Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— Я сказав, «хтось зацікавився», але, вибачте за зарозумілість, якщо цей «хтось» до того ж ще випадково герцог, інтерес чоловіків може зрости в кілька разів, і той, хто розглядав вас тільки як друга, поспішає змінити свою думку.

Дафна стиснула губи.

— Хочете сказати, до того часу, як ви мене покинете, біля мого порогу вже будуть товпитися орди чоловіків, які прагнуть моєї руки?

— Помилуйте, міс Бріджертон, я дозволю вам кинути мене першою.

Він звернув увагу, що вона не оцінила його шляхетність.

— Виходить, я виграю від цього набагато більше, ніж ви? — з недовірою спитала вона. — Як благородно!

Він трохи стиснув її руку.

— То ви згодні?.. Якщо відкинути іронію?

Дафна відвела погляд від його наполегливих очей, побачила до болю, до нудоти знайому картину: місіс Фезерінгтон, схожу на птаха-стерв'ятника в очікуванні видобутку, свого старшого брата, що ніби проковтнув кістку, дівчат із замороженими нещасними особами…

— Так, — сказала вона, як і раніше, не дивлячись на Саймона. — Згодна.

— Чому вони так довго не підходять до нас, як ти гадаєш?

Леді Бріджертон змушена була смикнути сина за рукав, тому що той не одразу відповів. Сама ж вона не зводила очей з дочки та її кавалера, герцога Гастінгса, який лише тиждень як у Лондоні і вже, здається, справив фурор у певних колах. А зараз не відходить від Дафни. Невже?

— Не знаю, мамо, чому так довго, — відповів нарешті Ентоні, з полегшенням дивлячись на спини жінок сімейства Фезерінгтон, що віддалялися від нього. — На мою думку, вони танцювали.

— Гадаєш, Дафна сподобалася йому? — з дитячим збудженням спитала мати. — Вона може стати герцогинею?

Ентоні нетерпляче пересмикнув плечима.

— Ти не відпускаєш Дафну ні на крок. Тому вона не може стати ніким, окрім твоєї доньки.

— Не смій розмовляти зі мною в такому тоні, Ентоні Бріджертон! І звідки ти взяв, що я так поводжуся з моєю дівчинкою?

— Вона мені сама казала, — збрехав Ентоні, бо Дафна ніколи не скаржилася йому на матір.

— Дурниці… Але ж місіс Фезерінгтон, боюся, буде не дуже задоволена сьогоднішнім вечором.

— Я іноді не розумію тебе, мамо, — її син, мабуть, був налаштований зараз критично, що з ним траплялося не часто, — ти хочеш, щоб Дафна вдало вийшла заміж і була щаслива, або для тебе головне — перемогти суперницю-матір у гонках до вівтаря?

Леді Бріджертон навіть притупнула ногою від обурення.

— Як ти можеш таке казати? Втім, — додала вона з чарівною усмішкою, — я зовсім не відмовлюся від задоволення побачити вираз обличчя місіс Фезерінгтон, коли моя дочка завоює руку і серце зірки цього сезону.

— Мамо, ти непоправна.

— Звісно. Абсолютно безнадійна… Якщо справа стосується моїх дітей.

— Ох, мамо!

— Перестань зітхати, Ентоні, це непристойно. Що люди подумають?

— Вони не чують мого зітхання, — з усмішкою сказав той. Він не вмів довго злитися на матір. І вона на нього також. Тим більше, що Дафна та Саймон уже наблизилися до них.

— Як вам танцювалося? — звернулася до них леді Бріджертон.

— Чудово, — відповів Саймон. — Ваша донька не лише гарна, а й граціозна в танці.

Ентоні пирхнув. Такого він ще ніколи не чув від свого друга. Але Саймон не звернув на нього жодної уваги.

Вайолет Бріджертон розцвіла на очах.

— О, як приємно чути. Дафна любить танці… Я вірно кажу, Дафно? — спитала вона, бо донька мовчала.

— Звісно, мамо.

— Я впевнений, міс Бріджертон, — сказав Саймон, — що ваша мати дозволить вдруге запросити вас на вальс, коли заграє музика. А поки що ми, з вашого дозволу, пройдемося по залі.

— Ви щойно робили це, — зауважив Ентоні. Саймон знову ігнорував його випад.

— Ми, з вашого дозволу, трохи пройдемося, леді Бріджертон, — повторив він, — але постійно будемо в полі вашого зору. Ви не проти?

Блідо-лілове шовкове віяло ще дужче заколихалося в руці Вайолет, коли вона відповіла:

— Я буду в захваті, ваша світлість. Тобто, я хотіла сказати, Дафна буде в захваті… Я вірно кажу, моя дочка?

— Звісно, мамо.

Дафна була сама безневинність. І сама покірність.

— А я, — прогарчав Ентоні, - піду і візьму віскі! Бо не розумію, що тут відбувається!

— Ентоні! — вигукнула його мати і з люб'язною усмішкою обернулася до Саймона.

— Не звертайте на нього уваги.

— Я завжди саме так і чинив, — охоче сказав той.

— Дафно, — сказав її брат, — я теж міг би супроводжувати тебе, щоб не викликати зайвої уваги.

— Ентоні, - перебила його леді Бріджертон, — їм не потрібен супроводжуючий, якщо вони пройдуться тут по залі.

— Ні, треба! — вперто сказав Ентоні.

— Швидше тікайте! — весело крикнула Вайолет. — Ви обидва! А я притримаю цього охоронця вдач.

І вона справді міцно вхопила сина за руку. Саймону, який віддалявся разом з Дафною, залишалося тільки дивуватися і частково захоплюватися сценкою, що розігралася на його очах.

— Якого диявола ти влаштовуєш такі вистави? — прошипіла Вайолет.

— Я захищаю власну сестру!

— Від герцога? Хіба він такий небезпечний? На мою думку, він у всьому схожий на тебе. Або ти на нього.

Ентоні застогнав:

— О Господи, тоді тим більше її треба захищати. Ти нас обох погано знаєш, мамо.

Вона співчутливо погладила його руку.

— Ти перебільшуєш, сину мій. Не треба бути надто підозрілим. Якщо Саймон наважиться відвести її на балкон або, не дай Боже, у коридор, можеш кинутися на виручку. А поки дозволь їй насолодитися хвилинами слави, і нехай інші заздрять!

Ентоні похмуро дивився у спину друга.

— Завтра я вб'ю його!

— Боже мій, ніколи не думала, що мій син такий кровожерливий. Ти ж мій первісток, і я мала б знати тебе краще, ніж усіх інших. Але іноді ти мене просто дивуєш…

— Здивування — гарна якість, мамо, — потішив її Ентоні вже спокійнішим тоном. — Здатність дивуватися — молодить… А ось і Колін. Поговори з ним, а я віддаляюся,