Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Капітани піску. Габрієла 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітани піску. Габрієла" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 252
Перейти на сторінку:
почав приставати корабель, Жоан де Адам підвівся.

— Зараз нам треба йти вантажити цього голландця. Корабель загудів і почав маневрувати, щоб пристати до причалу. На причалі колом стояли докери, вдивляючись у великий корабель. Педро Куля дивився на них з любов'ю. Його батько був одним із них і загинув, захищаючи їх. Проходили чоловіки — білі, мулати, негри, багато негрів. Вони йшли наповнювати черево корабля мішками какао, ящиками тютюну, цукру, всіх продуктів штату Баїя, які зараз поїдуть у далекі краї, де люди, такі ж, як і вони, тільки високі й світлошкірі, вивантажать з корабля товар, випорожнять його черево. Батько Педро був одним з них. Зараз він це знає. Для них його батько промовляв, залазячи на бочку, яку швиденько прикочували на місце збіговиська докерів, за них він бився, а потім дістав кулю, коли проти докерів вислали кінну поліцію. Отже, саме тут, де він сидить зараз, текла кров його батька. Педро Куля подивився на землю, нині покриту асфальтом.

Отже, під тим асфальтом є кров, яка витекла з тіла його батька. І тому він, коли б тільки захотів, дістане собі роботу на доках, серед цих людей, місце, яке залишив для нього батько. Він повинен буде також носити вантажі… Це суворе життя з шістдесятикілограмовими мішками на спині. Але відтак він матиме змогу теж страйкувати, як і його батько і Жоан де Адам, битися з поліцією і вмерти за права цих людей. Так він помститься за свого батька і допоможе цим людям вибороти свої права. Педро Куля, щоправда, дуже невиразно уявляв собі, що воно таке. Але коли бачив себе під час страйку, бачив себе у бійці, його очі й уста всміхалися.

Гульвіса, який запихався вже третьою помаранчею, перебив його мрії:

— Думаєш про ту смерть, що сталася так давно, братику?

Стара негритянка дивилась на Педро Кулю з любов'ю.

— Обличчя у нього батькове. Якби не цей шрам на щоці, здавалось би, що бачиш Раймундо. Тільки волосся в нього материне, хвилясте. Але ж Раймундо був гарний мужчина…

Гульвіса всміхнувся сам до себе. Запитав, скільки він винен, і заплатив старій двісті рейсів. Потім подивився ще раз на негритянку і запитав:

— А в тебе немає дочки, тітко?

— А навіщо тобі про це знати, нечемо? Гульвіса зареготав.

— Та хотів би з нею ближче познайомитися..! Негритянка замахнулась на нього, а Гульвіса швидко

ухилився.

— Якби й мала я дочку, то була б вона не для тебе, ти, волоцюжко!

А тоді згадала:

— Ти йтимеш сьогодні до Гантоїса? Там сьогодні буде кандомбле. Танці будуть. Сьогодні ж свято Омолу.

— Там можна попоїсти? Буде щось смачне?

— Авжеж… — Вона подивилася на Педро Кулю. — Чого б тобі не піти, хоч ти й білий? Омолу — свята не лише для негрів. Це свята всіх бідних.

Гульвіса підняв руку, ніби вітаючись, при згадці про Омолу, богиню злидарів. Вечоріло. Хтось купив кокосовий горіх. Раптом засвітилися вогні. Негритянка підвелась, і Гульвіса допоміг їй поставити решту неспроданого товару на голову. Вдалині показався Тичка з Божим Улюбленцем. Педро Куля ще раз поглянув на чоловіків, які у доках зносили вантажі на голландський корабель. На широких спинах негрів і метисів блищали краплі поту. Мускулисті тіла гнулися під вантажем. Глухо скрипіли підйомні крани… Боротися за права… Одного дня чоловік, такий, як Жоан де Адам, міг би розповісти підліткам у доках порту його історію так, як сьогодні розповіли йому про його батька. Очі Педро гарячково блищали в нічній темряві, яка спускалась на землю.

Хлопці допомогли Божому Улюбленцеві вивантажити зловлену рибу з човна. Улов був чималий. Сьогодні йому допомогла Єманжа. Торговець, що мав на базарі рибну крамничку, купив усю виловлену рибу. Потім гуртом пішли повечеряти до невеличкого ресторану поблизу. Тичка йшов на побачення з падре Жозе Педро, який учив його читати й писати. Зупинився на мить біля складу, щоб узяти коробочку з перами, які купив ще вранці у крамниці з канцелярськими товарами. Педро Куля, Гульвіса та Божий Улюбленець пішли на кандомбле в Гантоїс, де об'явилась Омолу в червоних шатах і піснею сповістила своїм бідним дітям, що скоро скінчаться злидні, що вона пошле віспу в домівки багатіїв, а бідні віднині будуть ситі й щасливі. Бубни грали до пізньої ночі на честь богині Омолу. Вона оголосила всім, що наближається день відплати за кривди бідняків. Негритянки танцювали, а чоловіки пили й розважались. День відплати настане!

Педро Куля самотньо йшов вуличками міста, бо Гульвіса подався танцювати, як і Божий Улюбленець, уже на цілу ніч. Він спускався сходами, що вели в Нижнє місто. Почував себе зараз так, ніби якийсь тягар лежав у нього на серці, ніби його викривили зсередини, вигнули. Він ішов і розмірковував про надвечірню розмову з Жоаном де Адамом, розмову, яка сповнила його радістю, бо він довідався, що його батько був людиною поважною і непересічною. До цього ніколи не доводилось Педро Кулі ні з ким порозмовляти про свого батька, довідатись, як він помер. Та й потім на макумбі у Гантоїсі Омолу в червоному вбранні оголосила, що настане день, скоро настане день відплати за всі поневіряння бідних. Все це лягло на серце Педро Кулі, ніби оті шістдесятикілограмові мішки на спини вантажників.

Спустившись сходами вниз, Педро Куля попрямував вуличкою на пляж, охоплений бажанням добратися швидше до складів і влягтися спати. Якесь цуценя загарчало на нього з кутка, побоюючись, що він забиратиме в нього кістку, яку воно гризло. В кінці вулиці він помітив силует. Схоже, що то була жінка, яка дуже поспішала кудись. Педро швидко попрямував за жінкою, що саме виходила на пляж. Пісок шурхотів під ногами, і жінка швидко почула, що її переслідують. Педро Куля міг зараз краще її роздивитися, коли вона проходила під ліхтарями — це була юна негритяночка років п'ятнадцяти, як і він. Вона поспішала, йшла,

1 ... 22 23 24 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітани піску. Габрієла"