Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Потім він ішов до чепурні, аби випорожнитися. Там його вихователь повторював із ним прочитане і тлумачив усе, що йому було ще темне і неприступне.

Повертаючись, вони розглядали небосхил над головою, порівнювали, чи таке було небо учора ввечері, і визначали, під яким зодіяком сходить сонце, а під яким місяць.

Після чого Ґарґантюа одягали, зачісували, кучерявили, чепурили, напахчували і, поки тривало це чепуріння, повторювали з ним завдані напередодні уроки. Він катав їх напам'ять і одразу ж намагався застосувати їх принагідно в житті, тривало це дві-три години і зазвичай припинялося з завершенням його туалету.

Потім три години він слухав читання.

Затим виходили надвір, не перестаючи обговорювати запозичене з книг, вирушали на гімнастику у Брак або ж ішли на луки і там ганяли м'яча, грали в гилку, опуку, у триріжжя: так само уміли гартувати тіло, як щойно гартували дух.

Всі їхні ігри були добровільні, вони кидали партію, коли хотіли, і припиняли гру, спітнівши чи ухоркавшись. Гарненько обтерши насухо все тіло, вони брали сорочки і переваги-ваги чапали дізнатися, чи готовий сніданок. У чеканні на сніданок вони чітко і виразно цитували сентенції, закарбовані в пам'яті після уроку.

Нарешті з'являвся і пан Апетит, і всі у пору сідали до столу.

На початку трапези читалося якусь прецікаву приповість про геройські діяння давнини, аж поки шахварь не подавав на стіл вино.

Потім (як охота) читання йшло далі, а ні, то точилася весела бесіда, причому в перші місяці обговорювалося, чим славиться, чим бере, чим корисне і звідки походить усе, що подавалося на стіл: хліб, вино, вода, сіль, м'ясо, риба, плоди, зілля, коріняки, і як його готувати. Принагідно Ґарґантюа хвацько витовк вибрані місця із Плінія, Атенея, Діоскорида, Юлія Поллукса, Ґалена, Порфирія, Оппіана, Полібія, Геліодора, Арістотеля, Еліана та інших. Для звірки столувальники часто клали перед собою на стіл згаданих письменників. І все це так уїлося в мозок і закарбувалося в пам'яті Ґарґантюа, що не було тоді медика, которий знав би бодай половину того, що знав він.

Далі бесіда верталася до вранішнього уроку, а потім після айвового варення на десерт Ґарґантюа чистив зуби стовбуром мастикового дерева, мив руки й очі зимною водою, після чого хвалив Бога в чудових кантах, які звеличували його благостиню та милосердя. Затим приносилося карти, але не для гри, а для втішних і дотепних забавок, побудованих на математиці.

Таким чином Ґарґантюа став кохатися в науці чисел і щодня по обіді й вечері показував себе таким завзятим математиком, як раніше костирником чи картярем. І пошився в такі теоретики і практики, що навіть Танстал, англієць, відомий солідними працями математичними, заявив, що супроти Ґарґантюа він знається на математиці не більше, ніж на верхньонімецькій мові.

І не тільки в числах, — Ґарґантюа вражав знаннями і в інших математичних науках, як-от, у геометрії, астрономії та музиці. Поки в їхніх шлунках травилася і засвоювалася їжа, вони креслили безліч химерних фігур геометричних, а заодно вивчали астрономічні закони.

Потім вони співали у чотири чи п'ять голосів або щось солом, приємним для горла.

Що ж до музичних інструментів, то він навчився грати на лютню, на спінет, на арфу, на дев'ятиклапанову флейту німецьку, на віолу і на тромбон.

На музикування йшла сливе година; травлення завершувалося, треба було випорожнитися, а потім Ґарґантюа сідав за головні свої заняття — годин так на три, як не більше, тобто повторював вранішній урок читання, поринав у книгу і вчився правильно писати й гарно виводити старожитні та римські літери.

По завершенні занять вони виходили з оселі вкупі з туренським шляхтичем, стаєнним Гімнастом, який навчав його їздити верхи.

Переодягнувшись, він сідав на огиря, на ваговоза, на румака, на бігунця, на бахмата, гнав коня навзаводи, робив вольтижі, брав із розгону канави, перескакував бар'єри, бігав кружка, повертаючи то праворуч, то ліворуч.

При цьому він не ламав списа; що з того, що хвалиться хвалій: «Я десять списів зламав на турнірі (чи там у бою)» — таке під силу й теслі; насправді славен і хвален той, хто одним списом зламає десятьох ворогів. Ратище Ґарґантюа, гартоване, незламне, трощило крицевою клюгою браму, пробивало панцер, валило дерева, низало кільця, нахоплювало сідло, панцеранку, рукавицю. Це все він проробляв при повному риштунку.

Але не мав він рівні і в мистецтві хизуватися, вольтижуватися. Сам феррарський штукар-верховець був проти нього звичайний мавпій. Надто ж він наламався перескакувати з коня на коня, у млі ока і землі не торкаючись (такі коні звуться вольтижними) стрибав урізнобіч, зі списом напереваги, не ступаючи у стремена і кинувши повіддя, щоб кінь летів куди хотя. У військовій справі такі штуки вельми цінуються.

Ув інші дні він орудував алебардою, спершу нею мах-мах, а потім руб, і всі його мали за рицаря славуту, рицаря бойового і турнірного.

А ще він разив пікою, обіручим еспадроном, шпагою-батардою, із незмінним щитом, тарчею чи плащем на руці.

Стрільцював він верхи оленів, козуль, ведмедів, ланей, вепрів, зайців, куріпок, фазанів, дрохв. Грав у великого м'яча, гилячи його ногою або ж кулаком. Боровся, бігав, стрибав, але не з розгону, не на одній нозі і не по-німецькій, бо (казав Гімнаст) такі стрибки даремні і на війні не поможуть, він перемахував через рівчаки, перешастував через плоти, збігав на шість ступнів угору по муру і видирався таким самим робом до вікна на списову довгість.

Плавав у плесах на грудях, голічерева, на боці, рухаючись усім тілом або ж ногами; з книжкою перепливав Сену,