Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

- Скажи «добридень»,- звернувся до неї приголомшений містер Греггс.

Саламандра завихляла тулубом і прорипіла:

- Добридень. Добридень. Добридень. Можна дати їй булочку?

Містер Греггс розгублено застромив руку в кишеню й витяг звідти шматок булки.

- На.

Саламандра взяла булку лапкою й заходилася обкусувати її.

- Диви, саламандра,- вдоволено рохкала вона.- Тату, а чого вона така чорна?

Раптом вона пірнула й вистромила з води саму голову.

- А чого вона в воді? Чого? Фе, яка бридка!

Містер Томас Греггс розгублено почухав потилицю.

«Ага, це вона повторює те, що чує від людей!»

- Скажи «Греггс»,- спробував він.

- Скажи «Греггс»,- повторила саламандра.

- Містер Томас Греггс.

- Містер Томас Греггс.

- Добридень, сер.

- Добридень, сер. Добридень. Добридень, сер.

Здавалося, саламандра не може наговоритись; але Греггс не міг більше придумати, що їй сказати: містер Томас Греггс не був дуже красномовною людиною.

- Ну, помовч уже,- сказав він.- Ось я впораюся, тоді вчитиму тебе говорити.

- Ну, помовч уже,- пробурчала саламандра.- Добридень, сер. Диви, саламандра. Вчитиму тебе говорити.

Треба, сказати, що адміністрації зоопарку не подобалось, коли доглядачі навчали підопічних тварин усяких штук; ну, хай іще слон - то інша річ, але решту тварин тут держать із освітньою метою, а не для циркових вистав. Тому містер Греггс затримувався у відділі саламандр здебільшого потай, коли там уже нікого не було. А що він був удівець, то ніхто не дивувався, що він так часто сидить на самоті в павільйоні земноводних. У кожної людини є якісь свої вподобання. До того ж у відділі саламандр бувало небагато відвідувачів; то крокодил тішився чималою популярністю, а дні Andrias’а Scheuchzeri минали майже в самотності.

Якось на смерканні, коли павільйони вже зачинялися, директор зоопарку сер Чарлз Віггем обходив деякі відділи, щоб пересвідчитися, чи все там гаразд. Коли він ішов відділом саламандр, у одному басейні захлюпотіло і хтось промовив рипучим голосом:

- Добривечір, сер.

- Добривечір,- сторопіло відповів директор.- Хто там?

- Пробачте, сер,- сказав рипучий голос.- Це не містер Греггс?

- Хто там? - знову спитав директор.

- Енді. Ендрю Шейхцер.

Сер Чарлз підійшов до басейну. Там була тільки саламандра: вона сиділа нерухомо, випроставши тулуб.

- Хто тут говорив?

- Енді, сер,- відповіла саламандра.- А хто ви?

- Віггем,- сторопіло вимовив сер Чарлз.

- Дуже радий,- чемно сказав Andrias.- Як ся маєте?

- Що за чортівня! - загорлав сер Чарлз.- Греггсе! Чуєте, Греггсе!

Саламандра стрепенулась і вмить сховалася під водою. До відділу вбіг засапаний, стривожений містер Томас Греггс.

- Прошу, сер?

- Греггсе, що це означає? - накинувся на нього сер Чарлз.

- А що сталося, сер? - розгублено промовив містер Греггс.

- Оця саламандра говорить!

- Вибачте мені, сер,- скрушно заблагав містер Греггс.- Не можна так робити, Енді. Я тобі вже тисячу разів казав, щоб ти не докучав людям своїми балачками. Пробачте мені, сер, більше такого не буде.

- Це ви навчили саламандру говорити?

- Вона перша почала, сер,- виправдовувався Греггс.

- Сподіваюся, що більше ви цього не робитимете, Греггсе,- суворо сказав сер Чарлз.- Я за вами пильнуватиму.

Трохи згодом до сера Чарлза Віггема завітав професор Петров, і вони розговорилися про так званий розум тварини, про умовні рефлекси і про те, як широка публіка переоцінює розумові здібності тварин. Професор Петров висловив свої сумніви щодо ельберфельдських коней, які нібито вміли не тільки рахувати, а й підносити до степеня та добувати корінь; адже навіть пересічна людина добувати кореня не вміє, сказав великий учений. Тоді серові Чарлзу пригадалася Греггсова саламандра, що вміла говорити.

- У мене тут є одна саламандра,- почав він нерішуче,- отой славнозвісний Andrias Scheuchzeri; то вона навчилась говорити, як папуга.

- Не може бути,- заперечив професор.- Адже у саламандр прирослий язик.

- А ходімо подивімося,- запропонував сер Чарлз.- Сьогодні прибиральний день, людей там мало.

І вони пішли до павільйону.

Біля входу до відділу саламандр сер Чарлз спинився. Зсередини чути було шоркання мітли й монотонний голос, який повільно читав щось.

- Зачекайте,- шепнув сер Чарлз професорові.

- «Чи є на Марсі люди?» - бубонів монотонний голос.- Читати це?

- Ні, пошукай щось цікавіше, Енді,- відповів інший голос.

- «Хто здобуде приз у цьогорічному дербі - Пелемська Красуня чи Гобернадор?»

- Пелемська Красуня,- відказав інший голос.- Та дарма, читай.

Сер Чарлз потихеньку прочинив двері.

Містер Томас Греггс віником мів підлогу; а в саджалці з морською водою сидів Andrias Scheuchzeri й рипучим голосом повільно читав вечірню газету, яку держав у передніх лапках.

- Греггсе! - закричав Чарлз.

Саламандра шарпнулась і зникла під водою. Містер Греггс із переляку впустив мітлу.

- Слухаю, сер.

- Що це означає?

- Вибачте мені, сер,- забелькотів пригнічено Греггс.- Це Енді читає мені, поки я тут замітаю. А коли замітає він, тоді читаю я.

- Хто його навчив?

- А він сам підгледів, сер. Я… я даю йому свої газети, щоб не балакав стільки. Бо він день і ніч не змовкав би. Тож я й подумав: хай уже краще навчиться говорити культурно…

- Енді! - покликав сер Віггем.

З води виринула чорна голова.

- Слухаю, сер,- прорипіла вона.

- На тебе прийшов подивитися професор Петров.

- Дуже радий, сер. Я Енді Шейхцер.

- А звідки ти знаєш, що тебе звуть Andrias Scheuchzeri?

- А ось тут написано, сер: Андреас Шейхцер, острови Джільберта.

- І часто ти читаєш газети?

- Часто, сер. Щодня.

- А що тебе найбільше цікавить у них?

- Судові репортажі, кінські перегони, футбол.

- А ти бачив коли футбол?

- Ні, сер.

- А коней?

- Не бачив, сер.

- То навіщо ж тобі про це читати?

- Бо воно є в газетах, сер.

- Політика тебе не цікавить?

- Ні, сер.