Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спокута 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута"

962
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 108
Перейти на сторінку:
на дев’ять днів? – запитала Катря.

– Я не зможу. Дуже багато роботи, а в наш час втратити робоче місце – сама розумієш.

– Розумію, – покірно згодилася Катря.

Федір приїхав тоді, коли й обіцяв. Катря копала на городі картоплю. Вона побачила, як він зайшов на обійстя своїх батьків. Згодом Федько вийшов на свій город і через огорожу сказав Катрі:

– Вийди до берега. Треба побалакати.

Щось холодне, чуже й незнайоме було в його голосі, і в Катрі затремтіли коліна та руки, бо вона передчувала щось недобре. Швидко побігла в садок, кинула там лопату, наспіх вимила руки в умивальнику, витерла їх фартушком. Поправляючи долонями волосся, Катря аж побігла до річки.

Федір стояв у білій футболці та джинсах у тіні великої верби і жбурляв камінці у воду.

– Привіт! – підбігла до нього Катря і хотіла обійняти за шию, але він зупинив її порухом руки.

«Не думай про лихе, – важко дихаючи, намагалася заспокоїти себе, – то воно й минеться».

Вона пильно подивилася у вічі коханого. Вони були незвично порожні.

– Щось трапилось? – запитала насторожено.

– Ми… Я… Ми повинні розлучитися.

Ці слова прозвучали як грім серед ясного дня.

– Що? Що зробити? Розлучитися? – розгублено перепитала Катря, усе ще не вірячи в те, що почула. – Цебто як?

– Розлучитися – це значить, що ми не будемо разом.

– Розлучитися, – сумною луною повторила вона, ніби перебуваючи в якомусь страхітливому сні.

– Давай це зробимо мирно, по-людськи, щоб не було потім соромно ні тобі, ні мені, – сказав Федько, ховаючи очі.

Деякий час Катря відчужено дивилася на сонячні блискітки, що віддзеркалювалися у воді, намагаючись збагнути зміст фатальних слів. Вона розуміла, що зараз втрачає людину, поруч з якою готова була пройти весь життєвий шлях, якій могла у хвилини щастя або душевного занепокоєння розкрити всю себе, людину, якій віддала, не вагаючись, свою цнотливість.

– Ти забув, що в нас є плід нашого кохання? – запитала чужим, незнайомим голосом.

– Я буду сплачувати аліменти, – відповів сухо.

І тут Катря зрозуміла, що треба щось робити, зараз, негайно й швидко, щоб урятувати їхнє кохання. Вона схопила Федька за руки, ловлячи своїми прекрасними, зволоженими очима його тікаючий погляд.

– Любий! Коханий! Мій єдиний, – пристрасно, палко та швидко почала жінка. – Ти кажеш зараз не те, що думаєш. Подивись на мене, прошу тебе! Я твоя Катря, лише твоя, навіки, назавжди! Пам’ятаєш, як ти вперше освідчився мені в коханні? Ти обіцяв бути завжди зі мною, кохати мене вічно… Ти й зараз мене кохаєш. Чи не так? Скажи, що ти пожартував, – вона шарпнула Федька за рукави, намагаючись повернути його до себе обличчям. – Це був невдалий жарт. Так, любий?

Федір спіймав її руки, відвів від себе.

– Я не жартую.

– Ні! Це неможливо! Ущипніть мене, бо я, здається, сплю!

– Усе! – гримнув Федір. – Досить! Мені набридла ця комедія!

– Ти… ти покохав іншу? – спитала Катря, дивлячись на незвично холодне обличчя коханого.

– Якщо це тобі так цікаво, то так, – сказав байдуже, ніби йшла розмова про погоду.

– І… хто ж вона? – глухо запитала вона.

– Звичайна жінка, у якої присутній здоровий глузд, на відміну від тебе.

– А в мене відсутній?

– Так! Відсутній! Вона не живе в дідових казках, а реально дивиться на життя і сприймає його таким, як воно є! – зло кинув Федір.

– Яке ж воно насправді, це життя?

– Таке, що за нього треба боротися в цей скрутний час, чіплятися зубами та нігтями, дряпатися нагору, щоб вижити й не впасти на дно. Бо інші пройдуть по тобі брудними ногами й не помітять, що ти волаєш про допомогу!

– Ви тепер удвох будете шкрябатися нагору? – скептично запитала.

Але Федір не помітив іронії в її голосі.

– Так! Уяви собі, удвох! Ми організовуємо сумісний кооператив із пошиття взуття. І будемо на горі, а не внизу.

– А я залишуся під ногами?

– Можливо. Бо ти уявила себе лісовою Мавкою і крім дерев та річки нічого не бачиш! Ти не знаєш, який жорстокий цей світ. Він не шкодує ні Русалок, ні Мавок – нікого! Якби ти залишилася сам на сам із реальністю, без мене, без батьків, то вона одразу б тебе зжерла! Поглинула! Ковтнула, як лелека жабу!

– Любий, – спокійно промовила Катря. – Ти говориш жахливі речі. Ти мене лякаєш.

– Я не любий, – різко обірвав Федір. – А якщо і любий, то не твій. І взагалі, я прийшов поговорити з тобою не про сенс життя, а про розлучення.

– Ти хочеш розлучитися зі мною, щоби бути з нею?

– Так! Так! І ще раз так!

– Я… Я не розумію чому. Нещодавно ми були разом, нам було добре, і ти клявся у вічному коханні. Що могло трапитися? Так не буває. Ні, так не буває.

– Як, Катрю? Що не буває? Буває! Сьогодні сонце, а завтра хмари. Буває і так.

1 ... 22 23 24 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"