Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

І всеж…

— Ви хотіли б отримати перепочинок від цього? — спитав він.

— Перепочинок? — відгукнулася вона, оглядаючись на пари, що кружляли всюди. — Від танцю?

— Не зовсім. Вальс, як я переконався, ви непогано витримуєте. Говорячи про перепочинок, я мав на увазі вашу матінку.

Дафна зупинилася на мить.

— Ви пропонуєте вивести маму із її громадського кола? Я вас правильно зрозуміла? Чи, не дай Боже, ще щось страшніше?

В її очах був сміх.

— Я не зовсім точно висловився, міс Бріджертон. Я пропоную це зробити не вашій матері, а вам.

Дафна від несподіванки мало не збилася з такту, але відразу відновила ритм.

— Не розумію, — сказала вона. — Ви серйозно кажете?

— Я мав намір, — відповів він, — повністю звільнити себе від лондонського суспільства, але зрозумів, що був наївний, бо це неможливо.

— Невже вам так сподобався мигдальний лікер і не дуже солодкий лимонад, який подають, що ви вирішили віддати себе на з'їдання цьому суспільству?

— Ні, — відповів він, не зважаючи на сарказм. — Але я не можу зовсім відкинути це, тому що багато моїх друзів встигли одружитися за час моєї відсутності і їхні дружини почали влаштовувати вечори.

— На які вас запрошують і ваше благородство не дозволяє вам відмовитись?

Він кивнув головою.

— Так наберіться мужності та відмовте. У його погляді, який він кинув на неї, змішалися роздратування та захоплення.

— Чоловіки цих жінок, я вже сказав вам, мої добрі друзі.

— І ви боїтеся образити відмовою їхнім дружинам? Все-таки Ви, напевно, досить хороша людина.

— Навряд, — пробурчав він.

— Але й не дуже поганий?

Музика замовкла, і Саймон повільно повів Дафну через усю залу туди, де були її брати і мати, намагаючись по дорозі закінчити, вірніше, сформулювати небезпечну думку, що відвідала його кілька хвилин тому.

— Я спробував вам пояснити, але так і не зумів, оскільки ви не дали мені можливості… — казав він. — І тепер зроблю ще одну спробу…

— Прошу вас, мілорде, — милостиво дозволила вона.

— Так ось, — сказав він різкіше, ніж самому хотілося, — ми зупинилися на тому, що я, як не крути, повинен з'являтися в лондонському світлі.

— А це подібно до смерті, — не втрималася вона.

Йому коштувало великого зусилля не крикнути їй, щоб вона перестала всі його слова перетворювати на жарт. Хоча сам любив робити щось подібне.

— Ви, наскільки я розумію, — продовжив він, — не більше за мене хочете там з'являтися. Однак noblesse oblige[2], як кажуть французи.

— Це так, — погодилася вона. Він поспішив заговорити знову:

— Можливо, є спосіб, за допомогою якого я міг би позбутися надто пильної уваги сімейства Фезерінгтон та їм подібних, а ви — доброзичливого, але болісного для Вас впливу вашої матері.

Вона з цікавістю подивилася на нього:

— Продовжуйте!

«Здається, зачепило за живе».

— Продовжую. — Він зупинився і, трохи нахилившись до неї, промовив драматичним пошепком:

— Ми укладаємо з вами щось на зразок пакту. Угоди.

Він чекав негайної реакції — вигуку, бавовни в долоні, хоч усмішки, але вона мовчала. Мовчки дивилася на нього, і він не міг зрозуміти — чи вона вважає його нахабником, чи просто ідіотом.

— Я сказав, — повторив він нетерпляче, — як угода. Про що ви подумали? Що ви так дивитеся на мене?

— Я подумала, — повільно промовила вона, — що, мабуть, недаремно мене попереджали про ваше бурхливе минуле. З вами треба тримати вухо гостро. Вам мало того, що протягом усього вечора ви вже неодноразово лякали мене своєю поведінкою?

— Нічого такого не було!

Вона поблажливо потріпала його рукавом.

— Було, мілорде. Але я вибачила вам, розуміючи, що ви просто не могли стриматись.

Саймон дивився на неї розгублено.

— Ніколи раніше не заслуговував на поблажливість від жінки, — знайшовся він нарешті як відповісти. Вона знизала плечима:

— Дуже жалкую. Це не найгірше почуття.

Але він ще не все висловив у відповідь її поблажливість.

— Знаєте, — сказав він, — спочатку я подумав, що ваші невдачі з нареченими пояснюються головним чином тим, що їх відлякують ваші брати, але тепер приходжу до твердого переконання, що це ви робите і тільки ви. Бідний Найджел! І всі інші!

На його подив, вона весело розсміялася.

— Помиляєтесь. Я незаміжня головним чином тому, що більшість бачить у мені насамперед друга. Це вбиває усю романтику. А щодо Найджела, він виняток.

Трохи подумавши над її словами, Саймон зрозумів, що цим йому легше буде здійснити придуманий відразу план.

— А тепер не перебивайте, — сказав він якомога лагідніше. — Дуже прошу вас дати мені виговоритись до того, як Ентоні, який уже дивиться на нас, зіпсує всю месу.

— Говоріть же, мілорде, — заохотила Дафна, насправді заінтригована всіма цими передмовами.

— Мій план полягає в наступному, міс Бріджертон. Ми робимо вигляд… прикидаємося, що відчуваємо один до одного найніжніші почуття.

— О!

— Тільки для виду, — заспокоїв її. — Але оточуючі мають повірити в це й усвідомити, що тепер я вже не їхній видобуток.

— Значить, вони мають переконатися в істинності наших почуттів? — трохи стурбовано спитала Дафна.

— Вони — так. Але не ми.

— Звичайно, — підтвердила вона. — І що за цим піде? Мене цікавить, що я виграю?

— Хіба ж треба пояснювати? По-перше, ваша мати перестане тягати вас від чоловіка до чоловіка, розуміючи, що цим зачіпає мене.

— Не дуже ввічливо викладено, — визначила Дафна, — але загалом правильно. А по-друге?

— А по-друге, — він хитро посміхнувся, — чоловіки завжди звертають більше уваги на жінку, якщо знають, що хтось уже зацікавився нею.

— У якому сенсі більше, я не цілком розумію, сер.

— У самому прямому, міс Бріджертон. Посміхнувшись, він уважно глянув на неї, і вона почервоніла.

Саймон першим перервав мовчанку: