Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мері та її аеропорт 📚 - Українською

Читати книгу - "Мері та її аеропорт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мері та її аеропорт" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 61
Перейти на сторінку:
— це ж життя з латинської?) з сусідами, відкривати двері новим дівкам, знову спати, просинатись, слухати сусідів, ходити на роботу? Ні, він не зможе відтепер так жити, бо відчуває, відчуває, як граф Дракула відчував свіжу кров, що десь недалеко, майже зовсім поруч, живе Мері, яка просто його кинула, просто кинула — і все. Тому, що кохала, але хотіла заміж, точніше, хотіла чогось надійного, постійного, міцного, свого маленького аеропорту, щоб наче на все життя, за розкладом, тобто зовсім не того, чого прагнув він. Якщо розібратись детально, то він взагалі ні до чого не прагнув, просто жив — і все. І тут із глибин Інтернету з’ являється містер льотчик, Терешков грьобаний, і він готовий одружитись, отак, просто взяти — і одружитись! Вона знайшла те, чого прагнула, а він лишився, наче в кайданах, жити зі своєю болячкою, щосекунди залежати від неї, щосекунди думати про неї… Але неправда, він прагнув, але, може, трохи пізніше, ні, він зовсім уже заплутався: чого він прагнув, чого Мері прагнула? Хтозна… Все! Не все. Двері камери зарипіли й відчинилися: «Германе С., на вихід із речами!» Герман підвівся, і не поспішаючи, ні з ким не попрощавшись, пішов до дверей. Речей у нього не було.

Свобода! Чи ти знаєш, що це таке? Коли вдихаєш на повні груди будь-яке, навіть забруднене заводами і фабриками, повітря, коли ти йдеш, куди хочеш, коли ти можеш їсти й пити те, що захочеш, коли на тебе ніхто не дивиться у вічко камери, коли ти можеш ходити в туалет автономно, не відчуваючи поглядів та прислухувань, коли ти можеш сам обирати запахи і повітря, яким дихаєш, коли ти можеш просто бути на самоті, а можеш — і не на самоті, наприклад, з дівчиною? Коли ти просто вільний? Ні, таке відчуття не відтворюється, його просто треба пережити, але от чи треба? Це просто щастя, коли ти вільний. Маючи цю волю задарма, як даність, ти ніколи її не оціниш. Ти вільний! І північний холодний вітер, який будь-якому перехожому здається злим, гладить твої щоки, а зовсім не березневий крутий морозець видається приємним стимулятором руху, а чорний сніг здається найчистішим, найбажанішим у світі, тому що все це: і вітер, і мороз, і сніг — справжні, вони є і будуть, і ніяк не обмежують твої основні бажання. А основним бажанням Германа було швидше дістатися дому, зняти з себе одяг і залізти у ванну. Надовго так залізти. А потім, почитавши на ніч якого-небудь Кортасара, заснути у власному ліжку. Сьогодні — точно одному. А завтра… Завтра буде завтра з МАЙОНЕЗОМ ЗОРЯНИМ ДІЄТИЧНИМ.

Із речей в міліції Герману повернули верхній одяг, паспорт, посвідчення водія і мобільний телефон. Він не пам’ятав, скільки в нього було грошей, знав, що незначна якась сума, але і її у кишенях не знайшлось. «У нас про гроші нічого не зареєстровано. Значить, не було у вас при собі тоді грошей», — впевнено відсік його несміливе запитання сержант.

Герману нічого не пояснювали і не вибачалися, сказали, що вільний, просто помилка. Так, вільний і може йти, перепустка в зуби. Ось і все. Герман подумав, що Іванович точно щось знав, але не хотів казати, випереджати події, але згадав і власні роздуми на задану тему і зробив висновок, що теорія відносності рабі Альберта все ж таки має суттєві вади, так само як і теорія імовірності… Він спустився сходами, вийшов на вулицю і повернув у напрямку домівки. Йти хвилин десять, їхати — трохи менше, але менше за все йому хотілося лізти в громадський транспорт, а на таксі грошей менти йому не залишили. Нехай подавляться, він іще здере з них своє за ці три втрачені доби життя, за відбиті нирки, за відбиті яйця, що ще там з ними, невідомо… А було б добре, щоб, як у кіно, біля воріт в’ язниці його, як знаного злочинця, зустрів автомобіль із кращим другом і подільником.

Насправді його чекала машина, але не лімузин, а старенька дводверна «цигарка» Audi-80 зеленого кольору. За кермом сидів Сашко, а на задньому сидінні — журналіст місцевої газети, автор двох сенсаційних статей про вбивство на вулиці Першотравневій.

Герман трохи знітився, але перебував у тому радісному спокійному настрої, коли на несподіванки й різку переміну планів реагуєш, як на зміну погоди.

— Це Антон, журналіст. Якщо хочеш щось розповісти або спитати, то можеш з ним поспілкуватись. Не хочеш, то відвеземо тебе додому.

Герман почувався ніяково. Хотілося затишку, але ж він був допитливою людиною і хотів дізнатися, як сталося, що він вийшов сухим із цього лайна.

— Добре, тільки без диктофону…

Антон виявився, як і вимагає професія, людиною говіркою. Він довго розпитував про те, як арештовували, які обвинувачення висунули, чи було це зроблено офіційно (смішний!), про що розмовляли зі слідчим Романовим, хто ще був у камері, як годували, як ставилися, тобто про все, що трапилося з Германом у СІЗО і до СІЗО. Поки він розпитував, Герман зрозумів, що він, хоча й був уже записаний у вбивці, знає про цю справу значно менше, ніж цей нехуденький хлопчик, який — у цьому Герман був упевнений точно — зовсім не уявляв собі, що таке наші менти. Точніше, що таке НАСПРАВДІ наші менти. Інакше б не сунув голову так далеко, бо відкусять і не подавляться.

Антон коротенько переповів зміст останньої статті (сьогоднішнє число газети), дав йому екземпляр («удома почитаєш уважно») і розповів, чому, на його думку, затримали Журавля і його, Германа С., чому його випустили і як усе могло статись насправді. Проблема, на погляд Антона, для ментів полягала в тому, що серед жертв був капітан УБОЗу, який курирував саме сектор торгівлі людьми, що в сучасних умовах означає — за гроші забезпечував їм прикриття, причому про це в міліції багато хто знає, бо в цій партії кожен пішак відстругує королю. Як відомо, торгівля людьми — це зовсім не маленька приватна лавочка, такий бізнес потребує великої кількості задіяних осіб, надійного прикриття і відповідної конфіденційності. Хто ж інші жертви? Вікторія й Ірина відправляли дівок за кордон безмаль п’ять років, Надя приїхала з Іспанії в Україну разом із Сезаром Ґеррерою три тижні тому,

1 ... 22 23 24 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері та її аеропорт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мері та її аеропорт"