Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Такими є загальні висновки, які можна зробити спираючись на показники цього цінного приладу.

Дік Сенд відмінно знав ці правила і за своє життя на морі багато разів переконувався, наскільки вони є вірними, а тому йому заздалегідь вдавалося підготуватися до усіх змін погоди.

І ось 20 лютого показники барометра стривожили молодого капітана і він декілька разів на день підходив до приладу звірятися. Річ у тім, що стовпчик барометра почав повільно та безперервно падати. Це провісник дощу; але, оскільки дощ все не починався, Дік Сенд дійшов висновку, що погана погода триватиме довго. Дійсно, саме цього і слід було чекати.

Однак, початок дощу означав і початок вітру; і справді, станом на цей день вітер посвіжішав настільки, що його швидкість досягла шістдесяти футів в секунду, тобто тридцяти однієї милі на годину[41].

Молодому капітанові довелося вжити деяких запобіжних заходів, аби вітер не пошкодив вітрила та щогли «Пілігрима».

Він вже наказав прибрати бом-брамсель, топсель та клівер, а тепер звелів ще й спустити брамсель та взяти два рифи на марселі.

Цей останній маневр нелегко було виконати з таким недосвідченим екіпажем. Але відступати було не можна і, насправді, ніхто й не відступився.

Дік Сенд у супроводі Бата та Остіна піднявся на рею і, щоправда не без зусиль, прибрав брамсель. Якби зменшення тиску в барометрі не було таким зловісним, він залишив би на щоглі обидві реї. Однак тепер, передбачаючи, що йому доведеться полегшити цю щоглу, а, можливо, зовсім її зняти, він спустив їх та поскладав на палубі. Адже цілком зрозуміло, що за буревію треба зменшити не лише площу вітрил, але й площу самої щогли. Це дуже допомагає судну, адже чим нижче розташований вантаж, тим легше воно переносить сильну хитавицю.

Коли з роботою було покінчено — а вона тривала зо дві години, — Дік Сенд та його помічники взяли два рифи на марселі. «Пілігрим» не мав подвійного марселя, який нині встановлюють на більшості суден, і це полегшило їм завдання. Екіпажу випало, як за старих часів, бігати пертами, ловити покручений вітром кінець вітрила, притягувати його, а потім дуже міцно прив'язувати лінями. Робота була важкою, довгою та небезпечною, однак врешті-решт площу марселя зменшили і шхуна пішла рівніше.

Дік Сенд, Бат та Остін спустилися на палубу. Тепер «Пілігрим» було підготовлено до плавання навіть за дуже свіжого вітру.

Впродовж наступних трьох днів — 20, 21 і 22 лютого — ані сила, ані напрям вітру помітно не змінилися. Проте стовпчик барометра неухильно падав і двадцять другого числа Дік помітив, що він вказує нижче двадцяти восьми та семи десятих дюйма[42].

Не було ніякої надії на те, що показники барометра зростуть найближчими днями. Небо грізно хмурилося, пронизливо свистів вітер. Море було вкрито туманом. Темні хмари так щільно затягували небо, що майже неможливим було визначити місце сходу та заходу сонця.

Дік Сенд почав тривожитися. Він не покидав палуби. Він майже не спав. Але йому вистачало сил залишатися незворушним.

Вранці 23 лютого вітер неначе почав вщухати, проте Дік Сенд не вірив, що погода покращується. І він мав рацію: опівдні задув міцний вітер і хвилі на морі посилилися.

Десь за чотири години після полудня Негоро, зазвичай такий рідкісний гість на палубі, вийшов з камбуза. Дінго, мабуть, спав в якомусь закутку, тому що цього разу він, напротивагу своїй звичці, не загавкав на суднового кока.

Мовчазний, як завжди, Негоро з півгодини простояв на палубі, пильно вдивляючись в горизонт.

Океаном одна за одною прокочувалися довгі хвилі, однак ще без набігу однієї на одну. Вони були вищими, ніж зазвичай бувають за вітру такої сили. Таким чином, можна було зробити висновок, що неподалік на заході лютує сильний шторм і що він дуже скоро наздожене корабель.

Негоро подивився на розбурхане море навколо «Пілігрима», а потім здійняв свої завжди спокійні, холодні очі до неба.

Вигляд неба занепокоював. Хмари летіли з різною швидкістю: верхні набагато швидше за нижні. Слід було очікувати на те, що невдовзі ці важкі маси опустяться до самісінької поверхні океану, і тоді на зміну дуже свіжого вітру прийде буря, тобто повітря переміщатиметься зі швидкістю приблизно сорока трьох миль на годину.

Або Негоро був людиною безстрашною, або не розумів цих грізних ознак — він залишився абсолютно спокійним. Ба-більше: його вуста скривилися від злої посмішки. Схоже було, що така погоди швидше тішить, аніж засмучує його. Він піднявся на бушприт і видерся до самого бом-утлегаря[43]. Здавалося, він намагається щось розгледіти на горизонті. Потім він спокійно спустився на палубу і, не вимовивши ані слова, сховався у своїй каюті.

Втім, з-поміж усіх цих тривожних ознак одна обставина залишалася незмінною і сприяла «Пілігримові»: вітер, яким би сильним він не був, залишався попутним, так що корабель, мабуть, швидко наближався до берега Америки. Навіть якщо почнеться ураган, плавання саме по собі не буде особливо небезпечним, а справжні труднощі розпочнуться лише тоді, коли необхідно буде причалити до незнайомого берега.

Саме цим дуже переймався Дік Сенд. Що він робитиме, якщо судно опиниться посеред безлюдних земель, де не можна знайти лоцмана або рибалку, що знає береги? Що він зробить, якщо негода змусить його шукати притулку в якомусь абсолютно невідомому куточку узбережжя? Без сумніву, зараз ще не час було мізкувати над такими питаннями. Однак настане мить, коли потрібно буде прийняти рішення. Нехай! Дік Сенд його прийме.

Протягом наступних тринадцяти днів — від 24 лютого до 9 березня — погода майже не змінилася. Небо як і раніше було затягнуте важкими темними хмарами. Іноді вітер слабшав, але за декілька годин знову починав дути з колишньою силою. Два-три рази ртутний стовпчик барометра починав повзти вгору, проте цей підйом на декілька ліній[44] був занадто швидким та не віщував тривалої зміни погоди та хорошого вітру. Стовпчик знову знижувався і ніщо не провіщало зміни погоди на краще, принаймні найближчим часом.

Іноді вдаряли сильні грози; вони дуже непокоїли Діка Сенда. Два або три рази блискавки вдаряли у воду на відстані всього лиш одного кабельтова від судна. Потому починався проливний дощ і навколо «Пілігрима» клубами ширився густий туман.

Траплялося, вахтовий годинами нічого не міг розгледіти попереду, і судно йшло наосліп.

Корабель добре тримався на хвилях, але його все ж таки сильно гойдало. На щастя, місіс Уелдон чудово витримувала і бічну, і кільову хитавиці. Однак бідолашний Джек дуже мучився і мати дбайливо доглядала за