Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Другого дня після щеплення Клавіку все ще було погано. Температура (яка завдяки жарознижувальному залишалася в межах тридцяти семи) і всі неприємні відчуття, що її супроводжували, вперше вчепилися в крихітний організм. Який не те що не міг з ними морально впоратися — не розумів, що взагалі, як і чому.

Тож я була рада вихідному чоловіка, який, бачачи страждання синочка і мою виснаженість, непогано допомагав з дитиною. В результаті в мене навіть вийшло трохи поспати. Щоправда, спала я (як і минулої ночі) з Клавіком під боком. Материнське молоко допомагало дитині краще впоратися із недугом, та й пити йому потрібно було в такому стані якомога більше. Але в перервах Аркадій сам носився з ним, заспокоював і колихав на руках. Дитина ж із ним навіть якось менше плакала.

Проте було все одно непросто. Тому що коли Клавік не спав і не їв, його треба було постійно носити на руках. При цьому саме носити, гуляючи з ним по кімнаті та похитуючи. Інакше він моментально розходився.

Трохи легше стало ближче до вечора. Температура спала, і мікстуру ми йому дали просто від головного болю. Після чого, вклавши в ліжечко, видихнули і тихенько вийшли у вітальню, де знесилено звалилися на диван.

— Фух, першу добу пережили, — зітхнув Аркадій, закинувши голову.

— Дякую, що допоміг. Не уявляю, як би я сама впоралася.

— Та немає за що. Клавдій, зрештою, і моя дитина. Ти і так ним постійно займаєшся, доки я на роботі.

— Все одно дякую, — усміхнулася я і постфактум зрозуміла, що притулилася до чоловіка плечем.

Звичайна домашня сорочка, тепла від його тіла і навіть пахне якось по-домашньому солодко. Так спокійно…

Щоправда, приводів для спокою у мене небагато, якщо згадати справи Арка, про які він мені не поспішає розповідати.

Якісь секрети, якась Рада, якісь темні інтриги, до яких, виявляється, ще й причетний король власною персоною. Чи це пов'язано з тим, що від Аркадія хотіла Емма, і якщо так, то яким чином?

Хоча… можливо, мені не варто так сильно про це переживати? Адже тоді, у провулку, він сказав їй, що більше не бере у всьому тому участі. Отже, і під удар він не підставляється. Тобто тепер все добре, і можна ні про що не хвилюватись, так?

Хотілося б, звісно, вірити. От тільки мало що там як насправді. До того ж не варто забувати, що комусь одного лише «пониження» колишнього верховного некроманта могло виявитися замало. Що, як за ним досі стежать і планують щось гірше?

До того ж цей лист... на якому, згідно з текстом, якась магічна печатка, що є перепусткою в якесь сховище. Хоч Аркадій і сказав Еммі, що більше не бере участі, але зберіг його. Не знищив, позбавившись попелу, а сховав у комоді під кипою секондівських наволочок. Отже, він все ще не виключає можливості того, що йому доведеться ним скористатися і все ж таки в те сховище пробратися.

І з урахуванням всього ось цього… Цікаво, що ж тоді в голові столу? Заради чого мій чоловік погоджується так ризикувати? За що віддав усе своє багатство та пожертвував становищем? Адже він розумів, чим ризикує, коли вплутувався в усю цю історію. І все ж вважав, що ризик виправданий.

Що ж відбувається взагалі?

— Ти в порядку? — почула я голос чоловіка, що торкнувся мого плеча.

— Так, трохи задумалася, вибач. Що ти казав?

— Пропонував сходити на кухню і щось приготувати на вечерю. А то не знаю як ти, але я щойно зрозумів, що вмираю з голоду.

— І справді, я теж би не відмовилася чогось пожувати, — проказала я… а наступної секунди тяжко зітхнула: мабуть розмови про їжу після надто довгого дня надихнули мій шлунок, і той забурчав так голосно, що я всерйоз злякалася, не чи розбудить він ледь заснулу дитину.

— Тоді ходімо, — засміявся некромант. І, вставши з дивана, подав мені руку, допомагаючи підвестися.

Так, мабуть, я була смертельно втомлена і нестерпно морально виснажена. Але ось пропустити момент, ще й такий зручний, не збиралася! Мабуть, мій мозок просто дуже перейнявся ідеєю спокусити красеня-чоловіка, що дістався мені на законних підставах. А відчуття теплих пальців, що міцно схопили мою долоню, взагалі спровокували вибух мурашок по всьому тілу! Настільки сильний, що я просто дивом утрималася від спроби шпурнути Арка на диван і спробувати зняти з нього штани. Але ні, я маю бути ніжною, тендітною і спокусливою. Принаймні, поки не матиму успіху у справі підкорення серця чоловіка. Ну а вже потім можна буде і зображати гарячу мадам з характером!

Тому зараз, піднімаючись з дивана, я лише зробила легкий рух, у результаті якого, ставши поруч із чоловіком, ніби випадково притулилася до нього всім тілом. І завмерла, ледь помітно здригнувшись. Здригнувшись не на жарт — мене справді пробрало, до кісточок! Напруга, що повисла між нами, буквально відчувалася в повітрі, наче запах віскі, пролитого на дерев'яну стільницю старої таверни. Кожна секунда, протягом якої ми стояли поруч, тягнулася, відчуваючись немов ціла вічність. Вся моя істота знемагала від бажання негайно розірвати цю вічність на шматки, накинутися, вчепитися в його губи поцілунком і повалити некроманта на той самий диван, з якого ми ледве встигли встати. Ця спрага була настільки сильною, що мені важко вдавалося її стримувати! Але ні, не можна. Зараз я так ясно, як ніколи, розуміла: перший крок має зробити він, інакше все марно.