Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Емілі з Місячного Серпа 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

393
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Емілі з Місячного Серпа" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 105
Перейти на сторінку:

— Твій прадід Х’юго Муррей привіз його з Індії, — пояснив кузен Джиммі. — У приморських провінціях є кращий зразок такого годинника, однак і цей доволі гарний.

Емілі в захваті розглядала годинник. Весь сад був чудовий, а будиночок у глибині саду ввижався їй оповитим якимись чарами. То була, власне, велика альтанка з чималим порталом у стилі античної колонади. В Чорноводді це вважалося найвищим ступенем елегантності й було однією з підстав Мурреївської пихи. Один шкільний учитель мовив колись, ніби вони, себто Мурреї, вміють надати середовищу, де живуть, класичного вигляду. Втім, ефект класичності до певної міри послаблювався густим плетивом молодого винограду, що вився колонами вздовж цілого порталу, звисаючи буйним пагінням з покрівлі й до половини закриваючи колони.

Серце Емілі сповнилося гордістю.

— Гарний будиночок, — визнала вона.

— А що ти думаєш про мій сад? — ревниво спитав кузен Джиммі.

— Він міг би належати королеві, — щиро й поважно відповіла Емілі.

Кузен Джиммі кивнув головою, втішений, а в очах його з’явився чудний вираз, і голос зазвучав трохи невпевнено.

— Цей сад оповитий чарівним, незримим серпанком. Він не боїться ні дощу, ні попелиці, не в’ялить його посуха, а дощ лишень освіжає його — не нівечить ані листя, ані галуззя, й не гнітить його тягарем своїх крапель.

Емілі несамохіть відступила на крок назад. Їй закортіло втекти. Та ось кузен Джиммі знову став собою:

— Хіба оця трава круг сонячного годинника не виглядає зеленим оксамитом? Великих зусиль коштував мені цей оксамит, запевняю тебе. Я хочу, щоб ти почувалася тут, мов у себе вдома. — При цих словах кузен Джиммі зробив рукою широкий жест, ніби запрошуючи Емілі до своїх володінь. — Надаю тобі повну свободу на терені мого саду. І хай тобі буде в ньому добре і затишно. Аби змогла віднайти Загублений Діамант…

— Загублений Діамант? — перепитала Емілі, вельми здивована. — Що то за річ? І в чому її таємниця?

— Ти ніколи не чула цієї історії? То я завтра тобі розповім; у неділю в Місячному Серпі заведено відпочивати. А тепер я мушу заходитися коло своєї кольрабі, або сюди завітає сама Елізабет. Вона нічого не скаже. Вона тільки дивитиметься. Ти вже спізнала на собі справжній Мурреївський погляд?

— Гадаю, спізнала — коли тітка Рут витягала мене з-під столу, — скрушно відповіла Емілі.

— Ні, ні, то був погляд Рут Даттон — недоброзичливий, лихий, немилосердний. Я ненавиджу Рут Даттон. Вона сміється з моїх поезій, хоча ніколи не чула жодного вірша. Натхнення не навідає мене в її присутності. Не знаю, звідки вона до них… Але менше з тим. Елізабет незносна, та в неї здорова натура, вона справедлива і чесна, а Лаура — просто свята. Одначе Рут є справжньою потворою. Ти пізнаєш Мурреївський погляд, коли глянеш в очі Елізабет. Він так само відомий по всіх усюдах, як і Мурреївська пиха. Ми, Мурреї, неоднорідні, чудні, але ми — найвишуканіші з людей. Завтра вранці я розповім тобі про Мурреїв геть усе.

Кузен Джиммі дотримав свого слова; це сталося тоді, як тітки молилися в церкві. На сімейній раді було винесено ухвалу, що Емілі цієї неділі до церкви не піде.

Таке рішення розчарувало Емілі. У церкві завжди було їй дуже цікаво, проте можливість бувати на Службі Божій випадала зрідка. Для батька відстань від оселі до церкви була занадто великою, але іноді приходив брат Елен Грін і брав із собою до церкви сестру та Емілі.

— Ти вважаєш, тітко Елізабет, — мовила Емілі жваво, з почуттям, — що Господь Бог поставить мені на карб, як одягну до церкви мою чорну суконку? Суконка дешева, це ясно — гадаю, Елен Грін виклала за неї свої гроші, — але ж, так чи так, я одягнена.

— Малі дівчатка, які ще нічого не розуміють, повинні тримати язика на припоні, — відказала тітка Елізабет. — Я не бажаю, щоб жителі Чорноводдя розглядали жебрацьку одіж моєї небоги. А якщо Елен Грін і справді заплатила за сукню своїми грішми, то мусимо відшкодувати їй відповідну суму. Зрештою, мала повідомити нам про це — до того, як ми виїхали з Травневого Гаю. Ні, сьогодні до церкви не підеш. Завтра можеш одягти свою чорну суконку до школи. Кінець кінцем, її можна сховати під фартухом.

Емілі скорилася долі й, тяжко зітхаючи, залишилася вдома. Але ранок, попри очікування, сумним не випав.

Кузен Джиммі взяв її на прогулянку й розкрив книгу минувшини перед її жадібними очима.

— А чому всі Мурреї поховані на одному цвинтарі? — поцікавилася Емілі. — Чи не тому, що вони занадто горді, аби спочивати разом із простими смертними?

— Ні, курчатко, ні. Наша пиха аж до такої міри не доходить. Коли старий Х’юго Муррей осів у Місячному Серпі, тут були самі ліси, що тягнулися аж до Шарлоттетауна. Не було й кладовища, тим-то старші Мурреї поховані тут, а згодом усі Мурреї висловлювали бажання бути похованими обіч предків та родичів — так і з’явився оцей родовий цвинтарик на пагорбах Чорноводдя.

— Твої слова звучать, немов рядки з якого вірша, кузене Джиммі, — зауважила Емілі.

— Так і є, то рядки з мого твору.

— А мені подобається ідея ховати своїх близьких винятково на родовому цвинтарі, — промовила Емілі дуже рішучим тоном, роздивляючись навколо.

Кузен Джиммі засміявся.

— А вони ще сміють нарікати, начеб ти не Муррей, — сказав він. — Мурреї, Берди, Стари і трохи Шіплеївської крові — то все змішалося в тобі, й навряд чи я помиляюсь!

— Шіплі?

— Так. Родичка дружини Х’юго Муррея, твоя прабабця Анджела, походила з роду Шіплі. Ти чула історію про те, як Мурреї прибули до Місячного Серпа?

— Ні.

— То слухай. Пливли вони до Квебеку, а про Штати навіть не думали. Подорож була довгою і виснажливою… Забракло їм

1 ... 22 23 24 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі з Місячного Серпа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі з Місячного Серпа"