Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сини Великої Ведмедиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

595
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини Великої Ведмедиці" автора Лізелотта Вельскопф-Генріх. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 159
Перейти на сторінку:
«МОЇ ОЧІ БАЧАТЬ БУРИХ БІЗОНІВ…»

З провіантом, боєприпасами і поповненням повернувся Роуч у спалений форт. Того ж самого ранку Тобіас з листами до Відпочиваючого Бізона і Токай-іхто, написаними літерами й ієрогліфами, вирушив у дорогу. Не попрощавшись, залишив він форт. Переїхав брід, пустив свого рябого галопом і скоро зник з очей всього гарнізону.

Мустанг розвідника йшов хутко. Він форкав і пирхав, бо скакати на світанку по росяній прерії було насолодою і для людини, і для тварини. Тільки вітер злегенька погойдував квіти і трави. Маленькі лугові собачки із скавчанням зникали у своїх норах, здалека з цікавістю дивилась на вершника антилопа. Нахилившись вперед, Тобіас припав до свого мустанга. Повід був попущений: за індійським звичаєм, ним користувались лише для того, щоб спиняти тварину, а правили конем, натискуючи на нього стегнами. Час від часу Тобіас пускав коня ступою, щоб дати йому відсапатись. Та й самому вершникові без стремен рись не приносила особливого задоволення.

Опівдні розвідник зробив привал. Навкруги панувала глибока тиша, жоден підозрілий звук не порушував її. Тобіас відкрив сумку з харчами і почав їсти.

За цілий день він їв зараз вперше і востаннє. Як і всі індійці, Тобіас вважав, що тільки жінкам личить їсти більше одного разу на добу. Попоївши, він запалив люльку і знову почав обмірковувати свої наміри. За порадою Червоного Лиса, він одержав від Сміта наказ дістатися до Чорних гір і пошукати там Відпочиваючого Бізона і Токай-іхто. У Тобіаса не питали його згоди, а він мовчав і нишком думав про своє. Червоний Лис не така людина, якій можна довіряти; Тобіас був переконаний, що за його порадами крилися якісь підступні заміри, і потай стежив за рудоволосим, коли той залишив форт. Спочатку Червоний Лис поскакав на північний схід, а потім, гадаючи, що за ним ніхто не стежить, переплив на своєму рябому назад на південний берег річки і повернув на південний захід. Він щось замишляв. Тобіас чув розмову між Червоним Лисом і Адамсом. Що там за торгівлю затіває цей янкі? Не звіряючись на поради Червоного Лиса, Тобіас вирішив робити те, що сам вважав за доцільне.

Звідки ж йому знати, де зараз вожді, яких йому Треба знайти, — адже прерії широкі, а мустанги прудкі. Скоріше можна здогадатись, де табір жінок і дітей. Ведмеже братство, на чолі якого тепер стоїть Токай-іхто, лише один людський вік тому відокремилось од більшої племінної парості тетон-оглала. Кілька родин пішли з своїми наметами за сміливим Маттотаупою і дуже старим впливовим жерцем-чаклуном і відтоді утворили свою власну невеличку групу, що відкололась од великого союзу племен. Їх мисливські угіддя простягались не дуже далеко від форту, в районі верхнього плато. Тобіас знав, що Ведмеже братство взимку шукає захисту в лісах передгір'я, а перший літній табір розбиває біля Кінського потоку — Horse-Creek[4], який протікав по суворому плоскогір'ю на віддалі трьох днів верхової їзди від форту. Раптова поява Токай-іхто і його воїнів цілком збігалася з припущеннями Тобіаса про місце розташування табору. Тобіас вирішив їхати до Кінського потоку і повернув на південний захід. Це був той самий напрям, у якому потай вирушив Червоний Лис.

Розвідник їхав, аж поки зовсім стемніло і на небі замиготіли зірки. Тоді він дозволив собі й своєму рябому заслужений відпочинок. Ніч була холодна. Тварина лягла на землю; Тобіас завернувся в ковдру і заснув, прихилившись до шиї коня. Біля ніг він розклав невеличке багаття, щоб відганяти вовків. А коли, воно й приверне увагу розвідників-дакотів — це не біда. Тобіаса захищало біле вовче хутро — його парламентерський прапор. А що він, як вісник миру, мав при собі зброю, нікого не могло здивувати, бо зброя потрібна йому для полювання, коли вийдуть харчі, і для захисту від ведмедів та вовків.

Після спокійного сну Тобіас ще до схід сонця рушив далі. Цього і наступного дня він без усяких перешкод продовжував свою подорож. Опівдні третього дня він уже був, за його підрахунками, на відстані кількох годин їзди від середньої течії Кінського потоку. На заході вже помітно наблизились обриси великих Скелястих гір. Тобіас знаходився тепер на кордоні володінь кількох племен. Тут полювали шайєни, дакоти і їхні споконвічні вороги — плем'я пані. В цих місцях слід бути обережним.

Тобіас ще раз оглянув навколишню місцевість. З височини йому видно було рівну долину, яка, перетинаючи пагористе плоскогір'я, тяглася на північ і на південь. Долиною протікав маленький струмок, що, певно, тільки в цю сприятливу пору року наповнювався водою. На дні долини Тобіас помітив сліди, які відразу привернули його увагу. Трохи далі трава була потолочена і з'їдена, піщаний грунт збитий. Розвідник пустив коня і, ховаючись за прикриттям, обережно під'їхав ближче до слідів. Тут він побачив великий табун бізонів, що, спокійно скубучи траву, мандрували уздовж струмка з півночі на південь старим шляхом бізонів. Навколо видно було безліч слідів. Тут, певно, пройшло не менш як тисяча бізонів. Відтоді, як у прерії з'явилися поселення і почалося будівництво залізниць, яке порушило мандрування бізонів, що колись без жодних перешкод ішли з Канади до Мексіки, на такий табун можна було натрапити дуже рідко.

Тобіас пильно подивився на північ. Там дно долини здавалося жовто-бурим, воно ніби рухалось, нагадуючи безперервною лавиною тіл хвилясте море. Окремі тварини вирізнялися серед суцільної бурої маси: високий загривок, темна грива, в якій майже ховалися роги. Наче віддалені перекати грому, розлягався рев, що ним тварини вітали одна одну. Самці і самиці, крім періоду тічки, звичайно паслися окремо. Перед очима вершника був саме табун самців. Після суворої зими тварини були худі, але на них ще було цінне зимове хутро. Тобіас поскакав до великої калюжі, в якій качалися бізони. У бізонячий купелі він побачив обриси спини велетенського бика. Ну й спина! Розвідник з неприємним почуттям пригадав, як три роки тому в нього була сутичка з бізоном, що поламав йому ребра. Але той бізон, який його так нещадно покалічив, здавався карликом у порівнянні з биком, що з насолодою борсався в калюжі. У Тобіаса вихопився тихий посвист поваги і задоволення. Риси його

1 ... 22 23 24 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини Великої Ведмедиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини Великої Ведмедиці"