Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сигнали з Всесвіту 📚 - Українською

Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сигнали з Всесвіту" автора Володимир Бабула. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 71
Перейти на сторінку:
збиратись у прозорі кульки.

Северсон звернув увагу на одну з новоутворених кульок. Здавалось, вона зависла посеред розчину, але її нутрощі швидко змінювались. В загадковому тільці почали з’ являтись маленькі зернятка; зовнішня оболонка розтягувалась і наморщувалась; кулька виростала, збільшувалась, розтягнулась у вісімку — і поділилась навпіл.

Тільки тепер Северсон збагнув, що відбувалось у нього перед очима: з неоднорідної драглистої речовини в розчині утворювались живі клітини, які потім починали ділитись.

Він замислився.

«Omnis cellula a cellula!» — «Кожна клітина з клітини!» — згадав він улюблений вираз старого викладача біології.

Ні, вчитель був явно неправий: у резервуарі клітини виникають зовсім не з клітин. То невже ж люди навчились створювати життя з мертвої матерії?! А може, в апараті відбувається щось зовсім інше?..

Северсон відірвав очі від окулярів і злякано озирнувся. Він так поринув у спостереження, що навіть забув, чому, власне, тут опинився. Зараз йому здалось, що хтось зайшов до кімнати й дивиться на нього.

Але в приміщенні не було нікого. Безлюдною була й сусідня зала.

Северсон затримався на хвилинку біля великої скляної призми, зацікавившись її складною будовою. Йому навіть і на думку не спадало, що саме тут у нього почало битись серце і що в такому ж термостаті недалеко звідси маленька бульбашка повітря вбила неандертальця, який уже почав був повертатись до життя.

Незвичайність цього оточення не збуджувала, а пригнічувала Северсона, нагадувала йому про непевність його власного становища в незнайомому світі. Похмурих думок не вдавалось позбутись; вони викликали в серці болісну тугу.

Гнаний бажанням зустрітись хоч з ким-небудь, Северсон, уже не роздивляючись навколо, швидко йшов анфіладою лабораторних приміщень і зупинився аж тоді, коли зачув голоси.

Він зазирнув у щілину напіводчинених дверей. Перед ним була велика, яскраво освітлена, майже порожня зала. Понад її стінами стояло кілька скляних шаф з апаратами, а посередині — операційний стіл, оточений групою лікарів з масками на обличчях. Двоє з них сиділи біля приладів і уважно стежили за екранами, на яких через однакові проміжки часу перебігали яскраво-зелені химерні лінії.

Серце працює нормально… — пролунав голос Наташі Орлової.

Температура?.. — запитав академік Тарабкін.

Тридцять вісім і три…

Ну й завдав нам клопоту цей хлопчина! — зітхнув хтось з полегкістю. — Теж мені винахідник: братися до отакого досліду!

А хіба ми з вами були не такі? — засміявся Тарабкін. — Ну, нічого: все гаразд. Серце витримало, опіки загояться… Ось що, друзі: йдіть-но відпочивати. Зі мною біля пацієнта лишиться тільки Наташа. О четвертій ранку нас змінять Роберт та Андрій.

Замість вас лишусь я, товаришу академік. Ви не спали минулої ночі! — промовив один з лікарів.

Я вже звик, та й спати мені треба менше, аніж вам, молодим, — заперечив Тарабкін. — Ідіть відпочивайте спокійно!

Почувши це, Северсон швиденько сховався за апаратами, щоб його хтось не помітив. Але його побоювання були марними: лікарі, мабуть, вийшли іншими дверима.

Довгий час тривала пауза, а потім Тарабкін запитав:

Чому ви сьогодні така мовчазна, Наташо?

Мовчазна?.. Та ні, я просто замислилась. Власне, пригадала Северсона. Він, певно, спить зараз мертвим сном. Та це й не дивно. Нещодавно він знайомився з новим життям тільки з допомогою телевізора, а тепер вступив у нього самостійно. Хотіла б я знати, як впливає на нього все побачене й почуте, але він такий небалакучий..

Як і кожен мешканець Півночі… - сказав Тарабкін. — Не сподівайтесь, що він одразу ж буде торжествувати. Поки що він тільки глядач, навіть коли обмацує все власними руками. І я побоююсь, що у нове життя він вступив надто рішуче.

Чому ви так гадаєте?

Світ за ці роки дуже змінився, Наташо. Ми до цього звикали поступово, а він потрапив у майбутнє несподівано, бачить тільки зовнішній бік речей, а вглиб — не зазирнув. Він не знає сенсу того, що діється навколо; ще не розуміє, що техніка, яка приголомшила його, не кумир для нас, а слуга. Пригадайте, що він говорив вам на електростанції. Боявся, що не зуміє проіснувати; що його ніхто не візьме на роботу, бо він не знає нових машин… Ми повинні розвіяти оцей його страх, допомогти людині відчути впевненість у власних силах… Як це зробити — не знаю…

Ще помовчали. Потім Наташа запитала нерішуче:

А може, слід подивитись, як він там?

Так, так, Наташо, біжіть… — погодився Тарабкін.

Для Северсона настала мить, коли далі зволікати вже не можна було. Він підійшов до дверей, постукав.

Зайдіть! — сказав Тарабкін. — О, це ви?.. Яким вітром?! Ми щойно саме розмовляли про вас, і Наташа пішла поглянути, як вам спиться…

А її не можна повернути? — стурбувався Северсон. — Вона злякається, якщо не знайде мене в кімнаті.

Ні, ні. Вона подумає, що ви все ще гостюєте у Зайцевих… Але що з вами? У вас дуже поганий вигляд…

Я прийшов попросити… хотів вас попросити… — збентежений Северсон не міг підшукати потрібних слів. — Не гнівайтесь, що я турбую вас вночі… Не вважайте це за невдячність: мені подобається у вас, але…

…Але вітчизна лишається вітчизною, чи не так? — посміхнувся Тарабкін. — Догадуюсь, що ви хотіли сказати мені саме це. Ну, що ж — я збирався відвідати вас завтра вранці і повідомити, що лікування закінчилось раніше, аніж ми гадали. І в цьому нам дуже допомогли ви самі. Ви — стійкий хлопчина… Розлучаюсь з вами неохоче — адже ви таки трошки мій син. Але що ж удієш: «Додому, додому

1 ... 22 23 24 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сигнали з Всесвіту», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сигнали з Всесвіту"