Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Віолета, Ісабель Альєнде 📚 - Українською

Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

1 132
0
30.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віолета" автора Ісабель Альєнде. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 86
Перейти на сторінку:
дня він вернувся — о тій порі, коли ми пили чай, і привіз із собою яблучний kuchen, спечений в готелі. Згодом я дізналась, що всю ніч його мучило безсоння через раптове закохання і, здолавши свою вроджену обачливість, він потягнув на кухні пиріг і сорок хвилин їхав верхи в надії знову мене побачити. Його прийняв маленький клан Дель Вальє у повному зборі разом з дядьком Бруно і Торіто: усі свердлили поглядами зайшлого ветеринара, побоюючись, що він має намір мене спокусити. Факунда, подаючи чай, була не в гуморі.

— Нам не треба привозити їжу, кабальєро, у нас її вдосталь, — процідила вона, побачивши kuchen.

Фабіан відзначався дисципліною та наполегливістю, які принесли його родині багатство. Він заповзявся мене завоювати, і відрадити його від цього не було як. Ні відверта недовірливість, з якою до нього попервах поставився дядько Бруно, ні бурчання Факунди його не налякали, не відступив він і перед моєю байдужістю. Я ще довго не звертала уваги на його сентиментальні химери і ставилась до нього як до далекого і малоцікавого родича. Упродовж двох літніх місяців він навідувався до нас щодня з покірністю прохача, героїчно витримуючи незліченні чашки чаю, нахвалюючи Факундині торти й булочки — вже ніколи він не робив цієї помилки: не приносив kuchen — і розважаючи мою маму і тіток безконечною грою в карти, тоді як я йшла собі в Пахареру, щоб почитати в тиші. Він був настільки безстатевий і нудний, що відразу породжував довіру.

Щойно освоївшись, Фабіан перестав мимрити, чим мене раніше дратував, але базікалом він не був і, на відміну від усіх інших чоловіків, яких я знала у своєму житті, волів не висловлювати своєї думки з приводу того, у чому не розбирався. Ця розважливість, яку можна було потрактувати як невігластво, не перешкодила йому добитися рідкісного успіху в його похвальній справі зцілення тварин, про що я розповім згодом, якщо не забуду. Дядько Бруно, який без зайвих церемоній спроваджував інших молодиків, врешті призвичаївся до його візитів. Одного дня він дозволив йому бути присутнім при народженні Клотільдою телятка, і відтак ми дізналися, що хлопця було повністю схвалено.

Його товариство розвівало нудьгу нашої родини — через відособленість ми не мали багато тем для розмов. Ми завжди розмовляли про одне і те саме: поле, сусідів, їжу, хвороби й ліки. Лише з приїздом міс Тейлор і Тереси наше товариське життя пожвавлювалося. Новини, які ми чули по радіо, здавалися нам звістками з іншої планети: нас вони ніяк не стосувалися. Фабіан був не надто балакучим, але його вміння слухати заохочувало інших, і так я дізналася про деякі аспекти нашого минулого, про які не знала. Наприклад, мої тітки розповіли про землетрус у той рік, коли народився Хосе Антоніо, про пандемію, що бушувала, коли народилася я, та про інші катастрофи, що відбувалися, коли народжувався кожен із чотирьох інших моїх батьків. Не думаю, що то були знаки долі, як вважали мої тітки, бо в цій країні завжди стаються стихійні лиха і зовсім не важко пов’язати їх з якоюсь життєвою подією — від народження й до смерті. Я також довідалася, що моя бабуся Нівея, мама мого батька, загинула в жахливій автокатастрофі: їй відірвало голову і та загубилася десь у полі; що була тітка, яка вміла розмовляти з душами померлих, і пес, який все ріс і ріс, доки не досяг розмірів одногорбого верблюда.

Іншими словами, моя родина з батькового боку була оригінальнішою, ніж можна було сподіватися; шкода, що я втратила з ними зв’язок. Це твої предки, Каміло, тобі варто дізнатися про них більше: деякі особливості зазвичай є спадковими. Звісно, про мого батька ніколи не згадували, як і про причини, через які ми віддалилися від тих родичів і поїхали у вигнання в Санта-Клару. Фабіан ні про що не розпитував.

Він був неспроможний приховати свої зворохоблені почуття, помітні усім, окрім мене. Побачивши, що відбувається з їхнім найменшим, його сестри розізнали про Рівасів, людей скромних, але дуже шанованих в окрузі, і про Дель Вальє, які в столиці належали до аристократичного роду, але напевне були його зубожілою гілкою, бо як інакше можна було пояснити те, що ми жили на ласкавому хлібі в садибі Рівасів. Якщо вони й довідалися про скандал з Арсеніо дель Вальє, то не пов’язали мене з ним. Гадаю, вони обговорили ситуацію всередині клану і дійшли висновку, що не лишається нічого іншого, як глянути на дівчину, яку вибрав їхній Фабіан. Незадовго до мого від’їзду в Сакраменто мама, тітки і я отримали запрошення на обід у готелі «Баварія». Бруно відвіз нас у фургончику, який замінив стару запряжену мулами підводу.

Нас зустрів вишикуваний жіночий ескадрон Шмідтів-Енглерів: мати, сестри і братові, а ще цілий гурт дітей різного віку — таких самих білявих та охайних, як Фабіан, чистих арійців. Готель був тоді — і залишається понині — простою дерев’яною будівлею зі секвої у скандинавському стилі, з величезними вікнами, спорудженою на узвишші біля озера, з якої відкривався чудовий вид на засніжений вулкан, який о тій порі сяяв під ясним небом, наче маяк. Садки на терасах, що спускалися до вузької смуги пляжу при березі водойми, були справжнісіньким буйством квітів, їх перерізали вузенькі стежки, якими прогулювалися мешканці готелю.

На одній із веранд, подалі від суєти їдальні, було накрито довгий стіл — біла скатертина і троянди в скляних вазах поміж тарелів зі салатами і холодним м’ясом. Опісля мої тітки казали, що не бачили такої вишуканості із часів життя у великому домі з камеліями, ще до того, як мій батько став на згубний шлях, який привів його до руїни.

Гадаю, що я — з моєю косою, скромною сукнею і манерами панночки — справила на них гарне враження попри те, що не була арійкою, і мою погано замасковану бідність. Якби я вийшла заміж за Фабіана, то не принесла би нічого в економічному плані, хіба що виділялася поміж них, як пляма. Вони, без сумніву, про це думали, але обходили мовчанням, бо були надто добре виховані, аби вголос висунути такі заперечення. Рано чи пізно змішування з мешканцями названої батьківщини стане неминучим, але шкода, що це випало на долю саме їхньої родини. Це не є небезсторонність з мого боку, Каміло, бо в ті часи іноземні колоністи ще жили в замкнених колах. Було з пів дюжини чудових німецьких дівчат на виданні, що посідали добре становище, які би ліпше пасували Фабіану. Крім того, він був надто молодий, щоб женитися,

1 ... 22 23 24 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віолета, Ісабель Альєнде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віолета, Ісабель Альєнде"