Читати книгу - "Беззаперечна правда"

Я не лише переглядав старі бійцівські фільми, а й ковтав усе, що лише міг знайти з книг про великих бійців. Незабаром після того, як я переїхав до Каса, я, читаючи енциклопедію боксу, почав сміятися з чемпіона, який, отримавши свій титул, зміг утримати його тільки рік. Кас звів на мене свій холодний пронизливий погляд і сказав: «Один рік у титулі чемпіона вартий більше, ніж ціле життя безвісності».

Вивчаючи життя великих боксерів минулого, я побачив у них багато спільного з філософією, яку проповідував Кас. Усі вони були підступними шибздиками. Демпсі, Міккі Уокер, навіть Джо Луїс були підступними, хоча Луїс і був інтровертом. Я привчив себе бути злим. Коли я ходив до школи, то огризався на всіх підряд. Глибоко в душі я знав, що повинен бути таким, бо якщо я зазнаю невдачі, Кас позбудеться мене, і я помру з голоду.

Кас дав мені почитати книгу під назвою «Уас дав мені». Я не міг відірватися від неї. Я дізнався з неї, як бійці справлялися зі своїми емоціями, як вони готувалися до боїв. Ця книга дала мені надзвичайно глибоке розуміння людської психології. Що мене вразило, так це те, як старанно працювали бійці старої школи і як вони голодували. Я читав, що Джон Л. Салліван пробігав на своїх тренуваннях по п’ять миль, а потім повертався ці п’ять миль пішки і проводив двадцять раундів спарингу. Еззард Чарльз розповідав, що він пробігав за день лише три‒чотири милі й боксував по шість раундів. Я подумав, чорт забирай, Салліван 1880-ми роками тренувався стараніше, ніж цей хлопець 1950-ми. Отже, я став проходити по милі перед тренуваннями в залі, йшов на свій спаринг, а потім повертався додому. Я почав наслідувати хлопців старої школи, адже вони видавалися мені такими крутими. І у них були довгі кар’єри.

Я зводив Каса з розуму, постійно розпитуючи його про цих старих бійців. Я знаю, що він любив поговорити про бокс, але іноді, здається мені, я був аж занадто старанним і набридливим. Я читав усі книги Каса про бокс, тому, коли ми сідали за обідній стіл і Кас починав розповідати іншим хлопцям про історію боксу, і якесь ім’я або дата раптом вислизали з його пам’яті, так що він переривався і не міг продовжити думку, я закінчував його речення за нього.

«Цей хлопець знає все, – казав він. – Він поводиться так, ніби був там». Я серйозно ставився до історії боксу, адже я міг навчитися незліченній кількості речей у старих бійців. Що я повинен зробити, щоб стати таким, як цей хлопець? Які навички та знання у нього були? Кас розповідав мені, якими лютими й несамовитими вони були поза рингом, і як вони, щойно ступивши на ринг, ставали розслабленими та спокійними. Я дуже хвилювався, слухаючи, як він говорить про цих хлопців, відчуваючи, як високо він їх цінує. Мені так хотілось, щоб і про мене колись так заговорили. Я хотів стати частиною цього світу. Я дивився бої боксерів по телевізору і помічав їх скривлені обличчя, коли вони наносили удари одне одному, дивився на їх пошрамовані тіла і… я бажав собі таке саме обличчя і таке ж тіло.

Ми говорили про всіх тих великих людей. Я закохався в Джека Джонсона. Що то за сміливий хлопець! Він був першим чорним хлопцем, що мав визнання. І мені пасувала його зверхність. Якось його зупинили за перевищення швидкості й поліціянт виписав йому штраф у 10 доларів, він же натомість дав двадцятку і сказав: «Чому б вам не взяти цю двадцятку, я збираюся невдовзі їхати тим же шляхом назад».

Він був майстром маніпуляцій. На тренуваннях він перед тим, як надіти шорти, обмотував свій пеніс, щоб той виглядав більше і викликав у білих хлопців комплекс неповноцінності. Він принижував своїх супротивників під час боїв. Він був майстром нариватися. «Я дам тобі десять тисяч доларів, якщо ти розіб’єш мені губу», – говорив він. Він насміхався в обличчя своїм супротивникам під час бою, розмовляв зі своєю білою дружиною і говорив їй, як сильно він її любить, доки вибивав кишки з хлопця, з яким боровся. Він був хлопцем, з яким я б із задоволенням потусувався. Він говорив на декількох мовах і бував на вечірках із королівськими сім’ями Росії та Англії. Демпсі був першим чемпіоном на мільйон доларів. Він привніс в бокс шоу-бізнес і гламур. Я рівнявся на нього, тому що він був дуже невпевненим у собі хлопцем, він завжди боявся, але завжди пересилював ці почуття, щоб досягти своїх цілей.

Касу найбільше подобався Генрі Армстронг. Він постійно атакував своїх супротивників і вимотував їх. «Постійна атака, жодного розслаблення, – говорив мені Кас. – Рухати головою і дбати про гарний захист – ось що робив би Армстронг. Зломи волю противника, знищ його дух, зроби так, щоб усі його дії були марними».

Щоб усі його дії стали марними? Ось так. А потім Кас пильно дивився на мене.

«Якщо ти слухатимешся мене, то правитимеш із богами. Диви, як ти зацікавився всіма цими старими бійцями і як говориш про них постійно. До того часу, як ти станеш чемпіоном, звісно, якщо ти слухатимешся мене, люди будуть знати про цих хлопців тільки тому, що ти будеш говорити про них. Ти перевершиш їх усіх. Ти змусиш їх забути про всіх інших. Я дивився на Джека Демпсі ще коли був хлопчиськом. Я бачився з цими хлопцями, потискав їм руки. Вони тобі не рівня. Ти – велетень та колос серед людей».

Я проковтнув усе це лайно. Проте всі ці розмови про самовідданість, дисципліну і важку працю були недостатніми, щоб утримати мене від повернення до Брукліна, де я займався розбоєм і грабуванням. Я ганявся за двома зайцями одночасно. У Кетскіллі я був чемним хлопчиком, але потім я їхав до Брукліна і ставав там дияволом. Хвала Богові, мене тоді жодного разу не арештовували. Це б розбило Касу серце.

КАС ЗНАВ, ЯК ДАТИ МЕНІ ВІДЧУТИ, НІБИ МЕНІ НАЛЕЖИТЬ ВЕСЬ СВІТ. АЛЕ ВІН також знав, як змусити мене відчути себе лайном. Іноді він говорив мені: «Ти дозволяєш своєму розуму взяти верх над собою». Це був його таємний неписаний спосіб сказати мені: «Ти слабка тряпка. У тебе недостатньо дисципліни, щоб бути одним із великих». Великі бійці здатні були провести найкращий бій у своєму життя, навіть якщо хтось викрав би їхню дитину або вбив би їхню матір.