Читати книгу - "Колиска для кішки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я був приголомшений. Анджелин чоловік був надзвичайно гарний і, судячи з виразу його обличчя, добре це розумів. Такий собі чепурун з лінивим та хижим поглядом донжуана.
— А що… а чим він займається? — спитав я.
— Він президент компанії «Фабрі-Тек».
— Електроніка?
— Навіть якщо б я знала, не могла б вам сказати. Це дуже секретна урядова справа.
— Зброя?
— Щось для війни в усякому разі.
— Де ж ви познайомились?
— Він працював асистентом у лабораторії батька, — сказала Анджела. — Потім поїхав до Індіанаполіса й заснував там «Фабрі-Тек».
— Отже, ваш шлюб був щасливим завершенням довгого роману?
— Ні. Я навіть не знала, чи взагалі він мене помічав. Мені він здавався дуже гарним, але до смерті Батька він не звертав на мене уваги. Якось він приїхав до Іліума. Я сиділа в нашому старому, великому домі й думала, що моє життя скінчилось…
Вона розповіла мені про важкі дні та тижні, що настали після смерті батька.
— Ми з маленьким Ньютом були самотні в тому великому домі. Френк зник, а ми з Ньютом жили тихіше, ніж привиди. Я віддала все своє життя турботам про батька: везти його до роботи і з роботи, закутувати його, коли було холодно, та розкутувати, коли тепло, примушувати його їсти, оплачувати його рахунки. Аж раптом усе це зникло — мені нічого було робити. Близьких друзів у мене ніколи не було, не залишилось поряд ані душі, крім Ньюта.
— Аж тут, — продовжила вона, — хтось постукав у двері — і увійшов Гаррісон Ч. Коннерс. Нікого прекраснішого мені не доводилось бачити. Він увійшов, ми поговорили про останні дні батька та про старі часи… — Анджела ледве стримувала сльози. — Через два тижні ми одружились.
54 Комуністи, нацисти, монархісти, парашутисти та дезертири
Повернувшись до свого крісла, пригнічений тим, що Френк відібрав у мене Мону Еймонс Монсано, я знову взявся читати рукопис Філіпа Касла.
У покажчику я пошукав Монсано, Мона Еймонс, знайшов посилання до Еймонс, Мона.
Я знайшов у покажчику Еймонс, Мона. Перелік номерів сторінок за цим іменем був не менший, ніж за іменем самого «Папи» Монсано.
Після Еймонс, Мона, знаходився Еймонс, Нестор. Я знайшов кілька сторінок, де розповідалося про Нестора, і вияснив, що він був батьком Мони, за походженням — з Фінляндії, за фахом — архітектор.
Нестор Еймонс потрапив у полон до росіян. Коли почалась Друга світова війна, його визволили німці. Але вони не дали йому повернутися додому, натомість примусили працювати в інженерному підрозділі вермахту, що відправили боротись із югославськими партизанами. Там його взяли в полон четники, сербські партизани-монархісти, а потім партизани-комуністи, які напали на четників. Італійські парашутисти, які напали на комуністів, звільнили Еймонса й відправили до Італії.
Італійці примусили його проектувати фортифікації на острові Сицилія. Він украв рибальський човен і втік до нейтральної Португалії.
Там він зустрів американця, який утік від призову, на ім’я Джуліан Касл.
Довідавшись, що Еймонс — архітектор, Касл запросив його приїхати на острів Сан-Лоренцо й розробити проект лікарні, яку він збирався назвати «Дім надії та милосердя в джунглях».
Еймонс погодився. Він зробив проект лікарні, оженився з тубільною жінкою на ім’я Селія, дав життя найпрекраснішій дочці й помер.
55 Не роби покажчика до власної книги
Щодо біографії Еймонс, Мони, інформація в покажчику складалась у контрастну, сюрреалістичну картину боротьби багатьох протилежних сил, що впливали на дівчину, та її відчайдушних спроб протистояти цим силам.
Еймонс, Мона: згідно з покажчиком, Монсано вдочерив дівчину, щоб підвищити власну популярність, 194—199, 216; дитинство при лікарні «надії та милосердя», 63—81; дитяче захоплення Ф. Каслом, 72; смерть батька, 89 і далі; смерть матері, 92; незадоволення статусом національного еротичного символу, 80, 95, 166, 209, 247, 400—406, 566, 678; заручення з Ф. Каслом, 193; природна наївність, 67—71, 80, 95, 116, 209, 274, 400—406, 566, 678; живе при Бокононі, 92—98, 196—197; вірші про, 2, 26, 114, 119, 311, 316, 477 і далі, 501, 507, 555, 689, 718, 799, 800, 841, 846, 908, 971, 974; вірші власні, 89, 92, 193; повернення до Монсано, 199; повернення до Боконона, 197; утікає від Боконона, 199; утікає від Монсано, 197; спроба спотворити себе, щоб не бути еротичним символом для остров’ян, 80, 95, 116, 209, 247, 400—406, 566, 678; навчання в Боконона, 63—80; пише лист до Організації Об’єднаних Націй, 200; віртуозна гра на ксилофоні, 71.
Я показав цей пункт покажчика Мінтонам і спитав, чи не вважають вони його чарівною біографією, справжньою біографією жінки, що не хотіла стати богинею любові. Як це трапляється в житті, я одержав несподівано авторитетну відповідь: виявилось, що Клер Мінтон колись працювала в галузі складання покажчиків. Я ніколи не чув, що існує така професія.
Клер розповіла мені, що допомогла чоловікові закінчити коледж завдяки своїм заробіткам на покажчиках, що платили за них добре і що якісні покажчики мало хто вміє складати.
Вона сказала, що тільки неосвічені аматори беруться складати покажчик до власних творів. Я спитав, що вона думає про книгу Філіпа Касла.
— Приємно для автора — обурливо для читача, — сказала Клер з насмішкуватою люб’язністю спеціаліста. — Нічого, крім авторського самовдоволення. Мені завжди стає ніяково, коли я бачу покажчик, складений автором до власного твору.
— Ніяково? Чому?
— Авторський покажчик до власного твору — це річ викривальна, це безсоромна відвертість для тренованого погляду.
— Вона вміє визначати характер людини за покажчиком, — сказав чоловік Клер.
— Та невже? — здивувався я. — Що ж ви можете сказати про Філіпа Касла?
Вона злегка всміхнулась.
— Те, що краще не казати незнайомим людям.
— Пробачте…
— Він, вочевидь, закоханий у Мону Еймонс Монсано, — сказала Клер.
— Це, мабуть, можна віднести до більшості чоловіків Сан-Лоренцо.
— Він відчуває до свого батька змішані почуття.
— Те ж саме відчуває кожна людина у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колиска для кішки», після закриття браузера.