Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча 📚 - Українською

Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча" автора Стефан Цвейг. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 69
Перейти на сторінку:
і соціалістичних переконань. Буржуазні республіканці, ба навіть Робесп’єр, обережно відсували вбік соціалістичні, а часом і більшовицькі ідеї Марата про майнову рівність. Вони полюбляли дуже й дуже багато розводитись про свободу, чимало також і про братерство, та зовсім мало про рівність, тільки-но заходила мова про гроші та маєтності. Бабеф підібрав наполовину затоптані Маратові думки, оживив їх своїм подихом і, мов смоло­скип, поніс у робітничі квартали Парижа. І це полум’я могло раптом схопитися, за кілька годин пожерти ввесь Париж і країну, бо з часом народ збагнув зраду термідоріанців, що прагли скористатися з його пролетарської революції. Тепер за цим Ґракхом Бабефом став Фуше. На людях він з ним не показується під руку, зате потай намовляє підбурювати народ. Радить писати бунтівничі брошури й сам вичитує коректи. Бо тільки тоді, гадає Фуше, коли рушать робітники, коли знову з піками й барабанами виступлять передмістя, цей боязливий Конвент таки схаменеться. Республіку може врятувати тільки терор, страх і залякування, небезпечний правий ухил можна вирівняти, тільки зробивши потужний ривок уліво. І для такого сміливого й справді небезпечного ривка той порядний, чесний, довірливий та справедливий чоловік правив Фуше за досконале прикриття: за широкою пролетарською спиною можна добре сховатися. А Бабеф, гордовито звучи себе Ґракхом і народним трибуном, почувався вельми вшанованим: аякже, йому дораджує уславлений депутат Фуше. Це ж бо останній правдивий республіканець, гадає він, той, що й далі сидить на лавах «гори», той, що не злигався з jeunesse dorée[17] та армійськими постачальниками. Бабеф охоче дослухається до порад і, пханий у спину вправною рукою, починає нападати на Тальєна, термідоріанців та уряд.

Але тільки його, добросердого й прямолінійного, спро­мігся одурити Фуше. Уряд невдовзі впізнав ту руку, що заряджає проти нього рушницю, й на відкритому засіданні Тальєн звинуватив Фуше, що той стоїть за Бабефом. І, як завжди, Фуше мерщій зрікся свого спільника (точнісінько, як Шомета в якобінців, Коло в Ліоні): ні, він тільки побіжно знає Бабефа й засуджує його надмірності; одне слово, вкрай проворно відчахнувся. Зворотний удар знов улучає в того, хто стояв перед Фуше: Бабефа миттю заарештували й не гаючись розстріляли на подвір’ї якоїсь казарми (завжди за слова й політику Фуше розплачується кров’ю хтось інший).

Цей сміливий контрудар Фуше не вдався, він нічого не досяг, тільки привернув до себе увагу, а це було кеп­сько. Адже відразу живо пригадалися Ліон і зрошені кров’ю Бротійські луки. Знову — тепер уже з подвоєним завзяттям — реакція нацьковує на Фуше обвинувачів з провінцій, де він урядував. Ледве спекався звинувачень з Ліона, як уже подали скарги Невер і Кламсі. В Конвенті дедалі гучніше, дедалі галасливіше звинувачують Фуше в тероризмі. Він боронився хитро, завзято й не без успіху; навіть Тальєн, його супротивник, дав тепер собі клопіт стати на його захист, бо й сам налякався засилля реакції, почав думати і про власну голову. Але запізно: 22 термідора 1795 року, через рік і 12 днів після падіння Робесп’єра, по довгих дебатах проти Жозефа Фуше висунуто звинувачення в терори­стичних діях. А 23 термідора ухвалено заарештувати його. Як за Робесп’єром — Дантонова тінь, так тепер за Фуше погналася Робесп’єрова мара.


Та вже йде — і тямущий політик обчислив добре — термідор четвертого, а не третього року Республіки. 1793 року звинувачення — це вже наказ про арешт, арешт — уже смерть; увечері запроторюють до Консьєржері, вдень слухають справу, а пополудні вже їдеш на возі. Та 1794 року залізна рука Непідкупного вже не тримає вузди правосуддя, закони полагіднішали, і спритному можна видертися з їхніх лабет. І Фуше, що на нього вже стільки разів накидали смертне путо, не був би Фуше, якби не виплутався з отаких податливих тенет. Хитрощами, ходячи по задвірках, він досягає, що його арештують не зразу, що йому дадуть час на відповідь, на спростування й виправдання. А час тоді був усе. Тепер тільки залізти в пітьму — і про нього забудуть, принишкнути — хай решта собі галасує — і його не помітять! За славнозвісним рецептом Сієса, що всі роки терору просидів у Конвенті, й рота не розтуливши, а згодом, коли його питали, що він робив увесь той час, засміявшись, дав геніальну відповідь: «J’ai vécu», «Я жив», тепер і Фуше, як ото часом тварини, прикидається мертвим, щоб його не вбили. Тільки от зараз, короткої перехідної доби, не занапастити себе — і ти врятований. Бо тямущий зачуйвітер унюшив, що вся влада й сила цього Конвенту протримається щонайбільше кілька тижнів, кілька місяців.

Отже, Жозеф Фуше врятував життя, а тоді це було багато. Щоправда, саме тільки життя, позбувшись ім’я і становища, бо до нових Зборів його вже не обирають. Надаремні нелюдські зусилля, змарновано безмір шалу й хитрощів, відваги і зрад — тільки життя зосталося Фуше. Вже нема Жозефа Фуше з Нанта, народного депутата, нема вчителя ораторіанської школи, є тільки забутий і зневажений чоловік без посади, майна і значення — злиденна тінь, закутана в пітьму.

Три роки у Франції ніхто й не згадує про Фуше.

Розділ IV. Міністр директорії і консульства
1799—1802 pp.

Чи склав хто-небудь гімн про вигнання, про ту даровану долею творчу могуть, що звеличує людину в час падіння, коли в цупких лещатах самотності вона набирається переродженої й оновленої духовної сили? Митці завжди лише кляли вигнання як очевидну перешкоду в зростанні, безвартісний проміжок, прикру паузу. Проте ритм природи вимагає таких примусових цезур. Бо життя до останку знає лише той, хто пізнав глибини, і аж тоді людина здобуде щонайбільшу поривну силу, коли її відкинуть назад.

Таку тимчасову вимушену самотність творчий геній використовує насамперед для того, щоб із глибин відчаю, з далечіні відкинутості оцінити височінь та обрії свого справжнього покликання. Всі найзначніші провісники людства пройшли через вигнання, творці світових релі­гій — Христос,

1 ... 22 23 24 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"