Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

249
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 105
Перейти на сторінку:
неоновим світлом, і курви зі всіх сторін хапали нас за руки. Всі ми додому верталися одягнені у футболки з написом HANOVER RUGBY. Вийду я на вулицю у такій футболці — і вгадайте, яке запитання буде першим?
9



Над головами папороть, довкола запах хвої і мряка. Але головне, що поміж папороті я з дівулею. Не розпочну я тут пейзажі описувати, навіть коли у школі читаю про таке, завжди пропускаю. Не пейзажі зараз у моїй голові. Це ж треба, щоб піти на танці подалі від своєї школи і так результативно скочити у густе зілля разом з дівахою, такого ще ніколи не було. У нашій школі або під час ночівлі з наметами — це ясно. Але якщо підеш на танці в іншу школу, особливо в центрі міста, то дивись, ще й по голові можна дістати — яке там уже зілля. А щодо результативності, то не треба поспішати. Лежимо ми поміж папороті, і, як кажуть, все зовсім непогано. Здається, що я навіть вмію лизатися. То ж не вперше. Дістають лише всілякі травинки, стеблинки, які залазять під одяг, але це нічого, можна й потерпіти. Проте виникає хороше питання — як тут до чогось більшого перейти? Довкола повно народу, а ще час від часу до нас підходять її подружки. Я так думаю, що вони домовились таким чином: якщо раптом щось, то вони будуть десь поруч. І ситуацію проконтролюють.

Передчуваю, якби вони знайшли яких-небудь крутих чуваків, то я міг би залишитися лежати тут сам, і добре, якщо без фінгала під оком.

Однак я не можу в’їхати, як вона чується. Здається, що трошки нудьгує. Я й далі продовжую вдавати зі себе крутого і що все тут дуже класно. Однак все не так, і я відчуваю, що тут щось не клеїться. Я намагаюсь щось базарити, а під час цього базару про пошук цвіту папороті засунути руку під її одяг, втім, справи вперед не просуваються. Хоча я й сам не знаю, як би мусило виглядати таке просування вперед у заростях папороті. Вона трошки старша за мене, і цей факт мене злегка бентежить. Якби вона була мого віку, я міг би хоч зловити, про що вона мовчить. Але коли старша, то не дуже. Ще мене лякає те, що вона чорна. У розумінні того, що в неї чорне волосся. Чорних я бачив лише на MTV, якщо не рахувати негрів у Ганновері. Вона темна і старша за мене, тому зовсім не можу вдуплити, про що вона думає.

Набагато легше говорити про те, що я думаю і чого хочу. Тут не потрібно багато чого перераховувати. Наприклад, хочу спортивний костюм. Тепер я теж у такому костюмчику, але все одно це важливо. Головне мати такий, як треба. А дістати його зовсім не просто, бо весь одяг мені купує мама. Вона якось швидше за мене все купує, а тоді вже не можеш купити собі таку саму річ, оскільки одну таку вже маєш, а інакше буде скандал. Усе з покупками відбувається приблизно так:

— Ну, підемо на базар, я куплю тобі той спортивний костюм, — каже мама.

Вау, нарешті. У суботу ми йдемо на базар, і вже наступного понеділка я буду крутим, і всі це побачать.

Приходимо на базар і дивимось. Такий костюмчик, який потрібен мені, моїй мамі здається занадто дорогим. Ось, дивись, каже, є інакший, теж добрий і не такий дорогий. Що означає інакший? Інакшого не треба. Всі ж знають, який спортивний костюм вважається крутим. Голубий із зеленим, Puma, Nike або Adidas. Такий, що трохи відблискує. Словом, має бути оригінальний, і немає значення, що він з базару.

Тому з базару ми повертаємось з таким чорним костюмчиком у незрозумілих рожевих смужках на грудях. Він навіть трошки поблискує, але що з того. На ньому немає ні Puma, ні Nike, ні Adidas. На такому і не може бути, бо він зовсім не такий, що всі носять. Ще у спортзал в ньому можна піти, але кому потрібен спортивний костюм у спортзалі? Натягнув футболку з шортами і погнав. Такий костюм потрібен зовсім не для фізри, і не тому, що нема чого одягти. Костюмчик потрібний для того, щоб почуватися нормально — таким, як усі. Ні на йоту по-іншому. Не має відрізнятися ні колір, ні модель, ніякі там причандали від того, у чому ходять всі. Я маю на увазі всіх нормальних і крутих пацанів. А мій навіть здалеку не схожий на ті, що у всіх. Тепер я немов біла ворона, і зовсім не важливо, що в чорному спортивному костюмчику. Тут без вибору — або ти маєш нормальний костюмчик, або ти — довбак і тундра, якому не снилося й не мріялося про класних дівчат, і ніхто на такого оком навіть не поведе. Тут вже все, і нема про що більше балакати. А загалом, цікава штука — всі хочуть одягатися лише в оригінальні лахи, але самі бути оригінальними не бажають. Оригінальний костюмчик та джинси підіймають твою марку, але якщо ти сам оригінал — тобто чудак, то рівень твій падає зовсім конкретно.

По суті, що таке спортивний костюм? Це твоя броня. Коли хтось здалека бачить правильний спортик, йому відразу все зрозуміло, і лізти до тебе він не буде. Зате ти сам можеш сміливо до будь-кого підрулювати і діла вирішувати. Можна одразу відчути, коли на тебе дивляться як на рівного. Усі пацани і дівахи розуміють усе без слів. Почуваєшся спокійним, як у броні, можеш роздумувати про що завгодно там, усередині панцира. Усі вважають, що розуміють, про що ти думаєш, оскільки правильний костюм показує твій погляд на сучасне метушливе життя. Це так хтось висловився у чоловічій роздягалці, а мені запам’яталось. Подумав, що — в точку, бо я завжди відчував, що спортивка — це не тільки одежа, але сам не міг висловитися.

Мою ситуацію трохи рятували кроси. Купив я їх у Львові, коли ми приїжджали на турнір. Вони чорні, з дерматину, якраз до трєніків. Нам тоді видали кошти на харчування, я їх і взяв. Навіть не здалося, що дорого. А шкарпетки мають бути, звичайно, що білі. Хоча все це без нормального спортивного костюма вважається так собі, на межі.

І вона мала це розуміти. Мабуть, зрозуміла, але нічого не казала. Мені навіть дивно, що тепер ми йдемо з тою Мяйле додому. Вона сказала, що її звати Мяйле. Я накинув їй на плечі олімпійку від спортивки, тримаю однією рукою за талію. Ясно, що

1 ... 22 23 24 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"