Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"

Ще й у трембіту

Грає та грає?…

Раю мій, раю!…

XI

Обертаюсь,- а ті літа,

Ті молоді мої,

Машерують за тамбором

Цісарськов дорогов.

А я стою та дивлюся,

Та нищечком плачу,

Та сивію як той голуб…

Сам не знаю, за що

Вони мене покинули!..

XII

Місяцю-князю,

Білий вівчарю!

В золоту сурму

По ночах граєш,

Далеко видиш,

Багато чуєш,-

Де я цю нічку,

Де заночую?

Чи в Тегерані,

В рожевім гаю,

Де одаліска

Перли збирає?..

Я й сам не знаю!

XIII

Лети, душе моя, небого,

Куда направилась літать;

Лети - щаслива ти дорога!

Та не збирайся лиш ступать

На мороги самі лаврові,

Бо доведеться на глогові

Сто раз за десяти ступать.

Полинь не мід солодкий пить!

Співать - не у танку гулять!

Тепер не так, як то бувало,

Коли князі нас величали,

З лицарями сиділи влад!

Тепер - о доле ти змінчива! -

Нема і глини на могилу

Тому, що в раю лиш літає…

XIV

Понад славу нема добра

В широкому світі!

Без славоньки світ - як трунва,

Коверцем не вкрита;

Без славоньки світ - могила,

Тяжко в ньому жити;

Без славоньки лице в’яне,

Серденько марніє;

Без славоньки сонце пече,

Пече, а не гріє!..

XV

А тії пророки, а тії святії,

Що мир розсаджали, як пальмовий сад,

Що сіяли правду, любов і надію,-

Чи й тим в часоморю вовік пропадать?

Не дай того, боже, бо того й немає!

Поборники правди вовіки муть жить.

Владики неправди - ті попропадають!

Не бог їх, а люди самі муть судить,

І йм’я їх прокляте задавлять в болото,

Обкрутять прокльоном, к нечистим пішлють;

А праведні вдягнуть порфіри і злото,

Правдати всю землю, розсуджувать муть

Неправого з правим, тирана з рабами!

І буде заплата, і будуть платить

Не пеклом, а кров’ю, гіркими сльозами:

Хто кілько розсипав - ме тілько і пить!

І всім буде кара, і всім надгорода!

Криваві потоки не пусто ринуть…

Не бог ме судити, а в руки народам

Віддасть він страшний свій і праведний суд.

XVI

Чому тоті наші пани,-

Сам себе питаю,-

Хтозна-куди гримаються

Та людей шукають:

То в Парижі, то в Лондоні,

То у святім Ромі?..

Ліпше, брате, не рипаться

Та сидіти дома;

Бо і тут їх достобіса,

Ще більше, як треба,-

І пузатих, і тузатих,

І таких, що небо

На грейцарі розпродують!..

XVII

У науці, у розраді

України доля,

А в залізі да у крові

України воля;

А у пісні голоснії

України слава!

Благословіть Україну,

А я заспіваю.

XVIII

Без милого нема в світі

Ніякого діла;

Без милого світ, як гарешт,

А хата, як трунва;

Без милого життя - гробом.

Пурпури, коруни

Нащо здались без милого?

Носіть їх здорові!..

Одна вночі розмовонька

З милим на розмові,

Одна нічка-петрівочка,-

Беріть собі злато!

А кохання і без него

Щасливе, багате!

XIX

Як та доля невірная

Топче наші квіти

Свойов ногов залізною!..

Що ж мусим робити? -

Ту доленьку ні всилувать,

Ані умолити!

XX

Хто це летить із-за моря

Комонем крилатим,

Як біль, білим? - Вона! Вона!

О, моє ти свято!

Де ж то горе поділося

З широкого світа?

Де ж ті зими студенії? -

Лиш квіти та квіти!

XXI

О боже мій, о боже мій!

Рожевого світа

Лиш на хвильку, а потемку -

Навіки, навіки!..

XXII

Довго - кажеш? О єдина,

Ти лихо гадаєш!

Ненадовго! І я знаю,

І я, мила, знаю

Ту дорогу, куди ти йдеш! -

Ти йдеш у могилу!

XXIII

Оперед вікна я гадав

Покласти два - лиш два, о боже! -

Лиш два рядочки стократь-рожі;

А по двору щоб парка пав

І пишна-горда, бач, ходила

Та срібне пір’ячко ронила.

XXIV

У кождого своя пара

Та й своя порада.

Зійшло сонце зо дна моря,

Чорногора рада;

Чорногорі - буйний вітер,

А вітрові - луги!

Посумують, поворкують,

Як знані два други.

А тим часом срібнорогий

Квапить понад море

До зіроньки вечірньої

На любу розмову.

Відморгнулись, обгорнулись,

Пропали у гаю.

А там явір черемшину

На ніч підмовляє;

Прихилились, притулились -

Ніхто їх не чує…

Лиш я сам-самісінький

Сю нічку ночую.

В Самборі

Ой упала зоря на голубі гори

На самбір-тернину серденько вколола.

«Гой, стій, самборе, не коли!

Як же в мені серце да болить!»

«Ой тобі ж бо, зоре, на небі сіяти,

Не у синіх горах доленьки шукати.

У голубих горах - сам самбір:

Самоборова врода не до зір».

«О, як тяжко зорі в тумані блудити,

А ще тяжче серцю без кохання жити,

Без кохання жити нагорі...

Лучче поховайтесь в самоборі!»