Читати книгу - "Щоденник наркомана"

– Так, я розумію, – захоплено відповів я. – Звичайно, я зовсім не розбираюся у фінансах; але тому, що ви кажете, зовсім не бракує здорового глузду. І, здається, я маю свого роду нюх на такі речі.

– Дуже цікаво таке від вас почути, – відповів Фекліз, ніби сильно здивувашись. – Я думав те ж саме. Ми знаємо, що ви маєте неабияку сміливість, а це – найнеобхідніша річ у будь-якій грі. Заробляння грошей – це найграндіозніша з усіх ігор. Ба більше, я маю інтуїтивне відчуття, що у вас для цієї справи ще й правильний склад розуму. Ви надзвичайно кмітлива людина, ще треба таких пошукати, і маєте гарну уяву. Я не маю на увазі фантазії для божевільних розваг, а добру, продуктивну міцну уяву.

За звичайних, буденних обставин я б мав зніяковіти від такого прямого компліменту, який зробив чоловік, що, очевидно, в курсі всіх справ і тримається на рівних з найсвітлішими головами світу. Але у теперішньому стані я сприйняв його як абсолютно природний.

Лу розсміялася мені у вухо.

– І правильно, Кокі, дорогенький, – защебетала вона. – Ось де ти вступаєш у гру і перемагаєш. І мені дуже потрібні ті перлини, ти ж знаєш.

– Вона має рацію, – погодився Фекліз. – Коли закінчиться медовий місяць, приєднуйтесь до мене. Ми скидаємо плащі, вступаємо у гру, покажемо, чого ми варті й навіть трішки більше, а коли вийдемо з гри, то від Джона Рокфеллера і мокрого місця не залишимо.

– Ну, – сказав я, – немає кращого часу, як тепер. Я не хочу пхати носа, але якби я міг якось допомогти у тій вашій справі…

Фекліз похитав головою.

– Ні, – сказав він, – це зовсім не те. Я вкладаю в цю операцію все до копійки; але, у кращому разі, це дуже ризикова справа, і я б не хотів ризикувати, чи пролетять ваші п’ять тисяч на першій же ставці. Звичайно, результат, якщо все вдасться, буде доволі непоганий…

– Ближче до деталей, дорогенький, – вимовив я, намагаючись відчувати себе природженим бізнесменом.

– Сама собою справа доволі проста, – сказав Фекліз. – Просто потрібно скористатися можливістю на певних свердловинах, у місцині, що має назву Сітка. Перед війною все було в порядку, але, на мою думку, вони так і не були належним чином розроблені. Відтоді вони не працювали, і, можливо, знадобляться чималі гроші, щоб повернути їх знову на карту. Але це менший з нюансів. Я і мої друзі знаємо, і ніхто ще до цього не добрався, якщо застосувати технологічний процес Фельденберга до цієї нафти, що видобувають на Сітці, ми отримаємо фактично світову монополію на нафту найвищого можливого класу. Зайве говорити, що ми зможемо продавати її за нашою власною ціною.

В одну мить я побачив чудові можливості цього плану.

– Зрозуміло, зайвим буде говорити, що цю інформацію потрібно тримати за сімома замками, – продовжував Фекліз. – Якщо вона вилізе, будь-який паризький фінансист викупить справу, перескочивши через наші голови. Я б узагалі не розповідав вам цього, якби не дві речі. Я знаю, що ви чесна людина, – це навіть не обговорюється; але направду важливий момент у тому, як я вже казав раніше, що я певною мірою вірю в окультизм.

– О, так! – скрикнула Лу. – Тоді звичайно ж ви знаєте царя Лама.

Фекліз аж підскочив, ніби йому дали по голові. На якусь мить він зовсім утратив лице. Здавалося, що він збирався сказати кілька речей і передумав. Він став похмурий, як грозова хмара. Важко було помилитися, що це мало означати.

Я звернувся до Лу зі смішком, який, припускаю, був доволі бридким.

– Репутація нашого друга, – зауважив я, – здається, дісталася і до пана Фекліза.

– Ну, – сказав Фекліз, повертаючи самовладання з помітним зусиллям, – я взяв собі за правило нікого не засуджувати, але, правду кажучи, це вже трохи занадто. Так виглядає, ніби ви все знаєте, тому ніхто не постраждає, коли я скажу, що він страшенна падлюка.

Уся моя ненависть, усі мої ревнощі виринули з підсвідомості. Я відчував, що якби Лам був десь поруч, я б пристрелив його як собаку.

Мій давній шкільний приятель з’їхав з неприємної теми.

– Ви не дали мені договорити, – поскаржився він. – Я збирався сказати, що не маю особливого таланту до фінансових справ і подібних речей у звичайному розумінні, але у мене є інтуїція, що ніколи мене не підводить, – як демон Сократа, пам’ятаєте?

Я кивнув. У мене були якісь слабкі спогади про Платона.

– Ну, – вимовив Фекліз, постукуючи сигарою з виразом поважного Майстра, що закликає Ложу до порядку, – коли я зустрів вас учора, я сказав собі: краще народитися щасливим, ніж заможним, і ось переді мною чоловік, який народився щасливим.

Це була абсолютна правда. Я ніколи не міг чогось досягнути завдяки своїм здібностям, але все ж на мене, як з неба, звалилися доволі непогані статки.

– У вас є дар, Пітере, – збуджено сказав він. – Кожного разу, коли у вас не буде роботи, пропоную вам десять тисяч на рік за участь у справах у ролі талісмана.

Лу і я були страшенно схвильовані. Нам не вистачало терпіння дослухати деталі плану нашого друга. Цифри були дуже переконливими, а потенційний результат просто засліплював нас. Ми навіть не мріяли про таке багатство.

Уперше в житті я уявив, якою владою багатство наділяє людину, і також уперше я усвідомив, якими величезними є мої справжні амбіції.

Чоловік мав рацію, до того ж досить чітко сказав про мою удачу. На війні мені щастило просто неймовірно. Потім з’явився цей спадок, і Лу на додаток; і ось я зустрів давнього приятеля завдяки якійсь дивовижній випадковості, й оця чудова інвестиція. Вона – як Фекліз делікатно зауважив, не була ніякою спекуляцією, а строго кажучи – просто чекала на мене.

Ми були настільки переповнені радістю, що ледве схоплювали практичні деталі. Необхідною сумою було чотири тисячі дев’ятсот п’ятдесят фунтів стерлінгів.

Звичайно,