Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

історію племінного звичаю, за яким, як у всіх подібних племенах, чоловіки забирають хлопця на ініціяцію. Але в цьому випадку мати хлопчика, коли той повертається, вдає, що не знає його. Вона просить представити її «юнакові». Це прекрасна ілюстрація того, як мати може допомагати хлопцеві перейти у світ батька. Якщо вона цього не зробить, згодом його життя стане дуже безладним — особливо, в шлюбі. Це пояснюємо тим, що в хлопця виробляється зв’язок з матір’ю, який можна назвати емоційним інцестом. Його відданість буде розщеплена. Саме тому Писання говорить: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2, 24, курсив мій).

Інколи, коли мати не відходить, хлопець сам нестямно намагатиметься відірватися від неї. Зазвичай таке стається в підліткові роки і часто провокує негарну поведінку, лайливі слова з уст юнака. Мама відчуває, що її відкинули, а син почувається винним, але він знає, що повинен відірватися. Так було в мене. Відтоді мої стосунки з моєю мамою ніколи не налагодились. Я помітив, що дуже багато чоловіків ображені на своїх матерів, але не можуть пояснити причини. Вони просто знають, що не можуть перебувати близько біля них, рідко до них телефонують. Як зізнався мій друг Дейв: «Я не терплю телефонувати своїй мамі. Вона завжди говорить щось на кшталт: так приємно почути твій голосочок. Та ж мені двадцять п’ять, а вона й далі хоче називати мене своїм ягнятком». Якимось чином юнак відчуває, що його близькість з мамою загрожує його чоловічій подорожі, начебто може відтягнути його назад. Це ірраціональний страх, але він доводить, що в його переході відсутні два важливі елементи: мама не відпустила сина, а тато не забрав його.

Мамину невдачу може перекрити батькова дія. Повернімося до розповіді про скелелазіння. Згадаймо Семові слова: «Ти справді думаєш, що там угорі я був бійцем?». Він не запитав: «Ти думаєш, я був приємним хлопчиком?» Він розпитував про свою силу, про небезпечну спроможність виходити переможцем. Перехід хлопчика до зрілості включає багато таких моментів. Батько мусить організовувати їх, підштовхнути хлопця, спостерігати за ним, адже в сина можуть виникнути запитання. Тоді батькові слід промовляти до синового серця: «Так, ти можеш. Тобі це під силу». І саме тому найглибшої рани завжди завдає батько. Як каже Б’юхнер: «Якщо незнайомці і незнайомі місця можуть похитнути світ дітей, то люди, яких вони знають і люблять найбільше, вихоплять його з-під них, мов стілець».

РАНА, ЗАВДАНА БАТЬКОМ

Дейв пам’ятає той день, коли отримав душевну рану. Його батьки сварилися на кухні, і тато обзивав маму. Дейв став на бік мами, і тато вибухнув. «Я не пригадую усього сказаного, — згадує Дейв, — але пам’ятаю його останні слова: “Ти такий мамин синок”, - крикнув він на мене і вийшов». Можливо, якби Дейв мав міцні стосунки зі своїм татом, образа була б не такою, зціленою словами любови. Але удар був завданий після кількох років їхньої віддаленості один від одного. Через зайнятість батько Дейва зрідка бував удома і мало часу проводив зі сином. Окрім того, Дейв відчував, що батько ним постійно незадоволений. Він не був зірковим спортсменом, а це, як він знав, високо цінував би батько. Він мав духовний голод і часто відвідував церкву, в чому батько не бачив ніякої цінності. І ті його слова тепер впали на сина, як останній удар, смертельний вирок.

Лін Пейн говорить, що коли стосунки батька і сина нормальні, «тихе дерево чоловічої сили в батька оберігає і живить тендітний пагінець мужності його сина». Батько Дейва взяв сокиру і завдав найважчого удару по цьому деревцю. Як мені хотілося б, щоби таке траплялося якомога рідше, але мені щиро жаль вам казати, що я чув багато подібних історій. Ось юнак Чарльз, який любив грати на піаніно, а його батько і брати були спортсменами. Одного разу, повернувшись зі спортзалу, вони застали Чарльза за інструментом і почали зневажливо глузувати: «Ти такий тюхтій».

Чоловік віку мого батька розповідав про своє дитинство. Були важкі часи, і його батько-алкоголік, часто безробітний, найняв п’ятирічного сина на роботу до сусідньої ферми. Одного разу, коли хлопець був у полі, під’їхала батькова машина; хлопчик не бачив тата вже кілька тижнів і побіг йому назустріч. Та не встиг він добігти, як батько схопив чек із синовою платнею і, помітивши сина, скочив у машину та помчався геть.

Якщо тато агресивний, то запитання хлопця: «Чи мені це під силу? Чи я чоловік, тату?» отримує руйнівну відповідь: «Ні, ти мамин синочок, ідіот, тюхтій, чайка». Це формує життя чоловіка. Рани, завдані словами, подібні до заряду гвинтівки, випаленого в груди. Невимовним злом може стати фізичне, сексуальне чи словесне насильство, яке триває роками. Без певної допомоги багато чоловіків ніколи не видужають. Насильницькі рани завжди є очевидні. Пасивні рани не такі; вони злоякісні, мов ракова пухлина. Через те що вони ледь вловимі, їх рідко коли розпізнають як рани, і тому їх насправді набагато важче зцілити.

Мій батько багато в чому був добрим чоловіком. Він показав мені Захід, навчив рибалили і ночувати просто неба. Я досі пам’ятаю ті канапки зі смаженими яйцями, які він робив нам на сніданок. Щоліта я працював на дідовій фермі, і ми разом із батьком побачили велику частину Заходу по дорозі від Південної Каліфорнії до Орегону, проїжджали на риболовлю через штати Айдахо і Монтану. Але подібно до багатьох чоловіків його покоління, мій батько ніколи не розв’язував проблем своїх власних ран і коли його життя покотилося вниз, вдався до пияцтва. Тоді мені було одинадцять чи дванадцять років — вирішальний вік для хлопця, вік, коли серйозно починає виринати це питання. Тоді коли я починав спрагло запитувати себе, що означає бути чоловіком і чи мені це до снаги, батько відійшов від мене, замовк. У задньому дворі, біля гаража, у нього була майстерня, і він сидів там годинам, читаючи на самоті, розв’язуючи кросворди