Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Професор Шумейко 📚 - Українською

Читати книгу - "Професор Шумейко"

194
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Професор Шумейко" автора Галина Бабич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 41
Перейти на сторінку:
підвищенню їхнього культурного рівня, розвиткові творчих здібностей та ініціативи, організації культурного рівня, є складовою частиною ідеологічної роботи КПРС.»

Як директор умудрявся вийти за ідеологічні береги, проводячи заняття з культосвітньої роботи? І досі, через багато років, професор Шумейко зрозуміти не міг. Виходив директор із тих берегів часто, бо був вигадливим, тож нецікаве ставало цікавим. Та найважливіше — впливав на нашу свідомість. Ходиш по кілька разів на день від гуртожитку до навчального корпусу і не бачиш, повз які там могили проходиш, що на плитах викарбовано.

Зачепили за душу слова, сказані на комсомольських зборах, не одного. От читаю напис: Данило Михайлович Щер-баківський. 17.ХІІ.1877, 6.УІ.1927, це біля гуртожитку. На другій, ближче до печер, невідомо хто похований. Поговорювали, що Кметюк називав Столипіна.

— Людина бачить світ не лише очима. Є інше бачення, із середини. Якщо так будете сприймати світ, то не танцюватимете на цвинтарі. Вам захочеться дізнатись, хто там похований, якою була ця людина.

Клима вабило до цього чоловіка, але Дмитро Родіонович — директор, а Клим — усього-на-всього його учень. І таких учнів у директора багато.

Дивишся на Лаврську дзвіницю. Дзвіниця як дзвіниця, гарно, що години підказує, годинника ж у Клима не було.

А директор:

— Ось Лаврська дзвіниця, діти, палає у ранкових сонячних променях! Це ж хтось її збудував! Дізнайтеся, прочитайте, другому розкажіть. Дивишся і видаєшся часом таким мізерним проти майстра, якого тепер возвеличує його витвір. Та кожному — своє. Без завклубом і вчителя на селі загине все народне. Збережімо його, воно звеличить вас. Як поклик мрії у юності не забудьте й утаємничені стіни приміщення, де навчалися.

Ми, як могли в тому віці, осягали і правду життя, і заняття Кметюка. Скільки ж води ще спливе в Дніпрі, перш ніж нарешті Клим Іванович збагне, що осягнув ті уроки не сповна.

У директора були свої таємниці, які ми не могли розгадати. Сім'ї не мав, жив один нагорі в навчальному корпусі. Студент Мегедь казав, що настрій директора можна розгадати просто: якщо чути флейту — директорові добре, якщо вона мовчить — зле. Ми зовсім не знали свого директора. Аж ось після зимових канікул у технікумі з'явився якийсь чоловік, назвався новим директором. Кметюка звільнено?! Нам не доповідали. Столи-пін? Чи щось інше? Не могли ж звільнити директора за такий інцидент, що його спровокувала Нонна. Інцидент важко зрозуміти, якщо не сказати кілька слів про однокурсницю Нонну. На відміну від усіх у групі, що мали освіту сім класів, Нонна мала середню освіту і атестат про закінчення музичної школи.

Не витримавши конкурсу в консерваторії, прийшла на клубне відділення тільки заради музики. Все інше її не цікавило. На всі «справи»: культосвітня справа, клубна справа, бібліотечна справа, сільськогосподарська справа, кіносправа та ін. Нонна як навіжена верещала:

— А навіщо?

Того дня, Клим Іванович добре пам'ятає, за розкладом останнє заняття мало бути художнє читання. До аудиторії зайшов старий, неохайно вдягнений чоловік з ватманом, гуашем і великою у клітинку хусткою до носа. Сів на стілець, голосно висякався, а тоді:

— Я вестиму у вас плакатну справу!

— А навіщо? (Звичайно, це Нонна.)

— А на те, моя красунечко, що в сільському клубі знадобиться.

— Я туди не поїду. Я вступатиму до консерваторії.

— Одне другому не заважає. А от ви мені заважаєте.

Старий знову висякався у клітчасту хустку і почав перекличку. Дійшовши до прізвища Шпігель, втретє висякався і сказав:

— Моя красунечко! З вашим прізвищем (Шпігель) і отим «навіщо?» вам потрібно не тільки мовчати, а й заткнутися.

І тут таке зчинилося! Одним просто заціпило, інші, як Остюк, щось спантеличено заперечували.

— Прізвище як прізвище.

— А це хто там нявкає?

Оце тобі дідусь, оце тобі плакатна справа! З нами так ніхто не розмовляв. Нонна в сльози, Остюк — в розгубленості. Клим підвівся з місця:

— То я пішов.

За ним посунуло ще кілька чоловік, здебільшого хлопці. Дівчата, як миші, причаїлися в очікуванні.

«Плакатна справа» не звернула ніякої уваги на Клима і тих, хто з ним, висякалася знову, пришпилила ватман до дошки і почала щось виводити великими літерами, завбільшки з її сопливу хустку. Клим того вже не бачив, а дівчата потерпали: то прапор, тепер плакатна справа.

Нонна, звичайно, могла б і прикусити язика. Вона вирізнялася в групі не тільки тим, що носила капелюшки (а не, як інші — хустки), але й тим, що мала справжній талант музиканта. «Плакатна справа» всім не сподобалася, навіть тим, хто був байдужий до Нонни. «Плакатна справа» нагадувала скнару, який жує черствий хліб, одягається в лахміття, а сам складає гроші на чорний день, який давно у нього настав. І, певно, й досі світить каганцем, аби не платити за електроенергію.

Ви зрозуміли, дідуся тире плакатну справу в групі не злюбили. А «плакатна справа» ходила собі по коридору наче нічого не сталося, з ватманом під пахвою і великою клітчастою хусткою до носа, час од часу сякаючись. Нонну в групі любили. Здогадайтеся за

1 ... 22 23 24 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Професор Шумейко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Професор Шумейко"