Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

Але з битвою на Альті ще не був кінець боротьби за панованнє над Руською державою. Против Ярослава підняв ся иньший супротивник, иньший Володимирів син Мстислав князь тмуторокаиський. Се був, князь відважний, воєв-ничий, лицар-вояка, що нагадував свого дїда Святослава. В літописи заховало ся оповіданнє про нього, може з якоїсь пісні дружинної —може й самого Бояна, їдо складав пісні про сього Мстислава:

„Був він кріпкий тілом, з лиця червоний, з великими очима; був хоробрий в боях, ласкавий в обходженню, і дуже любив дружину, а майна на жалував, не забороняв нікому їсти й пити".

Літопись оповідає про нього-може з пісень Боянових—як він, воювавши з Касогами, поєдинкував ся з князем касожським, Реде-з старих взірців, велетнем і силачем—вдарив ним о землю і зарізав його ножем перед полками касожськими. Не стерпів він, бачучи, що Ярослав загортає батьківщину, і скориставши з нагоди, що Ярослав поїхав з Київа в свої новгородські волости, прийшов під Київ з полками своїми і помічними ватагами Хозарів та Ясів. Але Київ зістав ся вірним Ярославу, і Мстислав не став його здобувати, а загорнув задніпрянські землі й осїв ся в Чернигові. Прочувши про се, Ярослав прийшов уже з варязькими полками і пішов на Мстислава. Під Листвином коло Чернигова стала ся сильна битва, оспівана в стариннїй пісні і за нею описана в лїтописи:

З вечера Мстислав урядив своє військо; по серединї поставив сіверянські, чернигівські полки, а дружину свою приховав у безпечнійших місцях, з боків. Настала ніч грозова, гром, блискавиця і дощ, і сказав Мстислав дружині: рушаймо, се нам на користь. І стала ся сїча лиха і страшна. Як блискала блискавиця, світила ся зброя, і тільки як освітлювала блискавиця, бачили мечі і рубали при тім світлі одні одних. Вся сила варязька впала на Сіверян, і потомили ся Варяги, рубаючи їх. Тоді Мстислав ударив на них з своєю дружиною і почав рубати Варягів. І побачив Ярослав, що програв, і побіг з Якуиом і Га коном), князем варязьким (котрого привів з собою), і відбіг Якун своєї золототканої луди (шати). Вдосвіта оглянув поле Мстислав і побачивши побитих Сіверян і Варягів, сказав: хто б не радів такому—от лежить Сїверянин, а от Варяг, а дружина моя ціла!

Оповідалось отеє певно в похвалу Мстиславови, за таку його прихильність до дружини—і добре тут малюють ся ті давні князі-дружинники, що нї трохи не жалували вірних своїх піддачих, тільки дружину берегли як власного ока.

По сій битві Мстислав післав до Ярослава, заохочучи поділити ся батьківщиною: Київ і землї на захід від Дніпра нехай візьме Ярослав, а Мстислав задніпрянські. Ярослав пристав на се, і так поділили ся, і потім жили в згоді і разом в походи ходили. Мстислав мав свою столицю в Чернигові, де зачав будувати собор св. Спаса— найстаршу церкву, яка лишила ся на Українї. Та вмер несподівано, а ще перед ним його син-одинак. І так несподівано зібрали ся батьківські землі, майже всі, в руках Ярослава. Тільки в Полоцьку зісталося потомство Ізяслава і княжило в північно-західнїх частях Володимирових земель Всїми иньшими землями заволодів Ярослав і передав потім гвому потомству.

29. Ярослав

Коло того ж саме часу як смерть Мстислава передавала в руки Ярослава цїлу половину його батьківщини, стали ся ще иньші події, які дуже скріпили його державу. На полуднї зломила ся сила печенізька, на заході польська. На Печенігів натисли зі сходу орди турецькі: Торки. а за ними Половці, і під їх натиском Печеніги не могли удержати ся. 1036 року, в рік смерти Мстислава, напали вони на Київ, великою силою. Мабуть була се ціла орда Печенізька, що сунула на захід. Велика битва під Київом скінчила ся погромом Печенігів, на тім місцї де потім Ярослав заложив новий Київ (де тепер Золоті ворота, св. Софія й ин.). Потім Печеніги рушили на Дунай і за Дунай і зникли з наших степів, а на іх місце розложили ся Торки, а потім Половці.

Маючи більше спокою з полудня, Ярослав міг подбати про західні границі. Там в другій половині Х віку зложила ся була сильна держава Польська і не вдоволяючи ся зібраннєм самих польських земель, силкувала ся захопити пограничні українські й мішані польсько-українські землі. Вже Володимир воював ся за се з князем польським Болеславом Хоробрим, а за тої усобиці, що підняла ся по смерти Володимира, Болеслав, помагаючи Святополкови, захопив західне українське пограниче („Червенські городи", як се називає літопись). Поборовши Святополка, Ярослав зараз заходив ся вернути собі сї землі, але тільки аж помиривши ся з Мстиславом міг до сього взяти ся з більшими силами Обставини тим часом перемінили ся: Болеслав умер (1025), і в Польщі підняла ся усобиця, як на Руси по Володимирі, тільки ще більш тяжка й затяжна, Ярослав з Мстиславом мали змогу не тільки вернути собі те що забрав був Болеслав, але й попустошили Польщу й обловили ся здобичю й невільниками. В Польщі в 1030-х роках зчинило ся велике замішаннє, народ вигоняв князів і духовенство, нищив християнство. Десь аж коло р. 1039 внук Болеслава Казимир званий Одно-вителем вернув ся до Польщі й почав поволі заводити лад. Він притім звернув ся до помочи Німеччини й Ярослава. Ярослав справді взяв його в свою опіку, видав за нього доньку, кілька разів помагав йому військом на ріжних ватажків польських, що не хотіли корити ся Казимирови. Польща тоді здавала ся такою розбитою, що Ярославу не вдогад було, що се він сам ставить на ноги небезпечного ворога.

Ярослав чув тоді себе надто сильним і могутним і мабуть не думав, що обставини можуть з часом знов обернутись. Зібравши майже всі землі батьківські (крім Полоцької землі), а може дещо й причинивши до них по пограничах, він став одним з найсильційших володарів тодішньої Европи і стояв в близьких і союзних зносинах з ріжними сучасними володарями. Насамперед тісні звязки вязали його з скандинавським світом, з варязькими краями, до котрих раз-у-раз звертав ся він по поміч в трудних