Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ось ваш вінець, леді 📚 - Українською

Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

417
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ось ваш вінець, леді" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 65
Перейти на сторінку:
себе за те, що так надовго загостився у Кеннеді. Якби я зателефонував до Марді того дня, коли Еккі витягнув мене з собою до полковника, то міг би застати її, поки дівчина ще була на роботі.

І де тепер мав її шукати? З надією я перевірив телефонний довідник, але у ньому не було її імені. Можливо, вона зупинилася у рідних або ж у якомусь пансіоні. Джексонів у довіднику налічувалося близько тисячі — обирати можна було нескінченно.

Аж раптом я пригадав, що того дня, коли ми з Марді познайомилися, нас побачив разом Кац. Чи могло це бодай щось значити? Невже Кац тоді одразу чкурнув до Спенсера й розповів йому, що я контактував з Марді? Чи не тому вона більше там не працює? Я пригадав, як Еккі казав, що Кац — небезпечний, як гримуча змія, й почав дедалі сильніше дратуватись та непокоїтися. Чи знала Марді про таємні оборудки керівництва фірми? Невже ті люди прибрали її зі свого шляху? Не було жодної користі з того, щоб і далі сидіти на місці та ставити собі дурні запитання. Я мусив негайно все з'ясувати.

Тож я схопив свого капелюха та прожогом вибіг із квартири. Таксі швидко довезло мене до Гофман-білдінґ. Я розплатився з водієм і перевірив, котра година. Приблизно за десять перша. Я зайшов до поближньої аптеки та замовив собі випивку[30]. Парубійко за прилавком, схоже, мав кебету в голові. Випивши свій скотч, я замовив наступний.

— Я шукаю жінку, — звірився я тому хлопцеві, коли той ставив склянку на прилавок.

— Як і всі ми, хіба ні? — мовив він, розслаблено спираючись ліктями на ручки фонтанчика з содовою.

— Маєш слушність, — сказав я. — Можливо, ти зможеш мені допомогти.

Схоже, мій співрозмовник зацікавився.

— Аякже, — погодився хлопець. — Допоможу, чим зможу.

— Я шукаю одну жінку, яка працює у «Тканинах Маккензі». Оце щойно дізнався, що її звільнили, тож хочу дізнатися, куди вона поділася.

Обличчя хлопця набрало замріяного виразу.

— У тій конторі працює чимало розкішних панянок, — журливо мовив він. — Проте вони надто високо несуться. Мені годі й пробувати залицятися бодай до котроїсь із них — однаково матиму дулю.

— Вони приходять сюди пообідати? — поцікавився я.

— Авжеж. Оце саме зараз і почнеться наплив відвідувачів.

Я видобув із жилетної кишені п'ятидоларову банкноту та підсунув до цього парубка.

— Дай мені знати, коли сюди зазирне якась дівчина з тієї фірми. Якщо я зможу з нею поговорити, то, може, мені вдасться довідатися, куди зникла жінка, яку я шукаю.

Хлопець узяв п'ятірку.

— Буде зроблено, — сказав він. — Просто посидьте тут якусь хвильку.

Трохи перейшло за першу, і приміщення почало заповнюватися людьми. І майже одразу хлопець за прилавком кивнув мені головою. Висока білява кралечка саме вмощувалася за столиком, ладнаючись попоїсти. Вигляд вона мала приязним, і мені подумалося: якщо поводитимуся з нею правильно, то ми неодмінно поладнаємо.

Я дав їй час умоститися за столиком, а тоді підвівся зі свого місця та сів на стілець навпроти. Дівчина сиділа попід самою стіною, тож у цьому кутку ми були більш-менш ізольовані від решти клієнтів.

Вона кинула на мене швидкий погляд, а тоді заходилася розгортати клубний сендвіч[31]. Парубійко вийшов з-за прилавка та приніс такий самий сендвіч і для мене. Хлопчина підморгнув мені та подався далі — обслуговувати юрбу новоприбулих відвідувачів.

— Перепрошую, та мені здається, що ви можете розповісти мені дещо про міс Джексон, — обачно мовив я.

Вона рвучко обернулася в мій бік, немов невинна діва, що потрапила у безвихідь. Її очі трохи розширилися від несподіванки, і мені здалося, що зараз вона спробує мене здихатися. — Що ви сказали? — запитала вона.

— Я шукаю міс Марді Джексон, — пояснив білявці, демонструючи свої найкращі манери. — Мені сказали, що ви працюєте у «Тканинах Маккензі», тож подумав собі, що ви, либонь, зможете підказати, де можу знайти Марді.

Наляканий вираз зник з очей дівчини, й вона розвернулася на своєму стільці, аби сидіти зі мною лицем до лиця.

— То ви — її друг? — запитала вона.

Я вирішив ризикнути.

— Я — її хлопець.

— Справді? Ой, ну це ж треба! — вигукнула дівчина. — Я так і знала, я завжди здогадувалася, що Марді когось має, попри те, що вона така потайна... така вже таємнича... Я казала про це коліжанкам... Не те, щоб вони й самі про це не здогадувалися... ну, ви ж бо знаєте, як воно буває? Така дівчина, як Марді, просто повинна мати хлопця... це ж бо цілком природно, хіба ні? Вона ніколи не розповідала, що когось має... вона взагалі чимало всього тримала при собі... не подумайте лишень, що ми її не любили... любили, ще б пак. Ми всі були просто приголомшені, коли вона пішла...

Я кліпнув очима.

— Послухайте, леді, — урвав я її. — Можливо, ви зможете розповісти мені, що трапилося? Мене кілька днів не було в місті, тож я маю дізнатися про останні новини, аби якось надолужити згаяне.

— О, авжеж, — озвалася білявка. Я вже бачив, що ця дівчина готова розповісти мені геть-чисто все. Проблема з такими панянками, як оце вона, полягає в тому, що варто їм лишень почати щось розповідати — і зупинити їх вже дуже складно. Хай там як, сказав я собі, а попереду у мене ще цілий день. Тож я не надто хвилювався.

— Починайте й розкажіть мені усе, що знаєте, — сказав я, пригощаючи співрозмовницю цигаркою і запалюючи одну собі.

Очі дівчини знову зробилися великими.

— Ну, я навіть не знаю, чи повинна... але ж ви — її хлопець... а це вже інша справа, чи не так? Я хочу сказати, що... я б ніколи й нічого нікому не розповіла... себто, я ніколи не обговорюю людей позаочі... Ну, ви ж бо зрозуміли, що я маю на увазі, правда?

— Аякже, — сказав я. — Про це не хвилюйтеся.

— Отже, близько тижня тому Марді повернулася з обіду... скидалося на те, що вона навдивовижу піднесена... якась така замріяна... дівчата ще подумали, що вона була зі своїм залицяльником абощо... а тоді Лу викликав її до себе... Лу — то містер Спенсер, велике цабе у нашій фірмі... але, гадаю, це вам і без мене відомо... так-от, іде Марді до нього у

1 ... 22 23 24 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ось ваш вінець, леді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ось ваш вінець, леді"