Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"

За Гете

Через ліси, через гори -

Недоле моя! -

Їде батько з своїм сином

В неділю до дня.

- Чого ж бо ти, мій синочку,

Голівку сховав?

- Гой, таточку, голубочку:

Кріль Ероль там став!

- Ні, синочку, дитя моє,-

Нічо не стоїть.

- А тото що - у коруні?

Адіть, о! Адіть!!

«Хлопчику, гоя!

Гайда зо мною:

Прекрасні гри му

Грати з тобою!

Прекрасні квіти

В моїм садочку!

Дасть тобі неня

Білу сорочку!»

Ой, таточку, голубочку,

Він мя зачіпат:

Каже, що дасть сорочечку,

Ще й будет ся грать!

- Цить, сину мій манесенький,

Цить, соколе, цить:

Тото вітер буйнесенький

У листі шумить!

«Хлопчику, гоя!

Гайда зо мною -

Возьмуть тя доньки

В танчик з собою.

Мої донечки

В Зельмана грають,

Ще й заколишуть,

Ще й заспівають!»

- Гой, таточку, голубочку,

Дивіться - оя!

Кріль Ероля пишні дочки,

Мабіть, то стоя?

- Ні, синку мій, дитя моє;

То кладений пліт -

А то верба кучерява

Під плотом стоїть!

«Хлопчику, гоя!

Гайда зо мною,-

Я тебе возьму

Силов з собою!

Твоя урода -

Моя подоба.

Рушай зо мною

В мою господу!!»

- Вай, таточку, голубочку!..

- Цить, синку мій, цить!

- Хоче мене король Ероль,

Таточку, убить!!!

- Ні, синку мій, дитя моє…

Недоле моя!..

…Не йдіть, люди, у дорогу

В неділю до дня!

Мина гори, мина доли,

Мина чорний ліс…

Батько сина неживого

Додому приніс.

Співак

За Шіллером. «Die Theilung der Erde» 43

«Ходіть, люди, ходіть, добрі,

Ходіть, мої діти! -

Каже господь милосердний,-

Поділю вас світом.

Що видите - то і ваше,

Усьо вам дарую!»

Ох, лишенько: як мурашки,

Усі ворухнулись!

Гуцул вхопив полонину,

Мужик хапнув поле,

Циган - клевець та ковало,

Дяк сів серед школи,

Жид загарбав мішок грошей,

Німець - бочку пива

І так далі, і так далі -

Усьо розфатили!..

Аж і співак шкандибає:

«А мені що, боже?»

«Ох, лишенько! А ти ж де був

Дотепер, небоже,

Що не прийшов, коли другі?»

«Я був, боже, в раю,

Щоб на тебе надивиться,

Послухать, як грають

Ті ангели білокрилі,-

От де я був, боже!»

«А що ж робить? - каже господь,-

Я вже не поможу…

Да дві речі ми остались -

І ті ти дарую:

Мій світ світлий з ангелами

І волю святую».

Прощі

За Гейне

Лежить козак молоденький

Да на хорування;

Коло його стара мати:

- Сину мій коханий!

Тепер літечко надворі,

Ідуть люди в Київ -

Іди і ти помолиться

Пречистій Марії:

Вона тебе вихворює,

Серденько загоїть!

- Нічо, мамо, нічо, сиза,

Ріднесенька моя!

Ходім в Київ помолиться

За мою Оксану…

Доле моя, доле моя!..

Мамо моя, мамо!!

…У Києві у святому

Молебень ведеться;

У Києві у святому

Там благодать ллється!

Хто на ноги нездужає,

А подужать хоче,-

Несе ніжки восковії;

Хто руки, хто очі…

А мій Іван несе серце

Із ярого воску:

«О, пречиста великая,

Ти матінко божа!

У сусіда було дівча -

Укрили коверцем…

О, пречиста ти київська,

Загой моє серце!!»

…Горить свічка на ліхтарі,

Горить, догоряє.

Лежить Іван на постелі -

Уперше дрімає;

Білу ручку - на сердечку…

Така його доля!..

А тим часом у кімнаті

Поволі, поволі

Тихі двері одчинились

Та й знов зачинились:

Ввійшла в хату божа мати,-

За нев два ангели,-

Та й поклала білу ручку

На сердечку Йвану…

Серце стало… А та ненька

Не знала - аж рано.

Осьмий поменник Тарасові Шевченкові на вічную пам’ять

И слышах глас с небесе, яко глас вод мног, и яко глас грома велика, и глас слышах гудец гудущих в гусли своя, и поющих яко песнь нову.

Апокалипсис

І Ти, Батьку, возопів нам

Таку пісню нову

Чистим серцем, чистим духом,

Чистим рідним словом.

І собрав нас свойов гуслев

У собор великий,

І здригнулись на престолах

Черлені владики,

Бо почали попускати

На залізних главах

Ті, сльозами насаджені,

Корони криваві.

І почали валитися

Ті катуші люті,

А на гробах поборників

Зелена, як рута,

Стала воля виростати,

Здойматися д горі.

Не здоймилась, затолочив

Тяжкий її воріг…

Затолочив? - Всі тирани

З усійго світа

Не годні ї затолочить,

У землю убити;

Бо вна, як озиме жито,

Корчем розростаєсь,-

А над житом пісня пієсь

І день зустрічає.

І що прийшло з того всього

Багровому звіру? -

Він Тя убив та й задумав,

Що і Твою ліру

Розбив о стовп свої тюрми.

Не розбив-єсь, кате,

Лиш ударив нев,- і тілько!

А вона, проклятий,

Задзвеніла тим сильніше -

Весь дух стрепенувся.

А ти поблід, бо проверглись

На всій святій Русі

Зачаровані сини їй,

Що закляті спали

Під нечистов твойов лудов.

Проверглись, устали

І до мечів своїх ясних

Простягнули