Читати книгу - "Засвіти"

— Возитися з начинням, любі, зайве,— зауважила Мотря Домні та Орисі, що тепер нагадали про себе, прибираючи столи.— Це ж тільки початок, вважайте...

— Еге ж, не загориться ще й зоря, вкинула й собі кошовичка,— як і похмелятися треба... Та й нагода ж неабияка!.. — глянула вона на Мотрю.

— Хіба трохи упорядкуйте, може, на столах, та й спати, бо взавтра рано побуджу вас...— сказала та до дівчат.

— Гадав трохи побути вдома,— вів кошовий, затягуючись запашним самосадом з глиняної люльки,— та коли ж передали, що на Січ посли ханські приїхали викупляти того одноокого бея, що попався, грасуючи під Каян-Батою, та сейменів з-під Турецького валу, то, напевне, скоро й вертати маю... Не взнаватимуть мене скоро домашні, бо ж дуже рідкий гість вдома...— чи то скаржився він, чи то нарікав.

— Не говоріть, куме,— підхопив думку Кривошапка.— Нема спочинку нашому братові у тих відбоях. Я згадав оце, як бився отой одноокий ординець. Може, з десять козаків на моїх очах поклав, доки до нього мій Джміль добрався... Мені також немало перепало там. Дивлюся, аж він — рукою подати. Я його на аркан — цап! — та з коня... і тільки ото встиг, а вони як напруть, що оси ті, як напруть!.. Без Джмеля б не вибратися мені...

— Значить, п’ятдесят одного ми лишили своїх там, а їх чотири сотні й два лягло, та й у Січ немало привели...

— ...Та ще ж більше двох тисяч визволили від агарян ясирників,— додав досі мовчазний ктитор Василь Сом.

— А зброї всілякої та статків чому не рахуєте? — вкинув і своє слово писар, доминаючи вареника зі сметаною.— Вельмишановний наш гетьман,— крякнув він,— надто зобижений товариством нашим. На приятельському ринштоці сакраментально, похваливши доблійство козаків, верещаками і баймусами обзивав. «Мусив,— каже,— суплікуючи через ваше непослушенство Роставицьку угоду підписати зі шляхтою на глум та біду люду посполитого...»

— Гетьмана і в мішку не зловиш...— вкинув несміло Гунда.

— Еге ж,— підхопив ктитор.— Назад рачки лізе, бо тягнув, тягнув до шляхти, як державець, а це вже ніби До отого Філаретового отрока заграє...

— Не кажіть так, товариство зацне!.. Сагайдачний по-своєму усе бачить, а ви — по-своєму,— заперечив кошовий і, затягнувшись люлькою, додав: — І всі, вважай, маєте рацію.

— Так, цій виправі може рівнятися хіба що Барабашева,— звернув у інше русло розмову господар.— До речі, і Домні оцій він тоді поміччю став... Паливоди покійного дочка вона, царство йому небесне,— перехрестився він.

— Воля Всевишнього у всім пребиваєт,— обізвався і панотець.— Дочку-цурку тобі господь послав, коли ти вже нареченого звіднайшов,— кинув він лукавим поглядом на господаря, в ус посміхнувшись.

— До нареченого ще як до неба, отче,— підхопив жарт Кривошапка,— а журитись тим і бідитись не завадить тепер уже...

— Ба, правда, мені говорила моя Катерина,— згадав щось кошовий.— Так ось що ми вчинимо, Шапко. Дитина вона наша, козацька, хоч і догадувалися ото, що циганська чи татарська. Ні в татарів, ні в циганів таких небесних очей не буває, а чорнота від бога... То, кажу, щоб тобі і Мотрі та й хлоп’яті за мешкання і рахуби не було і стало все до шмиги, то доведеться громадою ростити його... Не один, чей же, він отакий?! Чи як пан писар, Олекса, гадає? — подивився він запитливо на Семирозума.

— Коли за преданієм іти, то годилось би йому кожного кошового іменувати батьком, як іменують оті голоцюцьки, що на Січі нині,— кинувши хитрим оком в бік отця Данила, сказав писар, бгаючи в роті маківника.

— А панотець як мислить?

— Писано єсть: «Хто чадо бездомне в дом прийме і іже отцем земним йому буде, оному отець наш небесний вознагороду ниспошле»,— завчено процитував той, ніби з книги вичитав.— В граматиці слов’янів Мелетій конфірмово тако же пишеть об оном,— подивився він на ктитора, піднявши догори вказівця.

— То тепер, по всій партикуляції, маючи решпект товариства чільного, черга за вами, батьку, кошовий і куме, заступити Івасеві отця земного,— заокруглив розмову явно зацікавлено Кривошапко-Гунда.

— ...А просто говоривши, я йому віднині диспозитор і батько? — оглянув обважнілим поглядом присутніх кошовий.— А ти, паніматко, що думаєш?

— Та що ж?.. Воля громади — воля божа, гадаю,— несміливо погодилася Катря.

— Ну то хай же благословить бог пораду честиву, а мені пора, бо возближається свята канонічна година...— перехрестив стола панотець, стаючи на нетверді ноги.

— Та ви б же, гістоньки, ще підкріпилися на ніч,— спохопилася Мотря.— Хоч по малому пугарику випийте за рішенець!..

— Душа міру знає, та за рішенець можна й випити, бог не прогнівиться.— Присівши, отець Данило зміряв очима дзбанка.— Погани пили, прости господи, до семи корчаг, себто черпаків, і нам, праведним диспозиторам їхнім...— перехилив він пугаря не договоривши.

Ще чимало по тому во славу господа нашого і віри він благословляв хрестинні питва, оповідав про нікому незрозумілі ухвали семи вселенських зібрань, нарікав на рішенець Тридентського собору, що затвердив зверхність папи католикоса, перелічував і ще чотирнадцять соборів, не признаних православною