Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Місіс Уелдон схилилася над картою. Вона уважно дивилася на коричневу пляму — зображення землі, по правий бік океану. Це був материк Південної Америки, величезний бар’єр, який простягнувся від мису Горн до берегів Колумбії і відгороджував Тихий океан від Атлантичного. Якщо розглядати розіслану карту, де зменшувався не лише південноамериканський континент, але й весь океан, складається враження, що земля зовсім поряд і пасажирам «Пілігрима» буде легко повернутися на батьківщину. Це оманливе враження незмінно виникає у всіх, хто не звик до масштабів морських карт.

Побачивши землю на аркуші паперу, місіс Уелдон на мить уявила, що й справжня земля ось-ось постане перед її очима.

Між тим, якби «Пілігрим» був зображений на цьому ж аркуші паперу у правильному масштабі, він виявився б значно меншим від найменшої інфузорії. І тоді ця математична точка, яка не має відчутного розміру, виявилася б такою ж одинокою і загубленою на карті, яким був і сам «Пілігрим» серед безконечного простору океану.

Дік мав іншу думку, ніж місіс Уелдон. Він знав, що земля далеко, що багато сотень миль відділяють її від корабля. Проте це не могло похитнути його рішучості.

Відповідальність за долю людей зробила з Діка справжнього дорослого чоловіка.

Настав час діяти. Потрібно було скористатися попутним північно-західним вітром, який щогодини ставав свіжішим.

Пір’їсті хмари, які плавали високо у небі, віщували, що вітер не швидко спаде. Дік Сенд покликав Тома та його товаришів.

— Друзі мої, — сказав він, — на «Пілігримі» немає іншого екіпажу, крім вас. Без вашої допомоги я не можу виконати жодного маневру. Ви не моряки, звичайно ж, але у вас вмілі руки. Якщо ви виявите наполегливість, ми зможемо керувати «Пілігримом». Від цього залежить наш порятунок.

— Капітане Діку, — відповів Том, — мої товариші і я сам залюбки станемо вашими матросами. Нам не забракне доброї волі. Усе, що можуть зробити п’ятеро чоловіків під вашим керуванням, ми зробимо!

— Чудово сказано, друзяко Томе! — вигукнула місіс Уелдон.

— Проте ми маємо бути дуже обережними, — сказав Дік Сенд. — Я не ризикуватиму і не підніматиму всі вітрила. Нехай ми й програємо трохи часу та швидкості, але виграємо у безпеці. Таке рішення диктують нам обставини. Зараз я викладу кожному з вас його обов’язки. Сам я стоятиму біля стерна, скільки вистачить сил. Час від часу я дозволятиму собі трішки поспати, годинку-іншу. Але, яким би коротким не був би мій сон, комусь доведеться підміняти мене. Хочете, Томе, я навчу вас? Не так вже й важко керувати кораблем за компасом. За бажання ви швидко навчитеся тримати судно на курсі.

— Я готовий, капітане Діку, — відповів старий негр.

— Добре, — сказав юнак. — Постійте до вечора зі мною біля стерна, і, якщо я впаду від втоми, ви сьогодні ж з успіхом заміните мене на короткий час.

— А я? — запитав маленький Джек. — Хіба ж я не можу допомогти моєму другу Дікові?

— Ясна річ, любий хлопчику! — відповіла місіс Уелдон, притискаючи Джека до грудей. — І тебе теж навчать керувати судном. Я впевнена, коли ти стоятимеш біля стерна, обов’язково буде попутний вітер.

— Звісно, мамусю, звісно! — вигукнув хлопчик, плескаючи в долоні. — Я тобі це обіцяю!

— Так, — посміхаючись, сказав Дік, — старі моряки кажуть, що гарний юнга приносить судну щастя і попутний вітер.

І, звертаючись до Тома та решти негрів, Дік додав:

— До роботи, друзі! Йдемо брасопити реї у повний бакштаг.[32] Я покажу, що робити, а ви точно виконуйте мої вказівки.

— Наказуйте, капітане Сенде, — сказав Том, — ми готові!

Отже, Дік Сенд став капітаном «Пілігрима». Не втрачаючи марно часу, він вирішив підняти вітрила.

У пасажирів було лише одне бажання: якомога швидше дістатися до Вальпараїсо чи до будь-якогось іншого порту на американському узбережжі.

Дік Сенд стежив за напрямком і швидкістю ходу «Пілігрима», обчислював середню швидкість і наносив щоденно на карту пройдений шлях. Для цього достатньо було керуватися компасом і лагом.

На судні саме був патент-лаг з вертушкою і циферблатом. Стрілка на циферблаті показувала швидкість руху судна протягом певного проміжку часу. Патент-лаг міг також добре прислужитися; прилад був вельми простий, і навчити користуватися ним навіть не дуже досвідченого, нового матроса було не важко.

Та існувало ще одне джерело помилок в обрахунках — це океанська течія. Лаг і компас не враховують швидкості і напрямку течії. Лише астрономічні спостереження дають змогу визначити точне місце судна у відкритому морі. Але, на жаль, молодий капітан ще не вмів проводити астрономічні спостереження.

Спочатку у Діка Сенда промайнула думка відвести «Пілігрим» назад до берегів Нової Зеландії. Цей перехід був би коротшим. Ймовірно, Дік так би й вчинив, якби вітер, який постійно дув назустріч, не змінився раптом на попутний. Тому легше було продовжувати шлях до Америки.

Вітер змінив напрямок майже на 180°; тепер він дув з північного заходу і ніби щоразу дужче. Цим варто було скористатися, аби пройти за попутним вітром якомога далі.

Дік Сенд мав намір йти у повний бакштаг.

На шхуні-бригу фок-щогла несе чотири прямих вітрила: фок — на щоглі, вище — марсель на стеньзі, далі на брам-стеньзі брамсель і