
— Пусте… Я думав, щось серйозне, а ти мені бабськими побрехеньками голову морочиш.
— Пусте? — повеселішала. — Та ж і я собі думаю: Маруська б скоріш у старих дівках лишилася, ніж на мого Стьопу глянула, бо ж так гордиться своєю красою, що й підійти страшно.
Скривився, наче зуби ниють.
— А їсти с?
Підхопилася, до чоловіка йде.
— А скажи, що любиш! Скажи, бо щось я того слова ніяк не почую.
— А їсти…
— Ну, скажи… Любиш?
Дружині в очі глянув, окуляри поправив.
— Я тобі більше скажу, Тетяно. Одна ти у мене. Чуєш? Одна на увесь білий світ.
І — ніби враз тихо стало. Наче тому світові білому вкрай важливо було почути, що нема у німця нікого… Ну зовсім нікого, хіба що — горбоноса дружина.
Тетянка посміхнулася. «Це ж щастя яке!» — подумала. Він гірко всміхнувся їй у відповідь. «Це ж горе яке!» — подумав і, щоби сльозами не вмитися, повторив:
— А їсти.
Підхопилася, заметушилася, ще й щебече.
— Зараз, зараз… І борщу наварила, і картоплі насмажила. І ковбаску мати принесла. І оце… — зупинилася, очі хитрі, наче велику таємницю відкрила, — …штани твої складала, а у кишені дві цукерки шоколадні.
Завмер, почервонів.
— Давай сюди!
Тетянка аж присіла.
— Та нащо?
За руку вхопив, стис, аж посиніла.
— Кажу, віддай!
Розревлася, руку висмикнула, з кишені цукерки дістала і жбурнула на підлогу.
— Та подавися!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молоко з кров'ю», після закриття браузера.