Читати книгу - "Тев'є-молочар, Шолом-Алейхем"

Але що з того,— каже вона,— коли я не я?..

— Виходить так,— кажу,— як у молитві сказано: "Коли не я за себе, то хто за мене",— я не я, а ти не ти...

Отак озиваюсь я до неї жартома уривком з молитви, хоч серце крається мені на шматки, бо я бачу, що моя бідна дитина поневіряється, як то кажуть, "у багатстві і пошані..."

— Твоя сестра Годл,— кажу,— так не зробила б...

— Я вже тобі казала,— відповідає Бейлка,— ти мене до Годл не рівняй, тату. Годл жила,— каже вона,— у свій час, а Бейлка живе в свій час... Від часів Годл до часів Бейлки так далеко,— каже вона,— як звідси до Японії...

Розумієте зміст такої туманної мови?

Одним словом, я бачу, ви поспішаєте, пане. Ще дві хвилини і — кінець усім моїм розповідям. Набравшись горя і турбот за мою щасливу мізинку, я вийшов звідти розбитий, пригнічений, шпурнув на землю сигару, що зачадила мені голову, і озиваюсь до неї, тобто до сигари:

— Іди ти в пекло, під три чорти!

— Кого це ви лаєте, реб Тев'є? — чую я голос за своєю спиною.

Повертаю голову, дивлюся — шадхен Ефраїм, згорів би він!

— Доброго здоров'я,— кажу я.— Що ви тут поробляєте?

— А що,— питає він,— ви поробляєте тут?

— Був,— кажу,— в гостях у моїх дітей.

— Як же,— питає,— вони поживають?

— А як їм поживати,— кажу.— Дай боже нам обом так!

— Ви, я бачу,— каже він,— дуже задоволені моїм товаром?

— Ще як задоволений,— кажу,— хай вам бог віддячить за це,— кажу,— вдвоє більше.

— Спасибі вам,— каже він,— за побажання, може, ви б до цього побажання додали ще подарунок?

— Ви хіба,— питаю,— не одержали за сватання?

— Нехай,— каже він,— має стільки ваш Педоцур.

— А що,— кажу,— хіба мало дав?

— Не так мало,— каже він,— як від щирого серця.

— А саме?

— А саме? Вже нема,— каже він,— і копійки.

— Де ж це поділося? — питаю.

— Видав заміж,— каже,— дочку.

— Мазл-тов,— кажу,— хай бог дасть, щоб це було в щасливий час і щоб ви дожилися великої втіхи...

— Нічого собі втіха,— каже він,— реб Тев'є. Знайшов на свою голову зятя-шахрая, який бив, катував дочку, забрав гроші і подався,— каже він,— до Америки.

— Навіщо ж ви,— кажу,— дозволили йому поїхати так далеко?

— А що я мав,— каже він,— робити з ним?

— Вам треба було,— кажу,— йому насипати солі на хвіст...

— Вам, певно,— каже він,— дуже добре на серці, реб Тев'є?

— Дай боже,— кажу,— вам хоч би половину!

— Он як? А я вважав, що ви багатій. Якщо так,— каже він,— то ось вам понюх табаки...

Здихавшись шадхена понюхом табаки, я приїхав додому і почав спродувати моє хазяйство, назбиране за всі ці роки. Уявіть собі, не так скоро це робиться, як говориться. Кожен горщик і кожна дрібничка мені краяли серце. Ця річ нагадувала Голду, нехай царствує, та річ нагадувала дітей, нехай довго живуть. Але ніщо не завдало мені стільки болю душевного, як розлука з моєю конякою. Перед нею я себе почував винним... Адже ми попрацювали з нею стільки років, разом бідували, разом поневірялись, а я раптом беру й продаю цю тварину! Продав я її водовозові, бо від візників можна тільки образ дочекатися. Прийшов я до них продавати їм мого коня, а вони мені кажуть:

— Господь з вами, реб Тев'є, це хіба кінь?

— А що ж це,— кажу,— свічник?

— Це у вас,— кажуть вони,— не свічник, а праведник.

— При чому тут,— кажу,— праведник?

— При тому,— кажуть вони,— що це стариган тридцяти шести років, не менше, він зовсім без зубів, із сивою губою і трусить боками, як стара баба в п'ятницю на морозі...

Подобається вам така візницька мова? Можу вам заприсягтися, що коняка, бідолашна, розуміла кожне слово, як сказано: "Знає від покупця свого",— скотина відчуває, що її збираються продати. І справді, коли ми вдарили по руках з водовозом і я сказав йому: "В щасливий час!" — мій вірний слуга раптом повернув до мене свою симпатичну морду і глянув на мене німими очима, немовби кажучи: "Отак ти мені віддячуєш за мою службу?.." Поглянув я на мою кобилу востаннє, побачив, як водовоз прибирає її до рук, щоб навчити розуму, стою собі потім наодинці і думаю: "Владико небесний! Як розумно ти правиш своїм світом. Ось ти створив Тев'є і створив, приміром, коня, і обидва вони мають однакову долю на цьому світі... От хіба тільки те, що у людини є язик і вона може поговорити, висловити все, що наболіло на серці, а кінь, бідолашний, що? Німе, прости господи, створіння..."

* * *

Ви дивуєтесь, пане Шолом-Алейхем, що в мене сльози на очах, і, певно, гадаєте: "Оцей Тев'є скучив, мабуть, за своєю конякою?" Чому це тільки за конякою, чудна ви людина? Всього мені шкода, і за всім я скучатиму. Скучатиму за кобилою, за селом, скучатиму за старостою з урядником, за бойберицькими дачниками, за єгупецькими багатіями і навіть за шадхеном Ефраїмом, погибель на його голову! Хоч кінець кінцем, якщо добре поміркувати, він теж не більше, як злидар, що шукає, бідолаха, заробітків.

Коли бог дасть і я щасливо приїду на місце,— не знаю, що там робитиму. Але ясно як день, що насамперед піду до гробниці праматері Рахілі. Молитимусь там за моїх дітей, яких я, мабуть, уже ніколи не побачу. Спом'яну тоді також шадхена Ефраїма, і вас, і весь наш народ. Ось вам моя рука, що додержу слова! Бувайте здорові, щасливої вам дороги, вітайте від мене кожного окремо від щирого серця.

Іди геть!

— Найкращий, найщиріший, найпоштивіший привіт вам, пане Шолом-Алейхем! Вам і дітям вашим! Я давно вже виглядаю вас, набралось у мене для вас чимало доброго краму. Я все допитуюсь: "Де ти?" — чому вас не видно? А мені кажуть, що ви десь мандруєте по світах, у далеких країнах. Як сказано: "Сто двадцять сім царств..." Але мені здається, що ви дивитесь на мене якось чудно? Певно, вагаєтесь і думаєте собі: "Це він чи не він?" Він, пане Шолом-Алейхем, він! Ваш давній приятель, Тев'є, власною персоною, Тев'є-молочар, той самий Тев'є, тільки вже не молочар, а просто собі людина, звичайнісінький чолов'яга, старий, як бачите, хоч навіть віку ще й не дуже похилого, як то сказано у нас: "Адже мені щось із сімдесят років",— ще досить далеко до сімдесяти років! Спитаєте, чого це волосся таке сиве? Вірте мені, не з розкошів, любий друже! Трохи свого горя, не прогнівати бога, а трохи горя всього загалу — погані часи! Гірка година для бідного люду! Але я знаю, що вас муляє. Ви думаєте про щось інше: ви, мабуть, згадали, що ми колись попрощалися перед тим, як я мав виїхати до Палестини. Отже, ви, певно, вважаєте, що бачите Тев'є після повернення з Палестини, і ви, мабуть, хочете послухати новини, мати привіт з гробниці праматері Рахілі, з могил патріархів? Мушу вас заспокоїти. Якщо маєте час і хочете послухати, які дива трапляються на світі, то слухайте уважно, і ви самі скажете, що всі люди дурбаси, що ми маємо могутнього бога і що він керує світом.

Одним словом, який розділ Біблії читаємо цього тижня: "І покликав він"? А в мене інший розділ, розділ "Іди геть!"37. "Іди геть! — сказали мені.— Забирайся звідси, Тев'є, з землі твоєї і з батьківщини твоєї, з твого села, з твоєї хати, де ти народився й прожив усі свої роки, на ту землю, яку покажу тобі,— йди, куди очі ведуть!.." І коли саме надумали таке сказати Тев'єві? Тоді, коли він уже старий, кволий і самітний, як ми кажемо у новорічній молитві: "Не покидай мене на старості!.." Але я плутаю різні історії, забув зовсім, що ще не розповів вам про те, які новини в Палестині. Які можуть бути там новини, любий друже? Країна гарна, що й казати! Але Палестина в Палестині, а я поки що тут... Це про Тев'є, очевидно, сказано у книзі "Есфір": "І якщо судилося загинути, загину",— був небораком, небораком і помру. Здається, однією ногою вже стояв на тому боці, у святій країні, лишилось тільки взяти квиток, сісти на пароплав — і гайда! Що ж робить Господь бог? Надумав мій старший зять Мотл-жилетник, кравець з Анатівки, і, не при вас кажучи, раптом, ні сіло ні впало, звалився та й помер! Був дужий, здоровий, і така біда! Тобто, правду кажучи, богатирського здоров'я він ніколи не мав. Ремісник, прости господи, сидів день і ніч з ниткою та з голкою і латав, вибачайте, штани. Так довго латав, аж поки дістав сухоти, почав кахикати, кахикав-кахикав, поки виплюнув останній шматок легенів. Не допомогли ні лікар, ні знахар, ні козяче молоко, ні шоколад з медом. Добрий чолов'яга був, хоч і простий, не сильно вчений, але чесний, без хитрощів, любив мою дочку — душі не чув! І життя не шкодував заради дітей, а за мене ладен був піти в огонь і в воду!

Одним словом, як сказано в Біблії: "І вмер Мойсей",— помер Мотл і залишив мені добру мороку. Де вже міг я навіть думати про Палестину? Я мав добру Палестину у себе в хаті! Та й як можна залишити, скажіть, будь ласка, вдову з маленькими дітьми-сиротами напризволяще, без шматка хліба? Хоч, як подумати, чим я можу їй допомогти? Я ж їй не воскрешу чоловіка, а дітям її не поверну батька з того світу. Та й сам я теж не більше, як грішна людина, на старості літ хотілося б дати трохи спокою старим кісткам, відчути, що й ти людина, а не скотина. Досить того гармидеру, досить скніти в земних справах! Час трохи подумати і про той світ. А надто, коли я поспродував усю мою худобу: коняки, як вам відомо, я давно вже здихався, та й корівок усіх до одної продав, лишилася тільки пара бичків, з яких згодом могло б вийти щось путнє, якщо їх добре годувати,— і ось раптом маєш — ставай на старості літ батьком малих сиріток! Думаєте, що це вже все? Не поспішайте! Головне буде далі, бо у Тев'є, коли трапиться біда, то, як ви добре знаєте, вона за собою тягне ще одну біду. Наприклад, коли мене одного разу спіткало нещастя — здохла корівчина, то зразу слідом за нею здохла ще одна корова... Отак уже створив Господь свій світ, і так воно мусить бути — нічого не вдієш!

Одним словом, ви ж, певно, пам'ятаєте історію з моєю мізинною, з Бейлкою, з великим щастям, якого вона досягла? Піймала птаха, Педоцура, зуха, підрядчика воєнного часу, який привіз до Єгупця лантух із золотом і втьопався в мою дочку, хотів мати жінку-красуню, послав до мене, згорів би він, шадхена Ефраїма, колінами витоптав стежку, мало не здох на місці, і взяв її в чому була, осипав її з голови до ніг діамантами, брильянтами та різними подарунками. Здавалося б, таке щастя, еге ж? Але з усього цього великого щастя вийшов пшик, та ще який пшик! Пшик з гряззю, хай бог боронить і милує! Бо коли бог захоче, щоб колесо повернулося навспак, то нічого не вдієш.