Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"

Ви гуляйте, а я більше

Гуляти не буду!»

Ілем

Сонце низько, вечір близько -

Куда я зайду?

Де я, в кого «Добрий вечір»,

Привіт де найду,

Є хатина при долині

Мазана, нова,-

Коли ж у ній мого серця,

Дівчини нема.

Ох, дівчино, моє серце,

Де, душко, ти є?

На зеленій млаковині

Дуга воду п’є -

Може, й тебе, душко, взяла

Вона до небіс?..

На зеленім млаковинні

Ілем собі зріс.

Одних виучують писарить...

Одних виучують писарить,

А другі пнуться аж в попи;

А я лиш співанки на швару

Хотів посіяти, да й те

Мені не повелось, небого!..

Да що робити? - бити з богом

Ніхто не буде ся!.. Мабіть,

Така вже доля або світ.

З окрушків

I

Я не учився в кобзу грати,

В німецькі школи не ходив

За книжков вірші віршувати,

Я не видав волоських див -

Неук неукий Чорногір’я.

До топірця, а не до ліри

Рука мозольова здалась!

У темний ліс, не на Парнас,

Іди гулять, опришків сину!

Іди з рушницею гулять,

Доки від неї не загинеш,

Доки твій званий кресний брат

Не забере криваву зброю

І не сховає враз з тобою!

Кріс ти був батько, воля - мати,

Зелений гай - і школа, й хата;

І більше пісні ти не чув,

Як ту, що чорний ліс ти гув!…

II

А ти кажеш, наша Музо,

Що будеш витала? -

Амінь, амінь, пречистая,

Велика, святая.

Вітай у нас, як то сонце

По великій ночі,

Нехай утрем дрібні сльози,

Заплакані очі,

І на волю подивимся -

Забудеться горе

І дух новий в нас заграє,

Як голубе море…

І воскреснемо наново

З тяжкої могили,

Й нову пісню заспіваєм

Новов добров силов.

І вернеться наша воля,

А може, ще й слава,

І за кривду поспитаєм

У братів лукавих.

Із дижмов нам вертатимуть

Кров нашу пролиту.

Нас карали, катували,

І ми будем бити;

Всі котюзі по заслузі -

Так ходить по світі!..

А божий суд мусить бути

Вовіки і віки.

III

Душе ти моя - схаменись!

До бога не тобі літати

Тим комонем прудкокрилатим.

Не стякнеш ти, не долетиш,

А замордована упадеш,

І серед загалу пропадеш,

Як серед степу той мотиль,

Як та хмариночка у горах,

Піску зеренце серед моря,

Стебло солімки серед хвиль,

Запорошиночка в безладді,-

Так ти, душе моя, пропадеш!…

IV

Як то в світі докоротать

Немилого віку?…

Боже правий, боже добрий,

Великий наш світе!

Коли-сь дав ми іншу душу,

І інші дав груди,

Чому не дав іншу землю,

Не дав другі люди?

Щоб на мене… О ні, боже,

Ти нічо не винен,

А та душа сама винна,

Коли вона гине,-

Чого пішла на облаки?…

Душе нещаслива,-

Тут бог казав пробувати,

Тут наша могила,

Не на небі!..

V

Творці слава на небесіх

Вовіки і віки!

Він не водить як кішечку,

Стеблом чоловіка;

Він дав йому добрий розум,

Він дав йому волю,

Він дав йому в живу душу

Живущі глаголи

І здорове, кріпке серце

У здоровій груді.

Не ховайте скарби ваші,

Нерозумні люди,

Не закопуйте у землю;

Бо буде карати -

І виросте в ваших домах

Бур’ян серед хати.

VI

Лети, думо, де думаєш,

І не зупиняйся,

Нехай собі беруть тіло -

Від душі їм засі!

Нехай собі беруть тіло,

В кайдани окрутять,

А дух божий вовік волен,

Вовік неокутий.

І не всадять його в пута

Московські нерони,

Не рознесуть копитами

Всі татарські коні.

А що срібло, а що злато?

Беріть собі злато,

А ми будем і без срібла-

Золота багаті!

Чисте серце, чиста совість -

От наші пурпури;

Ваша слава, ваша доля

Мене не одурять,

Як і його не одурили

Ті помазанні брехачі

Від юності і до могили!

Вни наробили колачів -

Не коровайних, а зелізних,-

Та муть, мабуть, сами їх їсти!

VII

Молилася заручена:

«О боже мій, боже!

Виростай же мою красу

В червоною рожу!

Волію я роже-квітков

В гаю процвітати,

Ніж я маю за нелюбом

Свій вік коротати.

Прийде весна недобрая -

Навесні ожию,

А як піду за нелюба -

Навіки загину».

VIII

Коби червоную калину,

Зеленою да жеребинов,

Вже густо-густо обсадить,

Щоб темно, як вночі, в ній було,

А жалібниці ті зазулі

Туди злітались гнізда вить…

IX

Золоті зорі

В облакоморі,

Як білі вівці

В голубих горах.

Де той вівчар ваш

Хмаров мандрує,

Де він сю темну

Ніч заночує?

Чи в самбіровім

Гаю-розмаю,

Чи де дівчата

В Зельмана грають, 42

Чи де в цариці

Донечка тужить?…

Вірний мій друже!

X

Хто так високо

Хмаров мандрує,

Золотов трубков

Вівці гуртує,

І випасає,

І