Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

219
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 136
Перейти на сторінку:
заборонив дружині рушати з місця.

- Вона не поїде,- пояснив він.- Вона здала свій будинок у Брайтоні і витратила свій прибуток за півроку. А в заїзді графині жити не личить. Я довго чекав нагоди зробити цей... цей рішучий крок, люба моя, бо ж ти сама розумієш, що в домі мусить бути тільки один голова. А тепер, з твого дозволу, пишімо далі: «Любий брате! Ми вже давно з острахом очікували сумної події, про яку я вважаю себе зобов’язаним сповістити всіх членів родини…»

Одне слово, Пітт, осягнувши владу в своєму царстві і завдяки щасливому випадкові, чи, як він думав, завдяки своїм заслугам, діставши майже все майно, на яке роз­раховували й інші родичі, вирішив ставитися до них ласкаво й великодушно і знов відродити славу Королевиного Кроулі. Йому приємно було вважати себе головою родини. Пітт сподівався використати великий вплив, який він скоро мав здобути в графстві завдяки своїм видатним здібностям і становищу, щоб знайти братові гарне місце й добре прилаштувати своїх кузенів. А може, його трохи мучило сумління, коли він думав про те, що володіє тепер сам усім тим багатством, на яке кожне з них покладало надії. За три-чотири дні володарювання Пітт змінив тон і остаточно обміркував свої плани: він вирішив бути спра­ведливим і чесним володарем, скинути леді Саутдаун і по можливості утримувати приязні стосунки з усіма своїми родичами.

Отже, він диктував листа своєму братові Родонові - врочистого, добре обдуманого листа, в якому не бракувало ні глибоких зауважень, ні пишних висловів, що вразили простодушну маленьку секретарку.

«Яким він буде оратором,- думала вона,- коли ввійде в палату громад (про це і про тиранію леді Саутдаун він часом натякав дружині в ліжку)! Який розумний і добрий, який геніальний мій чоловік! А мені здавалося, що він трохи холодний. Ні, він добрий і геніальний!»

Насправді ж Пітт Кроулі знав кожне слово того листа напам’ять, вивчивши його глибоко й досконало, мов ди­пломатичну таємницю, задовго до того, як з’явилась нагода продиктувати його враженій дружині.

 

 

І ось цей лист з широким чорним обрамленням і печат­кою сер Пітт Кроулі відправив своєму братові полковни­кові в Лондон. Родон Кроулі, отримавши його, не вель­ми втішився. «Нема сенсу їхати в той закуток,- думав він.- Я не висиджу й півгодини наодинці з Піттом після обіду, а дорога туди й назад коштуватиме нам двадцять фунтів».

Родон, як у кожній важливій справі, пішов з листом до Бекі - поніс його нагору разом із шоколадом, який він щоранку готував для неї й подавав до спальні.

Він поставив тацю з сніданком і листом на туалетний столик, перед яким Бекі розчісувала свої золотисті коси. Вона взяла в руки послання з жалобними берегами, про­читала його, схопилась і, вимахуючи ним над головою, крикнула:

- Ура!

- Ура? - перепитав Родон, вражено дивлячись на ма­леньку постать, що стрибала по спальні в розстебненому фланелевому халаті, з розпущеними рудими кучерями.- Він же нам нічого не залишив, Бекі. Я отримав свою пайку, коли став повнолітнім.

- Ти ніколи не станеш повнолітнім, дурненький мій,- відповіла Бекі.- Мерщій біжи до мадам Брюнуа, мені потрібна жалоба. Дістань крепу собі на капелюх і купи чорний жилет, бо в тебе, здається, чорного немає. І скажи, нехай усе пришлють завтра, щоб ми в четвер могли виїхати.

- Невже ти думаєш їхати? - спитав Родон.

- Звичайно, думаю! І думаю, що леді Джейн на той рік відрекомендує мене королю. Думаю, що твій брат влаштує тобі місце в парламенті, дурненький. Думаю, що ти й він голосуватимете за лорда Стайна, нездогадо мій, і ти станеш міністром в ірландських справах, або губернатором Вест-Індії, або скарбником, або консулом, або ще якоюсь важливою особою!

- Поштові коні коштуватимуть нам купу грошей,- буркнув Родон.

- Ми можемо поїхати в Саутдауновій кареті, вона, певне, буде представляти його на похороні, адже він родич. Хоч ні, нам краще їхати в поштовій кареті. Так буде скромніше...

- Ми, звичайно, візьмемо Роді? - запитав полковник.

- Ні в якому разі! Навіщо оплачувати зайве місце? Він надто великий, щоб втиснути його між нас. Хай залишає­ться вдома й сидить у своїй кімнаті. Брігс може пошити йому чорний костюмчик. Ну, йди і зроби все, що я про­сила. І скажи своєму служникові Спарксу, що помер сер Пітт і тобі дещо перепаде, коли все влаштується. Він по­ділиться новиною з Реглсом, і сердешний трохи заспоко­їться, а то він надто вже вимагає грошей.- І Бекі почала пити шоколад.

Коли ввечері прийшов відданий лорд Стайн, він застав Бекі з компаньйонкою - нею була не хто інша, як наша давня знайома Брігс,- за роботою: вони кроїли, пороли, різали й дерли всі придатні для жалоби шматки чорної тканини.

- Ми з Брігс охоплені жалем і скорботою з приводу скону нашого любого тата,- мовила Ребека.- Сер Пітт помер, мілорде. Цілий ранок ми рвали на собі волосся, а тепер от рвемо старі сукні.

- О Ребеко, хіба так можна! - тільки й сказала Брігс, закотивши очі.

- О Ребеко, хіба так можна! - луною озвався лорд.- Отже, старий негідник помер? Він міг би стати пером, якби був краще зіграв своїми картами. Містер Пітт мало не зробив його пером, але небіжчик завжди невчасно перекидався до іншої партії... Старий Сілен!

- Я могла тепер бути вдовою Сілена,- мовила Ре­бека.- Пам’ятаєте, міс Брігс, як ви підглядали в двері й побачили старого сера Пітта, що стояв переді мною навколішки?

Наша давня знайома міс Брігс спаленіла від такої згадки і рада була, що лорд Стайн звелів їй піти вниз і приготувати йому склянку чаю.

 

 

Брігс і була тією вівчаркою, яку придбала собі Ребека, щоб вона оберігала її цноту й честь. Міс Кроулі залишила їй невеличку ренту, і вона залюбки й далі жила б у родині Кроулі, біля леді Джейн, що добре ставилась до неї, як зрештою і до всіх, проте леді Саутдаун звільнила її так квапливо, як тільки дозволяли правила пристойності, і містер Пітт (він вважав себе ображеним тим, що покійна тітка так недоречно розщедрилася на жінку, яка віддано служила міс Кроулі лише двадцять років) не заперечував проти такої постанови своєї тещі. Боулс і Феркін теж отримали свою частку спадщини і

1 ... 22 23 24 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"