Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Чому вони так не люблять слухати розумні промови, її діти? Але все-таки вони зовсім не погані, навіть, можна сказати, славетні створіння.

Цей висновок викликав у неї подих полегшення, і вона з почуттям гордості почала стежити очима за Дафною, яка під руку з герцогом йшла через залу. Яка дивовижна пара! Невже присутні не помічають цього?

Ні, безперечно, з Дафни вийде чудова герцогиня. Вона просто народжена для такого титулу!

Вайолет перевела погляд на Ентоні, проте той незабаром зник з поля її зору.

Заграла музика, знову закружляли пари. Вона з задоволеною усмішкою дивилася на все довкола.

Але раптом її посмішка змінилася виразом подиву, а потім вона стривожено насупилась. Що відбувається? Дафна чомусь прямує до неї, спираючись на руку іншого чоловіка.

Де герцог? Де він, чорт його забирай? А, он…

Герцог танцював посеред зали — з ким би ви думали? З Пенелопою Фезерінгтон!

Розділ 6

Вашому автору стало відомо, що за вчорашній вечір герцог Гастінгс не менше шести разів дозволив собі згадати, що в його плани ніяк не входить одруження. Але якщо він намагається таким чином охолодити запал честолюбних матерів, то припустився помилки. Вони розцінили його одкровення — як відкритий виклик.

І не можна не помітити, що всі його антиматрімоніальні висловлювання були зроблені до знайомства з чарівною і вельми недурною міс Дафною Бріджертон.

Що автор і доводить до вашого відома.

«Світська хроніка леді Віслдаун», 30 квітня 1813 року

В обід наступного дня Саймон стояв біля дверей будинку Бріджертон на Гросвенор-сквер. Однією рукою він тримався за мідний дверний молоток, у другій тримав помпезний та непомірно дорогий букет голландських тюльпанів.

Він не припускав, що його скромний напівжартівливий план вимагатиме якихось термінових додаткових дій, але вчора ввечері Дафна розумно розсудила, що якщо він не нанесе їй візиту наступного дня, ніхто, і в першу чергу її мати, не повірить у щирість його намірів.

І Саймон не міг не визнати, що Дафна має рацію. Тим більше, кому, як не їй, не кажучи вже про її матір, знати всі тонкощі світського етикету, про які він має дуже неясне поняття. Адже йому ніколи ще не доводилося доглядати жінок з вищого кола.

Двері відчинилися майже відразу, перед Саймоном стояв дворецький, високий худий чоловік з яструбиним носом. Дрібно глянувши на візитну картку гостя, він кивнув і шанобливо промовив:

— Прошу за мною, ваша світлість.

З усього цього Саймон зробив розумний висновок, що на нього чекали.

Але сам він зовсім не очікував побачити картину, що відкрилася його очам.

Насамперед погляду його постало бачення у світло-блакитному шовковому одязі, що розташувалося на зеленій візерунковій софі і радісно усміхалося всім присутнім. Тому що в кімнаті, окрім цього видіння, що виявилося Дафною, було ще з півдюжини молодих людей, один з яких, опустившись на одне коліно, вирвав зі своїх вуст якісь слова. Наскільки встиг уловити Саймон, то були вірші. А оскільки він колись чув чи читав, як поезію порівнювали з ароматними квітами — трояндами, гіацинтами, ще якимись, то не дуже здивувався б, якби з рота цього олуху вилітали б пахучі пелюстки.

Однак вони не вилітали, і взагалі вся сцена здалася йому несмачна і просто огидна.

Він затримав погляд на Дафне, яка продовжувала усміхатися фігляру-декламатору, і очікував, що вона зверне нарешті увагу на того, хто увійшов у двері.

Вона не повернулась.

Він відчув, як вільна від букета рука стиснулася в кулак, і повільно рушив по кімнаті, розмірковуючи, на кого варто його опустити.

Дафна, як і раніше, усміхалася і, як і раніше, не йому.

Безмозкий поет! Розкішний блазень!.. Саймон уважніше придивився до юного генія. Куди зручніше його вдарити? По лівій вилиці чи по правій? А може, прямим у підборіддя? Тоді він напевне замовкне.

— А ось ці вірші,— оголосив поет, — я написав учора вночі на вашу честь.

Саймон не стримав стогін. У попередньому вірші не без праці він вгадав один із сонетів Шекспіра (тільки навіщо читати його, стоячи на колінах?), але слухати оригінальні вірші цього здивування було вище за його сили.

— Ваша світлість!

Слава тобі Господи, Дафна помітила. Він стримано вклонився, холодний вираз його обличчя явно контрастував із захопленими обличчями присутніх.

— Міс Бріджертон…

Він попрямував до неї.

— Приємно бачити вас, мілорде.

І все та сама світська посмішка. Чи таки інша?

Саймон підняв букет і вирішив пробратися до Дафни. Однак на його шляху було аж чотири юні шанувальники, ніхто з яких не виявив наміру відсторонитися. Пронзивши першого з них найлютішим зі своїх поглядів, що змусило бідного юнака опустити очі додолу і закашлятися, Саймон зумів досягти вільного простору біля одного з вікон.

Але все одно Дафна залишилася недосяжною. Він був готовий піти на крайні заходи, відштовхнути когось, але в цей час пролунав голос Вайолет Бріджертон. Він одразу не помітив її за огорожею з цієї юної порослі.

— Ваша світлість! — Вигукнула вона. — Як приємно! Ви надали нам честь своїм візитом.

— Я просто не уявляв, як можна не зробити цього, — промимрив він, цілуючи її обтягнуту рукавичкою руку. — Ваша дочка такий скарб…

Гра почалася. План прийшов у дію.

Вайолет радісно зітхнула:

— Які дивовижні, дивовижні тюльпани! Мабуть, прямо з Голландії? Тут вони просто немислимо дорогі!

— Мама! — Досить різко вимовила Дафна, з'являючись з-за спини одного з шанувальників. — Про що ви розмовляєте? Що герцог може відповісти на це?

— Можу назвати суму, яку сплатив за них, — відповів він із чемною, але трішки смішливою усмішкою, яка й подобалася Дафні, і дратувала її.

— Ви цього не зробите!

Схилившись із висоти свого зростання до дівчини, він з тією ж усмішкою промовив:

— Чи не ви тільки вчора запевняли мене, що я герцог і, отже, можу говорити і робити все,